Геополітична відставка

Відставка Є. Марчука з посади міністра оборони активно обговорюється у військовому середовищі. Ця подія матиме, безсумнівно, довготривалі політичні наслідки. У прямому ефірі програми «Час» на 5-му каналі Євген Марчук висловив думку, що його відставку з поста міністра оборони було проведено «дуже поспішно», і багато що навколо неї «виглядало непристойно». За словами Є. Марчука, на нараду в Павлоград, після якої Президент Леонід Кучма повідомив про його відставку, ніхто з Міноборони запрошений не був. Крім того, зазначив Є. Марчук, «до твердого ракетного палива, яке зберігається і утилізується на Павлоградському хімзаводі, Міноборони давним-давно вже стосунку не має — це проблема Національної космічної агенції». «І тло, на якому відбувалася процедура відставки, і сам процес свідчать, що хтось дуже боявся увійти зі мною в контакт», — сказав Є. Марчук. Показово, за словами Є. Марчука, що його навіть не запросили на представлення нового міністра оборони Олександра Кузьмука.

Заява прем’єр-міністра, кандидата на посаду Президента Віктора Януковича про те, що Україна не ставить собі на меті вступ до НАТО, свідчить про те, що прем’єру вкладають думку про зміну зовнішньополітичного курсу, сказав також Євген Марчук. Він нагадав про існування стратегії, закріпленої ухвалою Ради національної безпеки і оборони, яка передбачає, що «кінцевою метою визначається вступ України в майбутньому до НАТО». Є. Марчук також підкреслив, що на нинішньому етапі намір України вступити до альянсу означає «не лише сам фізичний у майбутньому процес», але вибір цінностей: «Адже НАТО — це 26 країн, в тому числі і європейських. Цінності — це стандарти, це спосіб життя, це стабільна ситуація в країні».

Що думають про відставку Євгена Марчука в регіонах? На адресу «Дня» прийшло багато відгуків на цю тему. Публікуємо лише частину.

Ільми УМЄРОВ , заступник голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим:

Євген Марчук, на мій погляд, був одним із найкращих міністрів оборони в історії України. Він мав професійну самостійну думку, він багато зробив для реформування армії України, він був орієнтований уперед, тобто на Європу та НАТО, а не назад — у Росію і на колишній Варшавський договір, де ми вже були.

Я непогано знаю і Євгена Марчука, і Олександра Кузьмука, й стосунки у нас хороші і з тим, і з іншим. Вважаю і Кузьмука непоганим професіоналом, але боюся, що в даній ситуації він може виявитися безсилим заручником безглуздої політики. У такий період, коли до виборів залишається близько місяця, міняти міністра оборони — це серйозний крок, який так просто не робиться, й у даній ситуації його недаремно зроблено. Я вже говорив колись, що в Україні, можливо, готують ніякий не грузинський, а цілком азербайджанський сценарій щодо зміни та передачі влади. Цілком імовірно, що його якщо не свідомо готують, то мають на увазі. Звичайно, я не допускаю, що в Україні все розгорнеться точно так само, тобто я не допускаю, що на вулиці виведуть танки і БТРи і що на натовп направлять автомати, але я впевнений, що на силовий тиск на народ із допомогою армії багато хто таки розраховує. Цілком можливо, що в самий переддень виборів, коли іншого варіанту не залишиться, народ просто лякатимуть армією. Цей варіант цілком можливий, і саме для цього знадобилося так терміново і без причини «прийняти відставку» Євгена Марчука та ставити нового міністра оборони. Я думаю також, що таке рішення не в останню чергу прийняте й під тиском із Росії. Недаремно ж російські ЗМІ, як по команді, почали критикувати Євгена Марчука, точно так само, як свого часу починали критикувати Бориса Тарасюка та багатьох інших небажаних їм українських державних діячів, після чого сталася їхня відставка. У зрілій, самостійній, поважаючій себе державі, якою хоче стати Україна, така політика не повинна будуватися…

Володимир ДЕРГАЧОВ , професор (Одеса):

— Проблема полягає в тому, щоб не робити різких рухів у складний період виборів Президента. У цей період, коли армія як ніколи має бути дистанційована від політики.

У ситуації з відставкою Є. Марчука є ще й геополітичний контекст. Україна сьогодні є країною некомпетентного суверенітету. В її геополітичному коді від народження закладені три вектори: європейський, східний і так званий південно-морський. І відрубувати на ходу якийсь із них, шарахатися зі сторони в сторону вкрай безрозсудно. Це те саме, що намагатися змінити генетичний код людини на догоду якимсь окремим ситуаціям. Завдання політиків — знайти грамотний баланс між усіма напрямами, а не кидатися в різні боки. Так, не вдався в нас поки що європейський вибір, але не можна його відмітати одним махом і кидатися в обійми Росії, де сьогодні стільки проблем, що не позаздриш. Та й стратегічний горизонт цієї країни сьогодні виключно несприятливий. І орієнтуватися тільки на неї Україні вкрай небезпечно.

