Ефект «киплячого чайника»
Екологи стверджують, що найближчим часом землетруси почастішають.
Минулий тиждень був насичений струсами в прямому значенні слова. Землетрус на півночі Алжиру тільки за офіційними даними забрав життя понад 2 тис. 250 чоловік і обернувся ще для 10 тисяч серйозними пораненнями. Буквально через тиждень надiйшла інформація з Японії. На щастя, там обійшлося без жертв, але водночас сейсмологи зареєстрували підземні поштовхи силою 7,5 балів і оцінили землетрус як один із найсильніших у даному регіоні. Вже позавчора надiйшли аналогічні новини (щоправда, з меншою «бальністю») із Західного Ірану та грузинської столиці — Тбілісі. А кількома днями раніше забили тривогу вірменські сейсмологи, заявивши, що недавній вибух боєприпасів в Іраку спровокує найближчим часом сильні коливання земної кори в радіусі близько 300 кілометрів.
Справедливості заради варто пригадати, що екологи попереджували про можливі землетруси на Близькому та Середньому Сході, а також у Центральній Азії та Південному Кавказі ще на початку воєнних дій. Засновувалися вони на багаторічних спостереженнях, згідно з якими між інтенсивним бомбардуванням сейсмічно активних територій і сильними землетрусами, що відбуваються слідом за цим, існує прямий зв’язок. При цьому згадували війну в Нагірному Карабаху і найсильніший землетрус в Спітаку, підземні поштовхи в Афганістані і Пакистані приблизно через дев’ять годин після того, як американці обрушили на загони талібів та «Аль-Каїди» фугасні і вакуумні бомби. Зараз, як повідомляє ІТАР-ТАРС, вчені говорять, що струси земної кори найближчим часом можуть відчути навіть країни, які знаходяться досить далеко від регіону Перської затоки, зокрема Дагестан. Як показує аналіз сейсмологічної ситуації, що склалася після операції «Буря в пустелі» в 1991 році і бомбардування Югославії в 1999 році, землетруси в сейсмонебезпечних зонах починаються в середньому через 4—6 тижнів після авіанальотів з використанням могутніх бомб. Кандидат біологічних наук Віталій Межжерін у розмові з «Днем» стверджував, що бомбардування ніби спресовують, тобто прискорюють сейсмічні сценарії. І ті землетруси, які сталися б при нормальному ході подій протягом кількох років або місяців, відбуваються протягом кількох тижнів. А воєнні дії, на його думку, «провокують» землю до того, щоб, подібно до «киплячого чайника», викидати енергію більше і частіше. До початку війни в Іраку президент Азіатської сейсмологічної комісії заявив, що використання бомб, подібних тим, які застосовувалися в Афганістані, призведе до активізації сейсмічних явищ на Кавказькому сегменті Альпійсько-Гімалайського поясу. Це явище науці давно відоме, називається воно наведена сейсмічність і часто виявляє себе в тих випадках, коли в «активних» районах відбувається інтенсивний вплив на ділянки земної кори, наприклад, ракетно-бомбовими ударами.
Українські сейсмологи, щоправда, вважають подібні висловлювання огульними, оскільки досі не існує принципових доказів того, що бомбардування можуть штучно викликати підземні поштовхи. За словами заступника директора Iнституту геофізики ім. Суботіна Олександра Кендзери, більшість землетрусів відбувається в схильних до того зонах, тобто сейсмічно активних. Крім того, щорічно фіксується близько 130 землетрусів, за величиною співставних із алжирським, тобто, умовно кажучи, через кожні 2- 3 дні якусь точку земної кулі «трусить». Скажімо, відразу після Алжиру землетрус стався на Філіппінах, 20-го травня потрясіння пережили в Словаччині, а відчули його і жителі Ужгорода. У Словаччині поштовхи повторювалися більш ніж 50 разів. Інформаційні повідомлення, на думку О. Кендзери, щодня не пiстрять новинами про коливання землі лише тому, що в більшості регіонів будинки відповідають сейсмічному ризику, і тому до руйнування та жертв землетрус не призводить. Що, до речі, підтвердили і нещодавні підземні поштовхи в Японії, які були сильнішими за катастрофічний Вірменський землетрус (Ленінакан, Спітак, 7 грудня 1988 р.).
В українській столиці типові споруди (тобто не «шістнадцятиповерхівки») розраховані на сейсмічний вплив інтенсивністю у 5 балів — така максимальна цифра для Києва, визначена на нормативній карті загального сейсмісного районування. Що ж до висотних будинків, то документальне підтвердження того, як би вони «зреагували» на підземні поштовхи, і взагалі відсутнє. Карта сейсмічного районування СР-78, якою користуються будівельники та проектувальники, розроблялася аж у 1978 році. Правда, закарпатські та кримські сейсмологи її дещо підкорегували, однак їхні дані не можуть бути офіційними — для надання їм такого статусу необхідні відповідні дослідження. На них же зараз немає грошей, як, втім, і на державну сейсмологічну програму та цільове фінансування сейсмічних спостережень.
