Феномен паралімпійців: три історії

Мужності, силі волі та патріотизму паралімпійців можна тільки повчитися. Незважаючи на вади здоров’я, вони роблять усе, щоб бути корисними соціуму, щоб ними пишалися родичі та знайомі і щоб їхнє життя не пройшло даремно. Вони стають чемпіонами спочатку на рівні своєї родини, потім області, далі — країни, а згодом — усього світу. І не лише у спорті, а й різних видах мистецтва та творчості. Головне — мати бажання і сили в собі, і тоді ніякі фізичні відхилення не будуть перешкодами, щоб досягати висот у спортивній кар’єрі. Часто — набагато вищих, ніж це вдається здоровим спортсменам. Це доводить остання зимова Олімпіада, яка відбулася цього року у Ванкувері. Спочатку виборювати медалі до Канади поїхала олімпійська збірна України. У складі команди — 47 осіб. У результаті — жодної медалі. Найкращий результат — п’яте місце. Згодом, за звання кращих у зимових видах спорту боролися паралімпійці. Їхня команда була меншою за олімпійську — 26 спортсменів, а от нагород — аж 19 і третє місце у загальному рейтингу команд.

— Наші спортсмени взяли участь у розігруванні 32 комплектів нагород. Вперше за всю історію участі України в зимових Паралімпійських іграх вони змагались у трьох видах спорту з п’яти, репрезентованих Паралімпіадою-2010: лижні гонки, біатлон, гірськолижний спорт (вперше!), — розповіла «Дню» прес-секретар Національного комітету спорту інвалідів України Наталія Гарач. — У заліку за загальною кількістю медалей наша національна збірна поділила почесне третє місце разом із збірною командою Канади (перше місце — Росія, друге — Німеччина). У біатлоні наша команда — друга у світі. Усього паралімпійці здобули 5 золотих, 8 срібних та 6 бронзових медалей.

Чим пояснити таку разючу різницю у результатах олімпійців та паралімпійців? Адже спортивні бази для їхньої підготовки практично однакові: застарілі та зношені. Тренування проходять так само напружено та наполегливо. Є певні відмінності у державному фінансуванні — паралімпійці отримують з держбюджету значно менше, ніж олімпійці. Чому ж тоді спортсмени-інваліди стоять на п’єдесталі пошани частіше за інших? Що їх стимулює і надихає? Мабуть, це неможливо пояснити словами. Бо як тлумачити те, що вони викладаються на всі сто заради себе, в першу чергу, і для спортивного іміджу країни, прагнуть бути потрібними не окремим людям, а державі в цілому, а взамін майже нічого не вимагають.

«День» вирішив з’ясувати, у чому ж феномен паралімпійців, і зустрівся з кількома спортсменами, які мешкають у різних куточках країни, але мають однакову мету — перемагати.