До перемоги всупереч нещастю

Торік перед стартом відбіркового турніру першості світу 2002 року все ніби складалося на користь команди України. Склад учасників відбіркової групи, серед яких не було жодного із європейських футбольних грандів, зручний календар змагань, наявність групи зіркових футболістів у розквіті сил та висока кваліфікація тренерів давали українцям як ніколи реальні шанси на участь у світовому футбольному фіналі.

За рік становище змінилося майже діаметрально. Смуга невдач, яка переслідує збірну України протягом останніх дванадцяти місяців, завдає щораз нових ударів по сподіваннях побачити наших наступного року серед кращих футбольних дружин світу. До чисто спортивних моментів, від яких не застрахований ніхто, тобто втрати практично здобутих вже очок, додалися зовсім несподівані нещастя. Смуга травм провідних футболістів, котра значно послабила лави національної футбольної дружини, закінчилася трагедією: від травми голови, завданої йому під час гри за московський ЦСКА, помер дебютант збірної України воротар Сергій Перхун, який лише 15 серпня зіграв свій перший матч під синьо- жовтим прапором. Важко усвідомити цей факт, проте перспективного гравця, симпатичної молодої людини вже немає серед нас.

Однак футбольне життя триває, і вчора на базі під Києвом зібрались всі ті, на кого Україна може розраховувати у матчах з командами Білорусі (1 вересня у Мінську) і Вірменії(5 вересня у Львові). До запрошених спочатку київських динамівців Головка, Ващука, Несмачного, Серебреникова та Мелащенка, донецьких «шахтарів» Попова, Тимощука, Зубова, Вороб’я, московських спартаківців Парфьонова та Левицького, а також Шищенка («Металург»(Донецьк), Воробйова («Торпедо»(Москва), Задорожного («Дніпро(Дніпропетровськ), Співака («Зеніт»(Санкт-Петербург), Лужного («Арсенал»(Лондон), Реброва («Тоттенхем(Лондон)», Шевченка («Мілан») тренери збірної згодом додали киян Реву, Федорова та Гусіна, донеччанина Вірта, та харків’янина Мізіна, виключивши із списку Співака та Левицького. Справа в тому, що епідемія травм триває, і вже прибувши до Києва, змусив лягти на операцію наш перший на сьогодні голкіпер Максим Левицький. Серйозне занепокоєння викликає спортивна форма наших європейських зірок, котрі з різних причин поки що не показують своєї найкращої гри.

Ось у таких непростих умовах готується команда України до історичного для себе матчу 1 вересня з Білорусією. Зайве говорити, що і в Мінську, і у Львові, як згодом у Польщі, нашим конче необхідно перемагати, аби зберегти шанси на продовження боротьби за путівку на світовий фінал. Як повідомили вчора на прес-конференції тренери нашої збірної Леонід Буряк та Володимир Вєрємєєв, додатково настроювати футболістів на граничну самовіддачу не потрібно. Всі, хто прибув до табору національної команди, готові грати на повну силу, розуміючи вагу і значення результатів наступних ігор. Безумовно, дізнатись про особливості підготовки збірної Лобановського до вирішальних поєдинків, ми зможемо вже під час цих ігор. Не виключено, що і склад команди, і обрана тактика гри стане несподіванкою для наставника білорусів Едуарда Малофєєва.

Це все буде у суботу, коли наші хлопці гратимуть за честь своєї країни і прагнутимуть зробити це найкращим чином. А перемогу, якщо її вдасться здобути, присвятити памяті Сергія Перхуна, який завершив своє коротке і яскраве життя на футбольному полі.