Фотографія з фотографії,

Викликає подив, що пропозиція окремих політиків щодо обрання президента Верховною Радою так мляво обговорюється у ЗМІ. Адже йдеться про радикальну зміну схеми делегування повноважень від виборців до тих, хто має виконувати їхню волю. Не треба посилатися на те, що в деяких країнах з усталеною демократією президента обирає саме парламент, відтак ми маємо вибрати один із двох рівноцінних варіантів. Скажімо, той, що менше коштує (оскільки прямі президентські вибори забирають багато державних грошей). Не маю сумніву, що перехід від схеми «виборці — ВР — президент» у сьогоднішніх соціально-економічних умовах і за умов сьогоднішньої політичної практики ніколи не дозволить Україні стати справді демократичною державою (або дозволить дуже нескоро).

Якщо йдеться про теоретичні засади, то вони дуже вагомі, але прості. Дозволю собі ілюструвати їх на такому прикладі: фотографія (портрет) може бути кращою чи гіршою, але вона ніколи (і це закон природи) не є ідеальним чи навіть повним віддзеркаленням усіх особливостей обличчя людини. Якщо ж говорити про фотографію, зроблену з фотографії, то її вади очевидні навіть тим, хто вперше взяв до рук фотографічний апарат. Отже: жодний парламент за своїм складом не є досконалим «портретом» волі електорату (зокрема, через використання брудних виборчих технологій і так званого адміністративного ресурсу). А президент, обраний парламентом, матиме всі вади фотографії з фотографії (через загальновідому практику тиску на народних депутатів та їх підкупу). Важко сказати, як далеко відхилятиметься від народної волі «вторинний президент», але він безумовно відхилятиметься від неї більше, ніж президент обраний прямим голосуванням. Якщо говорити про кошти, то дешева процедура обрання першого посадовця держави насправді буде такою лише для тих, хто має можливість маніпулювати наслідками виборів за допомогою грошей: варто «купити» лише парламент, а президента він обере «автоматом».

Кілька слів про практичні наслідки переходу до нової схеми. Їх безліч, але торкнемося двох. Перше: якщо тим, хто сподівається вичавити з ВР бажане собі рішення двома третинами голосів про персону майбутнього президента, забракне сили, то голосування може перетворитися на такий безконечний вертеп, який усі пам’ятають із часів «спікеріади» 1998 року. Друге: якщо президента обиратиме парламент, ті, хто посадять його в це крісло, дуже швидко протягнуть через ВР такий регламент імпічменту, який захочуть, тим самим тримаючи главу держави за горло, а відтак і маніпулюючи ним на власний розсуд.

Варто закликати політиків, політологів, публіцистів і всіх читачів активно долучитися до обговорення цієї проблеми, поки нам не почали вбивати в голови ідею про «всенародну підтримку» нової виборчої схеми.