День здійснення бажань

Серед метушливих передноворічних днів політичний бомонд країни й наближені до нього вузькі кола політологів і журналістів виділяють день 23 грудня, коли нібито має вирішитись доля політичної реформи. Це очікування чомусь нагадало автору урочисте святкування чергового «ювілею Жовтня» в моєму рідному місті в не такі вже й давні часи. Під час святкової вистави переодягнений в Ульянова-Леніна місцевий актор урочисто сказав: «Сьогодні здійснилась Велика Жовтнева соціалістична революція!» Що цікаво, публіка в основному й не помітила конфузу. Публіка не знає, що дійсно історичні події ніколи не плануються заздалегідь. Історичні події просто відбуваються через винятковий збіг обставин і головне — попит суспільства. А оскільки виняткового збігу обставин для вищезгаданого політбомонду поки що не спостерігається, в політреформи небагато шансів здійснитися саме 23 грудня.

ПЛЮС — МІНУС

Щоб внести зміни до Конституції й змінити таким чином політичну систему, необхідно, аби збіглися інтереси двох третин політиків, зібраних у вітчизняному парламенті. Це малоймовірно з простої причини: під політреформою кожна із політичних сил розуміє потрібний саме їй варіант зміни Конституції.

Цілком зрозумілим є прагнення провладних депутатів обмежити повноваження наступного президента в тому разі, якщо це буде не Леонід Кучма. На їхню не завжди чітко озвучену думку, ніхто окрім діючого глави держави не зможе витримати тягаря передбачених діючою Конституцією владних повноважень. Тому наступний президент має бути лише однією із трьох складових влади, причому далеко не головною. Хоч як би аналізували ми проекти змін до Конституції, вигідні провладним фракціям, суть їхня зводиться саме до цього.

Вульгаризувати наведену позицію, спрощуючи її до елементарного небажання віддавати найвищу владу лідеру опозиції, означає свідомо приректи себе на помилку. Парламентська більшість і справді не бачить і майже на сто відсотків не побачить найближчим часом людини, здатної виконувати функції, які покладені сьогодні на діючого Президента. І не тільки серед опозиціонерів, а й серед «своїх». Тому більшість влаштує тільки така реформа, яка обмежить повноваження президента вже після наступних виборів.

Ще більш прозора позиція фракцій, які вважаються сьогодні опозиційними. Для них політична реформа — це пропорційні вибори. Різниця лише в тому, що комуністи й соціалісти готові заради цього пожертвувати сильним президентом, а «нашоукраїнці» не готові. Останні ніколи й ні за яких умов не погодяться на обрання президента парламентом у наступному році.

Вимальовуються три взаємовиключні підходи до реформи. Перший — будь-що послабити президента й посилити роль парламенту та уряду вже наступного року. Другий — будь-що «пробити» пропорційний виборчий закон і забезпечити собі спокійну депутатську старість. Третій — будь-що обрати «свого» президента восени наступного року за старими правилами.

«БАГАТОВЕКТОРНІСТЬ»

Три названі позиції змішані в поданих на розгляд парламенту проектах внесення змін до Конституції. Ймовiрно, що напередодні 23 грудня із них зліплять щось одне. Та чи може одне рішення задовольнити одразу три вказані вище мети? Якщо рак зі щукою теоретично можуть знайти компроміс на базі спільного проживання у водоймі, то лебідь на таку домовленість не піде ніколи через природну неспроможність дихати під водою. Якщо ж піде, то так і літатиме над водоймою, періодично пірнаючи вглиб аби дізнатися, що там рак зі щукою навирішували.

Найбільш «прохідним» вважається нині проект, який передбачає перехід на пропорційну систему й вибори парламентом слабкого президента у 2006 році за умови проведення наступних президентських виборів за існуючою зараз процедурою. Аргументація — новообраний президент, якщо навіть його прізвище буде Ющенко, все одно не зможе нічого суттєвого зробити із парламентом, в якому він не має більшості. Аргумент більш ніж сумнівний. Парламентська більшість, яка не підтримує президента, в українських умовах має приблизно стільки ж шансів на існування, скільки ялинка з металевим стовбуром на центральному майдані Києва — випустити навесні зелені пагони.

Так само не стикуються реально з інтересами всіх два іншi варіанти конституційних змін. Стати днем зміни державного устрою 23 грудня може лише за фантастичного збігу обставин, що практично неможливий в умовах підвищеної уваги, яка буде приділена процесу ухвалення змін до Конституції. Це вам не бюджет проштовхнути. Аби депутати-мажоритарники в потрібній кількості відмовились від способу виборів, які привели їх до парламенту, потрібна надто спокуслива пропозиція. Навряд чи потягне на таку пропозицію радість вітати восени перемогу депутата-опозиціонера.

МОЖЛИВІ ВАРІАНТИ

Ухвалювати доленосні для себе самих рішення майже за рік до наступних виборів не входить до традицій українського парламентаризму. Таке зазвичай відбувається в екстремальних умовах. Коли рішення слід приймати миттєво під страхом дуже небажаних для себе наслідків. Чи є таким моментом 23 грудня цього року? Звісно, що ні. Недарма ж Конституційний Суд досі не визначився з можливістю третього висування на найвищу посаду чинного глави держави. Навіть якщо Леонід Кучма і підтвердить ще раз свою позицію — не йти на третій термін, сама можливість цього, визнана КС, є дуже суттєвим важелем. Ніхто більше, крім Леоніда Кучми, не зможе об’єднати парламентську більшість по-справжньому. Можливість такого об’єднання — серйозний аргумент, над яким щодня й щоночі думають політичні комбінатори.

Згадана колізія викриває головну ваду процесу нинішньої політреформи. Як і всі рішення Верховної Ради, зміни до Конституції будуть (якщо будуть) вноситися не зі стратегічних міркувань майбутнього держави, а з огляду на сьогоднішні й завтрашні інтереси провідних політиків і сил, які вони представляють. Ці інтереси ще не збіглися так критично, як у 1991 році, коли утворювалась Українська держава, і навіть не так, як у 1999-му, коли більшість об’єдналася навколо єдиного кандидата в президенти. Інтереси сторін політичного процесу переплетені настільки сильно й несподівано, що пропоновані зміни до Конституції не влаштують належним чином нікого.

Безумовно, кожна із політичних сил має сценарій, чи краще — план дій — як на випадок прийняття змін до Конституції, так і на випадок, коли нічого не зміниться. Надійніше поки що попрацювати за старими планами, складеними на основі існуючих правил. Ще не все прояснилося на передвиборній дистанції. Ще невідомі ані лінія старту, ні розмітка доріжок, ані точна довжина дистанції. Є тільки лінія фінішу, до якої за десять місяців наперед ніхто нікого просто так не пустить.