Чотири європейські свободи

Щонайменше півмільйона робочих місць в Україні сьогодні орієнтовано на торгівлю з країнами Європейського Союзу. Як зміниться ситуація після того, як Україна увійде до зони вільної торгівлі з ЄС? Чи зможе наша країна боротися за нові ринки й чи зуміє вона захистити від більш досвідчених і просунутих конкурентів свої, а отже й робочі місця на них? Відповіді на ці запитання неоднозначні. В той же час український бізнес не сумнівається в тому, що європейський ринок — це нові великі можливості для вітчизняного підприємництва й, зокрема, для експортерів. За великим рахунком єдине, що його непокоїть, — це суто радянський «прискорений» підхід, що застосовується останнім часом до процесу створення вільної зони («вже цього року»).

У Конфедерації роботодавців України вважають, що приурочувати цю подію до якоїсь дати не можна. Треба її ретельно й всебічно готувати. Директор з міжнародних зв’язків і зв’язків з інвесторами компанії SKM Джок Мендоза-Вілсон упевнений, що можливості, які надає майбутня угода, «просто чудові». У той же час, на його думку, «там, де є можливості, неминучі й складності». Під час переговорного процесу в Брюсселі, як вважає Мендоза-Вілсон, треба, щоб «бізнес узяв активну участь у розробці угоди й формуванні її бачення урядом». Окрім того, «якщо ми хочемо отримати вигоди, то повинні розуміти, як проходитиме імплементація нормативно-правової бази», говорить фахівець.

На жаль, дискусія з цього питання показала, що в українського бізнесу таке розуміння є далеко не завжди. За словами президента Національного комітету Української торгової палати Володимира Щелкунова, в справі створення зони вільної торгівлі робота йде за принципом «бізнес собі — влада собі», тобто «систематичного діалогу між владою й бізнесом немає».

Віце-президент ЗАТ «Альфа-Банк», Роман Шпек, який багато років представляв Україну в ЄС, вважає, що після вступу до зони вільної торгівлі Україна має бути готова витримати тиск більш розвинених економік. На його думку, це буде нелегко, оскільки після 2003 року в Україні практично припинилися реформи. Представникам великого українського бізнесу для свого розвитку доводилося купувати підприємства в країнах Європи. Як говорить Шпек, це насамперед свідчить про відсутність реформ: і судової, без якої не можна захищати бізнес, і податкової, без якої не зрушити з місця проблему повернення ПДВ. А без усього цього, додає він, інвестиції в Україну не прийдуть. У той же час Шпек висловлює припущення, що дискусія про зону вільної торгівлі запізнилася на три роки, оскільки позиції сторін на переговорах уже сформовані й змінити їх практично неможливо, причому українська сторона, як він вважає, діяла без урахування думки вітчизняного бізнесу. Як свідчить Шпек, до думки бізнесу в уряді не схильні прислухатися, й діяли під час переговорів з ЄС про зону вільної торгівлі за схемою «ми їм надішлемо анкети, нехай напишуть свої побажання.

Дискусія засвідчила, що однією з «найвразливіших» для вільної торгівлі з Європою українських галузей є агросектор. Керівник проектів Української аграрної конфедерації Олександр Ярославський обгрунтував це тим, що рентабельність галузі, «мов змія, в’ється навколо нульової позначки». За даними експерта це пояснюється низьким рівнем державної підтримки. У ЄС вона становить близько 48% від валової продукції галузі, а в Україні — лише 8%. На стандартизацію продукції відповідно до правил ЄС треба понад 15 мільярдів доларів. Це означає, що за збереження нинішніх темпів цього процесу його можна буде закінчити не раніше 2030 року.

Звісно, в одного з безпосередніх учасників переговорів у Брюсселі, директора департаменту МЗС Павла Клінкіна, знайшлися свої аргументи. Він звинуватив учасників обговорення в «тотальному нерозумінні». За його словами, зона вільної торгівлі, що створюється в рамках договору про асоціацію між Україною та ЄС, абсолютно унікальна. Вона є, по суті, «експериментом над собою, причому не лише нашим, а й ЄС», під час якого буде досягнута поступова інтеграція до загального європейського ринку шляхом поетапної реалізації чотирьох свобод: руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили (до речі, Ярославський позитивним чинником для агросектору України назвав лише рух капіталів). У той же час, представник МЗС висловив і свої претензії до бізнесу, який, за його словами, сприймає вільну торгівлю з ЄС як політичний проект і мало чого вже сьогодні робить, аби вийти на європейський ринок, зокрема, в питаннях стандартизації й адаптації в Україні європейського законодавства. Він запевняє, що вносити зміни до переговорних позицій можна завжди, й тим паче ніколи не пізно зрозуміти, як просуватися на ринок ЄС.