Чи чує наша країна своїх дітей?

Протягом трьох днів у Києві проходив форум під назвою «Держава, яка чує дітей». Минулого року цей всеукраїнський дитячий форум присвятили 15 річчю прийняття конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини. Цього разу подія не менш важлива, адже 2006- й усе ж Рік захисту прав дітей в Україні. Тому й теми для брифінгів і конференцій вибрані більш ніж серйозні. Наприклад, діти повинні вчитися демократії, захищати свої права та відстоювати свої інтереси, разом думати, як побудувати своє майбутнє та майбутнє країни. В обговоренні цих питань погодилися взяти участь багато політиків і вчених. Але не менш важлива, а то й більш цікава думка самих дітей про державу. Чи відчувають вони, що держава «чує» їх? Як бачать своє майбутнє? Що хотіли б змінити в країні? Кореспондент «Дня» поцікавилася в дітей різних вікових категорій, чи відчувають вони турботу та підтримку держави?

Відповіді дітей — як зібраних на всеукраїнський форум відмінників з усієї України, так і простих київських школярів, — вражають своєю серйозністю та вдумливістю. На жаль, зводяться вони здебільшого до одного — уваги від держави вони могли б отримувати й більше.

Володимир ФАВОРСЬКИЙ, учень Гімназії східних мов:

— Турбота не особливо відчувається, тим більше, після приходу нової влади. Я не знаю, в чому це видно, радше навпаки — ні в чому не видно. Не можна сказати, що раніше влада активно піклувалася про нас, але хоч, принаймні, удавала.

А зараз усі зайняті розподілом портфелів. А загалом я не хочу міняти державу, а хоч би зробити так, щоб вона в нас була... Щоб чітко визначили, хто влада, а хто ні. І щоб ми закінчили війну та почали просто жити».

Анастасія АЛЕКСЮК, 6-Б клас, школа №225:

— Держава трохи піклується. У батьків нормальна робота. Можемо собі дозволити щось купити, поїсти вистачає. Але я хочу, щоб було менше уроків.

Станіслав ГРИНКЕВИЧ, 9-М клас, ліцей «Поділ»:

— Я трохи відчуваю турботу держави, але, звісно, є й недоліки. Наприклад, невдале планування розвитку України, ставлення до людей, які постраждали від катастрофи в Чорнобилі, до дітей-сиріт і загалом до всіх незахищених категорій населення. Я вважаю, що люди повинні бути чесними й більше думати про інших.

Максим КЛИМЕНКО, 5-Є клас, ліцей «Поділ»:

— Загалом я відчуваю турботу держави. Наприклад, мені забезпечують навчання, захист, я можу покластися на державу, вона гарантує мені, що на мене ніхто не нападе. Я на політиці не знаюся, але чув, що Крим хоче відокремитися від України, і що хочуть зробити дві державні мови. Мені здається, це погано.

Олександра ЛИКОВА, 11-Є клас, ліцей «Поділ»:

— Загалом я відчуваю турботу держави. І показник цього, що дитина знає, куди треба звернутися, якщо щось сталося. І все ж таки я вважаю, що має бути більше соціальної реклами. А ще просто необхідно прийняти деякі реформи. Навіть зараз у Верховній Раді розглядають питання, які, по суті, не є актуальними. Наприклад, щоб мобільний зв’язок був безплатним... На мій погляд, це не найбільш важливе та глобальне питання.

Анастасія ФЕСЕНКО, 5-Є клас, ліцей «Поділ»:

— У нашій державі ніхто нікого намагається не скривдити. Усі одне одному допомагають, дають знання, поступаються. Я не знаю, що можна змінити...

Євген КОВТУН, 9-Б клас, школа №225:

— Чесно, навіть не знаю, що сказати. Я вважаю, ніхто про нас не піклується. Приклад тому — ми купуємо книжки за свій кошт. Нам державні підручники не підходять до шкільної програми, тай і половини з них просто немає. А ще ми платимо в фонд школи та класу. Дуже хочеться, щоб медицина й освіта були безплатними.

Ганна ОВАКІМЯН, 7-Б клас ліцей «Поділ»:

— Я відчуваю турботу тому, що в нашій школі можливе те, чого в інших школах немає. У нас здійснюється те, про що мріють інші діти. Звісно, мене бентежить, що така освіта доступна не всім. Але в нашому ліцеї є добродійні програми. І все ж таки, держава повинна приділяти більше уваги дітям.

Дмитро ЗАГОРОДНІЙ, 10-А клас, ліцей «Поділ»:

— Я відчуваю турботу держави під час таких форумів. Мені просто приємно, коли приїжджають представники влади, правоохоронних органів, спілкуються з нами. А змінювати, звісно, треба багато. Швидше за все, це відбуватиметься протягом довгого часу. І я вважаю, що зміни завжди будуть на краще.