Фарс на площі Свободи

По обіді 19 жовтня у Харкові на центральній площі Свободи, перед державним університетом відбулося чергове передвиборне «диво». Я опинився там випадково, у справах. А затримуватися надовго бажання не виникло — настільки все було безглуздим.

Такого ірреального театру найбільша в Європі площа, що бачила багато всякого на своєму віку, мабуть, не пам'ятає. Зігнали і звезли автобусами народу з усього міста i трьох прилеглих сільських районів, звичайно, — для масовості і, як «годиться», — добровільно-примусово. Проте людей для такої величезної площі все одно виявилося замало, тому їх втиснули у досить вузький проміжок між пам'ятником Леніну (!..) і ХДУ. Жалюгідна потуга «замутити» голови славному своїми революційно демократичними традиціями «універу». А заодно зімітувати для випадкових, але, як завжди, численних перехожих видимість підтримки агонізуючого режиму тим же передовим студентством.

Ще одна можлива причина вибору місця «кучмістами» була в тому, що на основній частині величезної площі, що лишалася вільною, по іншу руку від Леніна (!..) стояв передвиборний пікет «симоненківців». Воістину — «два чоботи — пара».

Дивно було слухати мітингуючих прокучмістів про те, що 70 років нас обманювали, — адже обманюють і зараз. І на трибуні були б усе ті ж — за посадою. І за «гнучкістю» «переконань». Дивним було це натужне протиставлення двох секретарів КПУ — парторга ЦК КПУ Л. Кучми і секретаря правонаступниці тієї ж КПУ/КПРС П. Симоненка. Дуже символічно і те, що обидві групи, певно, інстинктивно тулилися до свого кривавого вождя, який вивергнув з глибин підсвідомості натовпу ниці інстинкти. І ось «яблучка» від «яблуньки» недалеко відкотилися...

Народ, щоправда, явно «для пристойності», стояв трохи, а потім дружно «линяв». А спецосіб у цивільному та міліції нагнано було стільки, що, певно, ще з півроку хлопцям у сірих шинелях даватимуть відгули (і тут спільне у системах: «після нас хоч потоп...»).

Виступаючих «вітали» поодинокими оплесками і... свистом! «Прокучмісти», очевидно, вважатимуть його за ознаку розкутого прозахідного «одобрямсу». Однак по-нашому освистане — це таки освистане. І заслужено.

Один з чоловіків, які розбігалися з площі, щулячись від холоду, ділився зі своїм супутником:

— А я ж голосував за Кучму... Та тепер краще вже калимитиму в Занзібарі...

Парад тіней з мерзенних закутів підсвідомості підходив до свого логічного завершення... Велика площа Слобожанщини нетерпляче зітхала вустами молоденьких міліціонерів, що тупцювали від холоду і знічев'я гортали розкладену комуністичну пропаганду. Знову жовтень. Але — 1999 року. Історія дійсно повторюється двічі. Удруге — як фарс!