Чому ми живемо мало?
Стрімке зростання смертності змусило науковців і чиновників бити на сполох
За 45 років Україна з другого місця за тривалістю життя опинилася на такому ж — за рівнем смертності. І як ми реагуємо? А ніяк. Ми їмо те, що їли, п'ємо те, що пили, а самі дискусії про здоровий спосіб життя втратили свою гостроту. Ми так звикли до поганого, що це погане стало нормою — не насторожує і не лякає. Приміром, те, що на перше квітня, за даними Держкомстату, українців залишилося вже 46,5 мільйона, що кожен третій чоловік у нас не доживає до 60 років і навіть коли міністр у справах молоді і спорту Віктор Корж говорить на Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій демографічній кризі, «жінки, бережіть чоловіків, вони можуть бути дуже корисними», це викликає сміх.
Але огляньтеся: ви часто бачите щасливих людей? Людей, які б щиро раділи від того, що живуть на світі (дітей не рахуємо, бо вони це вміють)? Та хто буде радіти, якщо, за інформацією Віктора Коржа, на обліку в наших поліклініках — 33 мільйони осіб... Що ж трапилося? Історичні джерела стверджують, що українці були здоровою і міцною нацією, а сучасні демографи — що крім України і Росії, ніде — ні в Європі, ні в Середній Азії немає країн, де б за останні десятиліття роки скоротилася середня тривалість життя.
«У 60-х роках Україна була серед світових лідерів за рівнем низької смертності. У нас була нижча смертність, ніж у Японії. Але з середини 60-х років СРСР вичерпав всі ресурси, які могли поліпшувати якість життя людей і впливати на їхнє здоров'я. Потрібно було переходити до конкретних дій, які мала застосовувати кожна людина для поліпшення власного здоров'я і здоров'я своїх дітей. Але від людей держава цього не вимагала, — пояснила директор Інституту демографії та соціальних досліджень, член-кореспондент НАНУ Елла Лібанова. — Економічно розвинені країни зробили акцент на індивідуальних діях, але в країнах СРСР індивідуальне було підкорене суспільному: люди очікували, що держава зробить за них певні дії і самі нічого не міняли у способі життя. Я маю на увазі вживання алкоголю, тютюнопаління, раціоналізацію харчування. З часом ми почали харчуватися все гірше, і не тому, що не вистачало грошей, а захопилися копченостями, смаженим, м'ясом і забули ті здорові принципи харчування, які завжди були притаманні українцям. До цього додалися інші фактори: фізичне і нервове навантаження, підвищений рівень радіації тощо. Фактично людина втратила можливість опору зовнішньому агресивному середовищу».
Більш за всіх, на думку демографів, цей опір втратили чоловіки. Так, в середньому українські чоловіки живуть на 11 років менше за жінок, частіше хворіють на тяжкі хвороби і різні види залежності, і, що дуже цікаво, фахівці прослідкували чітку залежність між економічним становищем чоловіків і рівнем їхньої смертності — менш забезпечені матеріально чоловіки швидше помирають (чого немає серед жінок).
Більш за всіх, на думку демографів, цей опір втратили чоловіки. Так, у середньому українські чоловіки живуть на 11 років менше за жінок, частіше хворіють на важкі хвороби і різні види залежності, і, що дуже цікаво, фахівці прослідкували чітку залежність між економічним становищем чоловіків і рівнем їхньої смертності — менш забезпечені матеріально чоловіки швидше помирають (чого немає серед жінок).
Висока смертність є нашою найбільшою проблемою, вважає Елла Лібанова, її навіть не порівняти з проблемою низької народжуваності. За цими показниками Україна, поміж усіх країн Європи і Центральної Азії — на другому місці з кінця. Попереду «планети всієї» — тільки Росія. «Скорочення чисельності народжуваності в Україні розпочалося з 1953 року, а до того зростало. Після 1960 року ми не бачимо в Україні прогресу. Ми постійно переживаємо погіршення ситуації: особливо тривожить чоловіча надсмертність у селах. Також тривожить те, що від усіх хвороб українці вмирають раніше, ніж їхні ровесники в розвинутих країнах», — наголосила директор Інституту демографії.
В таких випадках можна робити закиди лікарям, які погано лікують, можна звинувачувати в поганому здоров'ї вплив Чорнобильської аварії (що теж має місце), але слід прислухатися до лікарів ВООЗ, які стверджують, що стан здоров'я людини на 50% залежить від способу її життя, харчування, фізичних навантажень тощо.
Фахівці наводять приклад Польщі, яка десять років тому взяла курс на Євросоюз (у них теж були серйозні проблеми із смертністю): наші сусіди почали затверджувати європейські стандарти медицини, дотримуватися високих вимог до продуктів харчування, на пристойний рівень поставили фізичну культуру, тож нині в Польщі смертність почала знижуватися. Ті ж тенденції прослідковуються й у країнах Прибалтики. От і відповідь на питання, чи потрібна нам Європа.
В Україні ж — непочатий край роботи. І починати діяти слід не відкладаючи, оскільки медики стверджують, що кожне наступне покоління, яке народжується в Україні — слабше і хворобливіше за попереднє. Наразі інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ спільно з Міністерством України у справах сім'ї, молоді і спорту розробили стратегію національного розвитку, мета якої — не підвищення рівня народжуваності, а підвищення тривалості і якості життя людей. За словами Віктора Коржа, в його відомстві прийнята й нова програма розвитку фізичної культури і спорту: вона дозволить побудувати в Україні кілька сотень спортивних майданчиків, відкрити нові басейни, спортивні зали тощо (сподіваємося, цьому сприятиме й підготовка до «Євро-2012»).
Цей план дій розрахований на 10 років, та навряд можна буде переломити ситуацію, якщо кожна людина сама не займеться власним здоров'ям. Зрештою, навіть експерти з Міністерства охорони здоров'я стверджують: ніяке збільшення фінансування системи охорони здоров'я жодним чином не знижує рівень захворюваності людей в Україні.
