Чехія після Гавела: спроба перша
«Постгавелівська епоха» прийшла до Чехії явно неочікувано. Першим свідченням цього стали безрезультатні президентські вибори, три тури яких не назвали імені нового лідера нації. Парламентське голосування, через яке свого часу проходив і Вацлав Гавел, виявилося, можливо, не найкращим механізмом для того, щоб обрати президента, якому доведеться керувати державою вже за нових умов. Ні голова Сенату, християнський демократ Петр Пітгарт, ні екс-прем’єр-міністр, громадянський демократ Вацлав Клаус, не змогли заручитися підтримкою більшості з двох палат парламенту. Дія мандата Вацлава Гавела, символу епохи змін у Чехії, закінчиться 2 лютого. Цими днями очікується, що чеський парламент призначить нове голосування, можливо, з новими кандидатурами.
Гавел був уособленням цілої епохи. Екс-дисиденти і літератори були при владі і в інших постсоціалістичних країнах — Лех Валенса у Польщі, Вітаутас Бразаускас у Литві, Леннарт Мері в Естонії, Арпад Гьонц в Угорщині. Валенса був героєм опору «комуні», як режим соціалізму звали поляки, і з його іменем теж була пов’язана ціла епоха. Але вона давно закінчилася. Для того, щоб змінитися самим і зробити необхідні зміни в країні, полякам знадобився зовсім інший лідер. Гавелу ж вдалося пов’язати із своїм іменем майже півтора десятиліття, протягом яких у Чехословаччині відбулася ну у Перській затоці не підлишить країну», — заявив «Саддам Хусейн — сміли«оксамитова революція», країна розділилася на дві складові частини, пройшла через болісні структурі зміни, пов’язані, між іншим, і з відмовою від більшості підприємств важкого машинобудування та переорієнтацією самого устрою економіки країни. За Гавела відбулося становлення політичної системи Чехії як парламентської демократії, виникли нові партії і нові лідери. Країна пройшла шлях від нелегкого кандидатства на вступ до Європейського Союзу до вже гарантованого членства, щоправда, з дещо меншими правами, ніж у німців чи французів. Чехія органічно вписалася в Організацію Північноатлантичного договору (НАТО). Проведення саміту НАТО в Празі це зайвий раз підтвердило. Це все не означає, що «гавелівська епоха» могла б характеризуватися як безконфліктна: країна проходила і через фінансову кризу, і через пов’язані з нею скандали, причетним до яких був і екс-прем’єр Вацлав Клаус, один із нинішніх претендентів на посаду президента. У середині 90-х чехи не надто схвально поставилися до останнього шлюбу свого президента. Були виступи журналістів громадського телебачення проти правил їхньої роботи, був протест населення проти підтримки офіційною Прагою операції в Югославії. Навряд чи більшість чехів читала літературні твори Гавела. При всьому цьому Гавел незмінно залишався найсильнішим, йому не було рівних за впливом і політичною майстерністю, тому досі не було сумнівів у тому, хто виграє президентські вибори.
Зараз же ситуація ускладнюється тим, що іще довгий час жоден із політичних лідерів не матиме авторитету, впливу й довіри, які можна було б порівняти з гавелівським. Саме це й продемонструвала невдала спроба виборів. Очікується, що у новій спробі братимуть участь також інші особи, зокрема, один із лідерів соціал- демократів, екс-прем’єр Мілош Земан. Новий президент країни вже відповідатиме за повну інтеграцію країни до «об’єднаної Європи» і йому доведеться бути готовим до більш серйозних і важких диспутів, ніж під час кандидатства Чехії. Новому главі держави доведеться стати перед вибором: продовжувати відверто проамериканську політику Гавела чи знайти нову лінію для Праги. А також довести практикою, наскільки справедлим є висновок, що державна система Чехії вже спроможна ефективно працювати навіть і без президента.
