Чи любить уряд фермерів?
Пам'ятається, їхав у метро якийсь парубок і, очевидно, від безділля вирішив перерахувати гроші у своєму товстому гаманці. І, щоб його полегшити, не дивлячись, смітив одно- і двогривневими купюрами. Пенсіонери, які сиділи навпроти, спостерігали за цим із великим здивуванням і не могли зрозуміти, чи можна їм уже підбирати гривні, що валялися на підлозі, чи ж «багатій» їх, бідняків, просто провокує... Точно так само, напевно, не може сьогодні зрозуміти та молода людина, чому це і уряд, а більше за все — й багато хто з наших громадян так хвилюються з приводу підвищення хлібних цін, хоч зростання-то це всього на кілька копійок.
На жаль, для простої людини і воно відчутне. Тим більше, що подорожчання хліба — сигнал до інфляційної гонки. За хлібом, як правило, підіймається ціна на м'ясо, молоко, ковбаси, овочі — весь продовольчий кошик. І, гадається, навіть і в тому випадку, якби попереду не маячили вибори, заклопотаність уряду цією актуальною проблемою була б цілком виправданою. А в нинішній ситуації вона виправдана, зрозуміло, подвійно. Голосування безлічі простих людей залежатиме від того, чи впорається уряд із хлібною проблемою, що виникає через погані види на нинішній урожай, чи ні. Відповідно й опозиція може поживитися хлібними голосами, набираючи політичні дивіденди на критиці аграрної політики уряду. Ось тільки на цьому їй легко підсковзнутися, оскільки влада, губернаторська влада в більшості областей, належить саме їй, опозиції. І якщо один з яскравих опозиціонерів — юний і привабливий губернатор на всю країну пояснює, що в його колег немає ніяких важелів для того, щоб тримати хлібні ціни, і у всьому винуватить центральний уряд, то це явний удар по його однопартійцям.
Однак не всіх наших губернаторів потрібно вважати політиками. Є серед них і справжні державні діячі. Вчора стало відомо, що керівництву Вінницької області вдалося досягнути компромісу з виробниками й повернути колишню ціну на хліб. «Ніякого підвищення, навіть і на копійку, ні на одну асортиментну лінію хлібобулочних виробів у Вінницькій області немає... Окремі ж випадки безпідставного збільшення ціни на цей продукт будуть перевірені інспекцією з цін і відповідними органами», — цитує прес-служба голову облдержадміністрації Олександра Домбровського. Губернатор також висловлює вдячність дирекції підприємства «Вінницяхліб» за розуміння в ході непростих переговорів щодо вартості хліба.
Кого не дуже хвилюють хлібні ціни, той нарікає на відсутність важелів, а хто розуміє їхнє значення, той у будь-якій політичній ситуації думатиме про людей і знайде можливість поставити перешкоду інфляції. До речі, Домбровський аж ніяк не регіонал, і навряд чи має намір підігравати уряду. Але досить бути просто порядною людиною, щоб зрозуміти, що робота за принципом: чим гірше — тим краще, яким досить часто у всіх країнах керується опозиція, у нинішній ситуації може призвести до великих бід. Тому Домбровський тримає хлібні ціни під контролем і будує оптимістичні плани: «Незважаючи на втрати, область матиме досить хліба й для власних потреб, і для експорту, і на насіння». Тим часом, у повідомленні прес-служби губернатора говориться про те, що «в цьому році на Вінниччині це вже друга спроба підняти ціну на хліб», однак, «на щастя, в обох випадках владі вдалося досягнути компромісу з виробником».
Проте наш уряд, схоже, тримається за хлібну фішку дуже сильно. Із 1 липня в країні набрала чинності урядова постанова про квотування зернового експорту. Згідно з цим документом, квоти на експорт пшениці й суміші пшениці та жита, ячменю, кукурудзи та жита складають всього по три тисячі тонн на кожну культуру, що пояснюється необхідністю формування державних ресурсів зерна, зважаючи на складні погодні умови. Зокрема, державні оператори планують закупити й завантажити в резервні засіки близько 3,5 мільйона тонн продовольчого зерна або більш ніж піврічну потребу країни.
Чи не підсковзнеться уряд, страхуючи себе як від економічних, так і від політичних ризиків. Гадається, ним недостатньо продумані всі можливі варіанти. Адже життя не закінчується сьогоднішнім днем або, вірніше, роком. Завтра потрібно буде знову орати й сіяти, а отже, мати пальне, насіння, техніку, добрива, засоби захисту рослин. І головним джерелом для фінансування цих витрат служить експорт. Якщо його перекрити, то першим збитки відчує виробник, якому експортер, природно, не дасть ні кредитів, ні названих ресурсів.
Не дарма посол США в Україні Уїльям Тейлор зазначає: «Моя порада уряду, вона була і є, — робити ринкові методи там, де це можливо». На думку дипломата, в Україні немає необхідності обмежувати експорт зернових. «Якщо ви не даєте вивозити пшеницю, ви шкодите, насамперед, фермерам», — вважає Тейлор.
