Феміда з... відкритими очима

У приміщенні Міністерства юстиції, розташованому на столичній вулиці Городецького, 13, пахне фарбою і вапном — тут лише недавно зробили ремонт. У прольоті між поверхами на невеликому п’єдесталі стоїть статуя Феміди з мечем у правій і терезами в лівій руці. Терези — давній символ міри та справедливості. На терезах правосуддя зважуються добро та зло, вчинки смертних за життя. Посмертна доля людей залежала від того, яка чаша переважить. Меч у руках Феміди — символ відплати. Він обоюдогострий, оскільки закон не тільки карає, а й попереджає. Проходячи повз, ловиш себе на думці: щось не так. Зупиняєшся поблизу безмовної кам’яної фігури лише на мить і розумієш, в чому річ: вона, Феміда, — білосніжно-біла, в той час як судова система в країні — чорніша за ніч через, насамперед, свою корумпованість і залежність. Разючий, потрібно зазначити, контраст...

Усілякі опитування громадської думки свідчать про тотальну недовіру українців до судів. Жителі нашої країни переконані, що шлях до розуму Феміди лежить виключно через гаманець. У зв’язку з цим, напевно, не буде перебільшенням ставити запитання гранично жорстко: а чи є на сьогодні в Україні суд? Це та інші запитання «День» адресував першому заступникові міністра юстиції Євгену КОРНІЙЧУКУ. Євген Володимирович також є й народним депутатом, тому відповіді нашого співрозмовника були, так би мовити, збалансовані чиновницькою стриманістю, з одного боку, і депутатською незалежністю — з іншого.

— Євгене Володимировичу, ви є одним із авторів судово-правової частини програми «Український прорив». Скажіть коротко: в чому суть цієї частини прориву?

— Щодо «Українського прориву», то там прописана дуже чітка програма дій, пов’язана з реформою судової системи. Йдеться про створення триступеневої судової системи — прозорої, доступної, зрозумілої для людей. Не секрет, що сьогодні досить часто навіть суддям складно розібратися, за яким процесом слухати ту або іншу справу, наприклад, адміністративним чи господарським, оскільки за законодавством це гранично складно визначається. Програмою також пропонується ввести конкурсний добір кандидатів на посаду судді, оскільки зараз дуже часто добір відбувається за родинними або лобістськими принципами.

Суд повинен бути доступним для людей. Звідси й наше бачення щодо триступеневості системи. Ми вважаємо, що люди не повинні розмірковувати й розбиратися, за якою юрисдикцією їм звертатися до суду і в який саме. Повинна стояти будівля, на якій буде написано «Суд», туди подається скарга, й сам суд повинен вирішувати, за яким процесом: адміністративним, господарським чи цивільним цю справу слухати. Щодо підвищення рівня відповідальності суддів, то ми передбачаємо створення спеціальних, постійно діючих дисциплінарних комісій, що зможуть оперативно розглядати скарги громадян. Людина, на яку впала тінь корупції, зрозуміла річ, не повинна працювати в суді, й ми все для цього робитимемо.

— Скільки часу на це потрібно?

— Судова реформа — одне з ключових програмних завдань, однак ця програма для однієї урядової каденції — необ’ємна. Законодавчий процес у цьому напрямі вже пішов, і ми беремо в ньому активну участь. Я не можу сказати напевно, скільки часу на це піде, але ми рухатимемося максимально швидко. Ми залучатимемо до законотворчого процесу й суддів. Я впевнений, що наші ідеї викличуть інтерес у суддів, зацікавлених в очищенні системи.

«НЕДОТОРКАННІСТЬ — ЦЕ НЕ БЕЗКАРНІСТЬ, А МОЖЛИВІСТЬ УНИКНУТИ ТИСКУ»

— За даними опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи», 62,7% українців не довіряють судам. Із чого, з огляду на це, починати очищення?

— Знаєте, ці дані — свідчення того, наскільки глибокими й кардинальними повинні бути зміни в системі. На жаль, проблема гілок влади: й законодавчої, і виконавчої в тому, що вони всі хочуть впливати на суд, усі хочуть мати свій «кишеньковий» суд. Це величезна проблема, адже згідно з Конституцією судова гілка влади є незалежною...

— Де-юре.

