«День сьомий» — можливо, не останній

Все ж таки ми живемо в дійсно революційні часи. Навіть дивно, що така вікопомна подія пройшла повз увагу ЗМІ і культурної громадськості, але факт є фактом: вперше за історію незалежної України у широкий прокат — тобто у кількох залах столиці, і також в обласних центрах, — вийшов наш, вітчизняний, фільм — «День сьомий» (режисер — Лесь Санін). Якщо бути зовсім точним, то за цей рік це вже третя українська картина, що потрапляє в прокат (і це також справжній прорив — раніше не було жодної). Проте дві попередні стрічки — «Путівник» Олександра Шапіро й документальна стрічка, присвячена ювілею «Артеку», — все ж таки демонструвалися обмежено, тобто кожного разу в одному залі в Києві.

А тут — прем’єра в дорогому центральному кінотеатрі «Україна», продовження показів в не менш престижних «Кінопалаці» і мережі «Баттерфляй», а також, як уже сказано, у найбільших залах областей. І це при тому, що «День сьомий» — також неігровий, публіцистичний фільм.

Ні, це таки справжній прорив.

Щодо власне самого фільму, то його досить складно обговорювати, адже він присвячений Майдану і помаранчевій революції — а тут вкрай важко витримати безсторонню дистанцію, не збитися на спогади, на пафос тих часів… Тим паче що будується фільм довкола того дня — 28 листопада — коли, за численними свідоцтвами, проти Майдану з великою ймовірністю могли застосувати силу.

Власне, тема задається одразу: перший кадр — Янукович з його вже легедарним зверненням до глядачів як президент (як відомо, показано було тільки по «5 каналу»), а потім — фраза генерала Попкова, того самого, хто, власне, і віддав наказ видати внутрішнім військам зброю та вирушати в напрямку Києва: «У нас «грузинський варіант» (тобто, вочевидь, передача влади шляхом мирної революції) неможливий».

Власне, весь фільм і побудований на конфлікті між тим, що вважали неможливим, і здійсненням цього «неможливого». Для старої влади здавався неможливим Майдан, для опозиції — відступ iз Майдану. І застосування сили — начебто, здавалося неможливим для обох сторін, проте все ж хтось на це майже наважився.

Ось розслідуванням — хто і навіщо міг би таке вчинити, — і є «День сьомий». Жодних закадрових коментарів, тільки інтерв’ю з очевидцями — політиками з обох таборів, а також рядовими учасниками Майдану, військовими, правоохоронцями, вітчизняними і закордонними дипломатами. Всі факти і документи — більш-менш широко відомі; хіба що з’ясовується одна цікава деталь: у Майдана була навіть… підземна варта. Тобто люди, що охороняли підземні каналізаційні тунелі — ними, виявляється, можна було б перекинути в центр міста скільки завгодно війська, якщо б була така потреба. Висновок усього фільму — саме 28 листопада стало переломним днем усієї революції, після цього вже стало зрозуміло, що люди зі зброєю проти свого народу не підуть.

Тобто, швидше за все, слід говорити не стільки про художню, скільки про публіцистичну якість твору.

Але і того вже немало.

Принаймні, з’явилася хоч якась тема, яка приваблює і глядачів (на показах стабільно висока відвідуваність), і кінематографістів, а також кіноінвесторів — адже на підході ще дві повнометражнi, цього разу вже ігровi, стрічки, і вони також — про минулорічну революцію.

Тож лишається лише сподіватися, що «День сьомий» буде далеко не останнім.