Дзеркало державних пріоритетів
Бюджет країни в концентрованому вигляді виражає пріоритети політики держави в цілому, тобто своєрідну рівнодіючу всіх сил, котрі реально впливають на прийняття й виконання рішень. Які ж тенденції характерні для останніх років в Україні?
Передусім звертає на себе увагу зниження частки ВНП, котра перерозподіляється через бюджет - із 46,6% у 1995 р. до 42,5 у 1996 р., причому дані за перший квартал нинішнього року ніби-то підтверджують цю загалом сприятливу для економіки закономірність. Утім, ідеться, ще раз підкреслимо, лише про видатки й доходи бюджету без урахування численних й вельми ненажерливих позабюджетних фондів, котрі за деякими оцінками, цілком можна порівнювати з власне бюджетом - а їхнє скорочення, так само як і наведення ладу у витрачанні коштів, наштовхується на запеклий опір.
Характерно, що абсолютне зростання номінального ВВП (майже 53 млрд. грн. у 95-му, 80,51 млрд. грн. у минулому й 19,167 млрд. грн. у першому, зазвичай найменш удалому, кварталі цього року) супроводжувався таким же неухильним зниженням надходжень від податків із підприємств - ПДВ та податку на прибуток. Звісно, певною мірою це пов'язано з законодавством - особливо заміною податку на дохід у січні 1995 р., але головні причини, скоріше, у бартері, пільгах та інших способах уникнення надмірних податків, до котрих змушені вдаватися промислові підприємства, а також, природно, у падінні виробництва. Крім того, швидше зменшення надходжень від податку на прибуток, порівняно з ПДВ, свідчить про те, що рентабельність у легальному секторі падає ще швидше, ніж сам рівень виробництва - а, отже, при збереженні існуючих принципів економічної політики держави жодних реальних передумов для його зростання найближчим часом не намічається.
Водночас неухильно зростає частка надходжень від податків на громадян, до котрих фактично, відносяться всі нарахування на фонд оплати праці, попри те, що їх вносять роботодавці. Це пов'язано з підвищенням номінальної заробітної плати. Щоправда, збільшення комунальних витрат і загальне підвищення споживчих цін, викликане передусім високими податками й обмеженням вільної конкуренції (горезвісного "захисту вітчизняного споживача") у 1995-96 р. значно, приблизно вдвічі, знизило купівельну спроможність грошей на споживчому ринку, тож говорити про реальне підвищення рівня життя не можна.
Ще цікавішою виглядає витратна частина бюджету: вельми показово, які статті з року в рік скорочуються, а які залишаються практично без змін чи навіть зростають. Зокрема, дуже поширені твердження про те, що ніби-то майже весь бюджет іде на соціальні програми потребує деякого уточнення.
По-перше, більша частина витрат бюджету з соціальних програм - це Пенсійний фонд, котрий одночасно є й найбільшою статтею надходжень. Іншими словами, більша частина "соціальної спрямованості" пояснюється простою припискою.
По-друге, багато статей, об'єднаних назвою "соціально-культурні", вимагають детальнішого розшифрування. Цікаво було б дізнатися, зокрема, скільки коштів було безпосередньо виплачено тим, хто їх потребує, а скільки при цьому витрачено на утримання самих соціальних служб?
По-третє, немалу роль відіграють і самі терміни виплати бюджетних коштів: кожному зрозуміло, що отримати належне фінансування в лютому чи під кінець листопада - аж ніяк не одне й те ж саме. Проте з року в рік соціальні видатки, охорона здоров'я та інші "некритичні статті" бюджету фінансуються в останню чергу.
Та найбільше занепокоєння викликає неухильне зростання витрат на правоохоронні, митні й податкові органи, а також законодавчу й виконавчу влади. При цьому фактично зростають не стільки зарплати, скільки чисельність державного апарату, а також його репресивна спрямованість. Так, за ці роки обсяг податкової звітності та її періодичність зросли в декілька разів - відповідно не могли не збільшитися штати податкової служби. Водночас, вона матеріально зацікавлена не в реальному наповненні бюджету, а, швидше, у застосуванні до підприємств та їх керівнтків фінансових санкцій: 30% стягнень, накладених на підприємства, надходять у розпорядження ДПА. Але ж це те ж саме, що оплачувати працю пожежників за кількістю пожеж!
Якщо зіставити ці тенденції з непомірним рівним оподаткування й прагненням будь-якою ціною захистити від конкуренції "вітчизняного виробника", то виходить надто безрадісна картина. Закони економіки тому й є законами, що існують об'єктивно й незалежно від ідеології та волі держави - будь-яка спроба проводити політику наперекір цим об'єктивним законам, вимагає величезних додаткових коштів. І, що найгірше, держава при цьому потрапляє в замкнене коло: щоб змусити підприємства й громадян безглуздо віддати більшу частину заробленого на непопулярні цілі, потрібен потужний репресивний апарат - а на його утримання знову ж таки потрібні гроші. У кінцевому підсумку, всі витрати лягають, природно, на пересічного платника податків, котрий змушений везти на своїй шиї цілу армію контролерів, котрі не тільки позбавляють його грошей, але й на додачу нескінченними перевірками дотримання ними ж установлених правил заважають їх заробляти. Природно, ділова активність падає, і... маємо те, що маємо: зубожілу й корумповану поліцейську державу.