— А де-факто ми бачимо колосальний тиск під час призначення суддів, під час їхнього переведення з одного суду в інший тощо. В нас прийматимуться об’єктивні судові рішення тільки в тому випадку, якщо судова система буде, як європейська чи американська, — абсолютно незалежною від інших гілок влади. Перше — призначення на посаду судді повинно бути прозорим і конкурсним, а фінансування системи — стовідсотковим. Судова система ніколи не отримувала близьку до ста відсотків від необхідних бюджетну резолюцію. Та що казати, у судів загальної юрисдикції часто немає коштів на купівлю марок і конвертів для відправлення виклику до суду тощо. Якщо в такій ситуації перебувають судді, якого правосуддя ми від них, скажіть, можемо чекати?

Багато політиків сьогодні зазначають, що суддів необхідно позбавити недоторканності. Однак проблема полягає в тому, що на сьогодні недоторканність у суддів менша, ніж, наприклад, в адвокатів. Якщо кримінальну справу щодо судді може порушити будь-який слідчий, то щодо адвоката — тільки обласний прокурор. Це лише один красномовний приклад. Тому питання швидше не в тому, щоб зняти недоторканність повністю, а в тому, щоб передбачити розумну недоторканність, що відповідала б світовим стандартам. Вона повинна бути достатньою для того, щоб суддя незалежно здійснював судочинство. Недоторканність — це не безкарність, а можливість уникнути тиску, який теоретично може здійснюватися як державою, так і приватними структурами. І коли політики активно говорять про необхідність позбавлення суддів недоторканності, їм, напевно, все ж варто спочатку подивитися в дзеркало на себе.

«ЛЮДЕЙ ПОЗБАВЛЯЮТЬ СВОБОДИ, АЛЕ НЕ МОЖНА ПОЗБАВЛЯТИ ЇХ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ»

— Ви в Мін’юсті займаєтеся серед іншого питанням пенітенціарної системи. Які на цій ділянці плануються зміни?

— У міністерстві серед інших обов’язків я відповідаю за Департамент виконання покарань. У цій сфері дійсно необхідно вносити безліч змін у законодавство. Однак крім цього відповідального напряму за мною закріплено представництво інтересів держави в судах в Україні та за її межами, представлення законопроектів у парламент, зв’язки з Верховною Радою тощо. Відверто кажучи, тут складно сказати яка зі сфер є пріоритетною, яка — другорядною, оскільки всі вони дуже важливі. Ви знаєте, що зараз пішли в хід справи, пов’язані із захистом інтересів держави в нафтогазовій сфері. Прем’єр, як відомо, заявила, що необхідно усувати монополію «РосУкрЕнерго», і ми вже цим займаємося в рамках судової роботи. Однак особливої уваги вимагає стан справ у пенітенціарній системі, оскільки третина всіх скарг у Раду Європи, в Європейський суд стосується саме умов утримання ув’язнених в українських колоніях (скаржаться, як правило, на нелюдське поводження та утримання). Бувають випадки, коли психічно хворих не ізолюють. Абсолютно неприйнятні умови утримання людей, хворих на туберкульоз чи СНІД, а в нас таких, на жаль, досить. Трапляється, що слідчі органи не завжди обгрунтовано приймають рішення про продовження терміну утримання під вартою підслідних, внаслідок — провина їх ще не доведена, а вони продовжують перебувати в ізоляції від суспільства. Проблем існує дуже й дуже багато, їх можна умовно розділити на три напрями.

— Які?

— Перше — законодавче забезпечення, і, повірте, про це можна говорити годинами, такий тут об’єм роботи... Якщо коротко, то це внесення змін у кримінальне, кримінально-виконавче законодавство з метою його подальшої гуманізації, у законодавство, пов’язане з правами й повноваженнями працівників системи (вони на сьогодні виконують дуже складну роботу і при цьому не прирівняні за статусом до військовослужбовців, працівників міліції чи, наприклад, прокуратури). Потрібно змінювати й цивільне законодавство, оскільки Сімейний кодекс не передбачає можливості для людини, яка перебуває в колонії, подати на розлучення з власного бажання. У кодексі записано, що вона повинна подати заяву про розлучення особисто в РАГС. Запитується: як це можливо, хто його випустить? Це важливе питання в контексті прав людини і його потрібно вирішити. До речі, це питання не вимагає додаткового фінансування, проте як і більшість проблем. Тому їх потрібно вирішувати негайно.

