Час політичних ставок
Для тих, хто цікавиться політичними інтригами, важливо, що спікер щосили демонструє лояльність до виконавчої влади. У свою чергу, виконавча влада не залишається в боргу — під час засідання Кабміну минулої п’ятниці Президент говорив про те, що в уряду з’явився «історичний шанс» порозумітися з парламентом, а прем’єр додав, що тих чиновників, які не зможуть цього зробити, просто звільнятимуть. Незважаючи на активно демонстровану любов, більшість спостерігачів, схоже, сходиться на тому, що вона не буде довгою. Все ж таки спікер — не «начальник» парламенту, і не може завжди гарантувати його лояльність. Першим пробним каменем стосунків влади багато хто схильний вважати ухвалення державного бюджету на 1999 рік. Однак головний підсумок сесії — вона визначила початкову диспозицію, від якої вже можна будувати прогнози різноманітної тривалості.
НI — IДЕОЛОГIЯМ!
Перший очевидний висновок — попри партійність фракцій, головний вододіл у парламенті не стільки ідеологія, скільки ставлення до виконавчої влади, а точніше — до Президента. Тому є маса прикладів, починаючи від спікера, якого його ж колега по фракції Олександр Мороз називає «не- політичним діячем» і «партійно незаангажованим», незважаючи на партквиток СелПУ.
Або візьмемо, наприклад, ситуативний альянс 4 фракцій, які до виборів спікера називалися «правоцентристськими», а потім деякі з них одразу стали «лівоцентристами». Але найяскравіший приклад — це наявність у парламенті з восьми фракцій цілих п’яти соціал-демократичних, яких відокремлюють не стільки погляди, скільки власне походження, походження лідерів і знову ж таки ставлення до Президента. Тому, попри уявну «неідеологічність» нового парламенту, загальна лінія у нього є, і пролягає вона значно лівіше від центру. Проте ця «лінія» вступатиме у дію не сама по собі, а залежно від поточних відносин між владами: не стільки ідеологія впливатиме на поведінку фракцій, скільки їхню поведінку, диктовану політичними моментами, можна буде «підвести» під ідеологію.
КОРОТКІ ПЕРСПЕКТИВИ
Уряд, схоже, вже знайшов форму спілкування з парламентом — він завалює його законопроектами. В’ячеслав Чорновіл навіть вважає це «диверсією» (Інтерфакс-Україна), кажучи, що в парламент приходять десятки законопроектів на день. Тепер парламент буде винний у тому, що не встигає їх розглядати. Швидше за все така зручна тактика буде зберігатися, тим більше, що вона незручна парламенту загалом, але зручна кожній фракції або групі нарізно, даючи численні приводи для політичних торгів. Це стає особливо ясно, якщо пригадати, що, з одного боку, уряд не має «своєї» фракції в парламенті (НДП із багатьох причин не може вважатися такою), з іншого — уряду як єдиного цілого із загальною лінією просто не існує. Тому підсумки розгляду більшості законопроектів малопередбачувані у зв’язку із значно більшою кількістю учасників торгів, аніж це здається на перший погляд.
Сьогодні вже можна попередньо говорити про деякі зміни, які відбудуться у парламенті восени. Передусім структуризація може продовжитися оформленням двох угруповань — підприємницького і групи «Незалежних», які в рамках ідеології будуть знаходитися все у тому ж ситуативному лівоцентризмі, а в рамках політики — у стані озброєного нейтралітету з Президентом. Можливо, перестане існувати фракція ПСПУ, що, втім, не матиме серйозних наслідків ні в політичному, ні в ідеологічному сенсі. До осені, за словами Олександра Мороза, з’явиться і фракція СелПУ, в народженні якої колишній спікер убачає руку президентської адміністрації. І хоча Олександр Олександрович стверджує, що це не зашкодить співпраці СПУ і СелПУ, справу зроблено — фактично, роздробивши спільну фракцію, селяни відмовилися від ідеологічних «штучок» на користь політичних дивідендів від нейтралітету стосовно Президента, а саме цього і треба адміністрації.
ДОВГІ ПЕРСПЕКТИВИ
Власне кажучи, головне завдання адміністрації — не допустити появи скільки-небудь сильного конкурента Кучми на наступних виборах. Зрозуміло, що таке завдання тісно пов’язано з «парламентською роботою» виконавчої влади, головне в якій — не допустити, щоб об’єдналися всі, хто «проти Кучми». У цьому сенсі прикметну заяву зробив Олександр Мороз, сказавши, що виступає за створення лівоцентристської сили, куди б могли увійти СПУ, СелПУ, СДПУ(о), «Громада», ПЗУ, а поза парламентом СДПУ, Партія справедливості і Партія праці. Навряд чи така коаліція будь-коли виникне, а якщо і виникне — то навряд чи домовиться про єдиного кандидата. Однак річ не у цім. Олександр Мороз сказав цікаву річ: адміністрація може піти на зміни в Конституції у тому випадку, якщо з’явиться реальний конкурент Кучмі. Йдеться про зміни на користь парламентської моделі, коли уряд формується парламентом.
Запустивши в політичний бомонд цю тезу, Олександр Мороз, можливо сам того не підозрюючи, запустив бомбу уповільненої дії. Дійсно, сьогодні за парламентську республіку виступають соціалісти, комуністи і «Громада». У разі приєднання до них якихось пропрезидентських сил питання можна вважати вирішеним. При цьому кандидати на посаду президента опиняються в заручниках — незалежно від того, коли будуть прийняті такі зміни (а наберуть чинності вони лише через рік після голосування), вони кардинальним чином міняють ситуацію — одна справа бути реальним, а інша — номінальним президентом. Олександр Олександрович розповів, які можливі кандидати: Симоненко (якого, за його словами, висуне грудневий з’їзд КПУ), Вітренко і Марчук. Лазаренко балотуватися не буде, бо «важко одразу зняти всіх собак, яких на нього навішали». Себе п. Мороз серед кандидатів не назвав. Можна вважати, що Олександр Мороз інакомовно попередив усіх, хто цікавиться, про те, що СПУ з «Громадою» не грають у вибори президента, але всі інші повинні мати на увазі, що на шляху до цього крісла можуть виникнути конституційні труднощі. Це вельми серйозна заява. Можна припустити, що конституційно-міжпартійна інтрига буде головним чинником політики недалекого майбутнього, а перед виборами президента може вийти і на передній план.