Друге — питання адміністративне — господарського характеру. Йдеться зокрема про будівництво нових, сучасних закладів як тимчасового, так і постійного утримання ув’язнених, що відповідали б європейським стандартам.

— А в нас із цим дефіцит?

— У нас жахливі умови! Половина таких закладів побудована, пробачте, «за царя Гороха», і утримувати там людей просто неможливо. Я насамперед акцентував би увагу на слідчих ізоляторах, де перебувають люди, провину яких ще не доведено. Часто їх випускають і кажуть, мовляв, вибачте, держава була неправа щодо вас...

— А іноді їх можуть застрелити прямо на порозі суду.

— Буває, на жаль, і таке...

— Третій напрям — це...

— Я умовно його назвав би гуманітарно-освітнім. Сьогодні в пенітенціарній системі працює близько 50 тисяч осіб (при приблизній чисельності ув’язнених — 150 тисяч). Кількість цих людей, знову-таки не відповідає європейським стандартам. Необхідно підвищувати рівень кваліфікації людей, які працюють у цій системі, готувати самих ув’язнених до життя на свободі. Вже існують пілотні проекти, за якими ув’язнені отримують професійно-технічну освіту. Разом із тим, на жаль, таких проектів недостатньо і їхню кількість необхідно збільшувати. Якщо ми хочемо, щоб не було рецидивів, щоб люди не прагнули повернуться назад у в’язницю, треба їх інтенсивно ресоціалізовувати.

— А питання з Лук’янівським СІЗО, де часто вбивають людей, як вирішуватимете?

— Нова команда ще не вивчила всі існуючі проблеми. На розв’язання таких проблем потрібні роки. Ми робитимемо все для того, щоб основні наші наміри та ідеї впровадити максимально швидко. Потрібно врахувати, що швидко — це все одно не місяць. До речі, один із пріоритетів, озвучених прем’єром, — це розгляд можливості винесення СІЗО з центрів великих міст, як робиться у всьому світі.

— Через естетичні міркування чи?..

— Через багато причин. Це й безпека, і звільнення місця, і естетичні, у тому числі, питання. Я гадаю, що кияни не дуже раді бачити під своїми будинками машини з гратами. А на місці Лук’янівки можна було б побудувати сучасний житловий комплекс або, скажімо, готельний.

— Ну, а СІЗО куди перенести? У Конча-Заспу, як деякий маячок тамтешнім vip-жителям?

— СІЗО необхідно перенести на околицю міста. Я знаю, що для перенесення Лук’янівки ще в радянські часи була виділена земля, яка до сьогодні так і не освоєна.

— Є ще тема закритості установ. Змінюватимете щось?

— Я знаю, що така робота проводиться нинішнім керівництвом Департаменту виконання покарань. Можливо, ви чули, що Карпов минулими вихідними в одному зі слідчих ізоляторів провів вісім змагань. Щоправда, всі поєдинки він виграв, однак вийшов цілий і неушкоджений із цього закладу (сміється. — Авт. ). Проводяться і спортивні змагання серед ув’язнених, і концерти. І Департамент, і Мін’юст готові до того, щоб зробити систему відкритішою. Разом із тим, не треба забувати, що люди все-таки перебувають не на курорті. Тому в цій сфері повинен бути витриманий баланс.

— Щорічно кількість довічно ув’язнених збільшується на 300— 400 осіб. Із чим це пов’язане й чи вистачає місць для утримання таких людей?

— Це не дивно. Донедавна в Україні застосовували смертну страту, сьогодні таких людей засуджують до довічного ув’язнення. Щодо утримання цієї категорії, то ми домагатимемося виділення бюджетних коштів для будівництва або переобладнання однієї з існуючих колоній на колонію максимального рівня безпеки для того, щоб люди, засуджені до довічного ув’язнення, перебували компактно там. Однак, з іншого боку, не треба забувати, що людей позбавляють свободи, але не позбавляють людської гідності. Навіть у таких умовах у них повинно бути право листування тощо.

«ПРЕМ’ЄР ЧІТКО ЗАЯВИЛА, ЩО КОРУПЦІЮ МИ БЕЗПОЩАДНО ВИПАЛЮВАТИМЕМО»

— Першого лютого Президент підписав указ про вдосконалення антикорупційної політики в державі, функції на виконання якого покладені на Мін’юст. Що таке корупція в Україні, зрозуміло, незрозуміло, з чого починати, якщо це ганебне явище — замкнене коло.

— Поки правоохоронні органи не притягуватимуть до відповідальності тих людей, які порушили закон, корупція в країні існуватиме. Прем’єр чітко заявила, що корупцію ми безпощадно випалюватимемо. Але тут питання в тому, чи є правоохоронні органи в Україні, чи їх немає, реагуватимуть вони на такі факти, чи ж ігноруватимуть їх. А Мін’юст може вести облік, Мін’юст може вносити зміни в законодавство тощо. Важливими, я вважаю, президентські ініціативи, що стосуються прозорої податкової звітності.

— На ваш погляд, окремий корупційний орган створювати треба чи в цьому немає необхідності?

— Моя особиста думка полягає в тому, що такий орган створювати немає необхідності. Потрібно просто примусити існуючі органи, такі, як прокуратура, міліція, СБУ працювати, а не імітувати роботу.

Я стараюся чесно платити податки, декларувати прибутки і в цьому моя позиція як громадянина захищена. До речі, яскравий приклад щодо цієї теми. Наприкінці минулого року журнал «Фокус» надрукував рейтинг ста, за їхньою версією, найбагатших народних депутатів. Я виявився 19-м, у той час, як Ахметов — 23-м. А рейтинг складався на основі податкової декларації. На жаль, це не відповідає дійсності, оскільки люди в нашій країні не звикли платити податки. І я це говорю не тому, що я такий бідний чи багатий, я звик чесно платити податки. Шість років я пропрацював дипломатом у Сполучених Штатах, у Європі працював багато років і я знаю, що без цього Україна просто не розвиватиметься! А в нас люди, в тому числі чиновники, не звикли платити податки, декларувати реальні прибутки, майно, показувати за які кошти вони придбали, скажімо, дорогі автомобілі. Якщо їх примусити це робити, повірте, у нас у країні корупції буде набагато менше.

— На одному з перших засідань уряду прем’єр Тимошенко, цитуючи пана Вінського, сказала, що, мовляв, у нашій країні немає Міністерства транспорту та зв’язку. Такий ось «комплімент» Миколі Рудьковському. А ви можете сказати щось хороше на адресу своїх попередників?

— Ви знаєте, Міністерство юстиції серйозно відрізняється від інших міністерств, оскільки це, швидше, експертне, а не ресурсне міністерство. Я працював у Мін’юсті рядовим консультантом, потім старшим консультантом на початку 90-х. Бачу, що з тих часів сталося багато змін, у тому числі, й позитивних. Однак можу зазначити, що деякі речі, безумовно, ми переглядаємо. Я абсолютно солідарний із позицією міністра щодо необхідності перегляду роботи всіх госпрозрахункових підприємств, перегляду роботи департаментів виконавчої служби, на які дуже багато скарг, у тому числі, щодо корупції і департаменту виконання покарань. Міністр заявив, що ми не переглядатимемо квоти з нотаріату, щоб міністерство ніхто не зміг запідозрити в корупційній діяльності. У старому керівництві Міністерства юстиції ми готові бачити здорового опонента. У цьому контексті це дуже важливо, оскільки, як відомо, в суперечці народжується істина. Якщо вони нас конструктивно критикуватимуть, ми адекватно реагуватимемо, і я впевнений, що ми зможемо працювати ефективно, прозоро й головне — з користю для людей.

ТИМ ЧАСОМ

Віктор Ющенко вимагає звільнення суддів, причетних до корупції. Про це Президент заявив учора на нараді з губернаторами, торкаючись теми звернень громадян щодо неправомірних рішення судів. «Люди, які не мають честі, корупціонери, шахраї повинні бути видавлені з судової системи», — заявив гарант Конституції. За словами Президента, в зверненнях до нього громадяни частіше за все оскаржували судові рішення. Протягом останнього року на Банкову надійшло понад 4600 таких звернень. Крім того, 2600 громадян зверталися з питань невиконання рішень Феміди.