Юрій АГЄЄВ , перший секретар Дніпропетровського міськкому Соцпартії України:

— До відставки Євгена Марчука з посади міністра оборони я ставлюся негативно. Але в мене просто немає слів з приводу повторного призначення на цю посаду Олександра Кузьмука. Адже він несе пряму відповідальність за НП, яка трапилася над Чорним морем восени 2001 року. Я сам колишній офіцер-ракетник і досі не можу зрозуміти, як можна було проводити ракетні стрільби в напрямі повітряних трас, якими літають цивільні літаки.

Євген Марчук, думаю, просто комусь перейшов дорогу, працюючи над військовою реформою, а утилізація ракетного палива або боєприпасів тут зовсім ні до чого — причина явно надумана. Вважаю, що в Україні має бути міністром оборони цивільна людина — це політична посада, така практика існує в більшості демократичних країн світу.

Євгенія СОХАЦЬКА , доцент Кам’янець-Подільського державного університету:

— Для мене відставка Євгенія Марчука була несподіваною та вельми тривожною. Її розумію в ряді тих метаморфоз, що створюють театр політичного абсурду, звалювання, даруйте, з хворої голови на здорову — нечесний прийом. Уся Україна «обвішана» персоною провладного кандидата, усі вищі навчальні заклади охоплені лихоманкою «всенародної» підтримки, а телеканали твердять про використання Ющенком адмінресурсу. Прем’єр перед керівниками російських ЗМІ говорить про орієнтації виключно на Росію, а президент продовжує твердити, що питання про співробітництво з НАТО не знімається з порядку денного.

Євген Марчук став заважати владі. Адже він заявив, що армія не буде використовуватися у політичних цілях. Натомість новий (старий) міністр ще до призначення висловив свою готовність до підтримки...

Гадаю, що відставка Євгенія Марчука вдарила (вкотре!) по іміджу України. Його інтерв’ю на «П’ятому телеканалі», яке привернуло велику увагу прогресивної громадськості і жваво обговорюється, виказує Марчука, як патріота України, людину, гідну високої поваги, інтелектуала. Україні він потрібен, і те, впевнена, доведе час. З відставкою Євгенія Кириловича влада втратила достойного, авторитетного у світі політика.

Володимир С. , офіцер Збройних сил України (Чернігів):

— Нам, військовим, Євген Марчук чітко дав зрозуміти, що «партія» у нас одна — Збройні сили України, й «партбілет» один — посвідчення військовослужбовців, які присягали на вірність українському народові. Тому я вважаю, що проведена кадрова ротація має прямий зв’язок із президентськими виборами.

Аналізуючи діяльність Марчука на посаді міністра оборони, можу сказати, що спочатку ініційована ним реформа Збройних сил дещо приголомшила військових і викликала неоднозначну реакцію. Але потім вони повірили в її необхідність і погодилися з нею, особливо після прийняття законів щодо соціальних гарантій звільненим у запас військовослужбовцям і внесення поправок у діючий Закон «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їхніх сімей». Крім того, військові побачили, що Євген Марчук наводить порядок в армії, «вводить» демократію й навіть свободу слова у військовій пресі. За всі ці позитивні перетворення «рядові» маси офіцерства та контрактників перейнялися глибокою повагою до нього. Незлюбили Марчука тільки генерали й полковники, оскільки деяких із них він позбавив високих посад через корупцію та крадіжки. Зараз вони радіють з приводу його відставки. А в офіцерів нижчих рангів відставка викликала шок.

Валерій СТЕПАНКОВ , доктор історичних наук, професор :

— Відставка з посади міністра оборони України Євгена Кириловича Марчука особисто для мене не виявилася несподіваною. Значною мірою вона була прогнозованою, оскільки її контури досить виразно окреслювалися десь останні півроку (догани, необґрунтована критика, дискредитація в окремих публікаціях у пресі тощо). Вона, ця відставка, «читалася» логікою перемін, що відбувалися в політичному розвитку України, та стала їхнім закономірним проявом. Висловлю власну версію того, що трапилося, не претендуючи, зрозуміло, на достовірність.

На мій погляд, причини відставки щонайменше слід шукати в недоліках функціонування військового відомства, які й справді можуть мати місце. Але справа не в них. Адже постать тепер уже екс- міністра в усіх відношеннях найкраще підходила для успішного розв’язання надскладного завдання — реформування армії та створення передумов для вступу до НАТО. Ерудований, наділений талантом стратегічного мислення, досвідчений політик, глибоко обізнаний з проблемами армії, самостійний у прийнятті рішень, вольовий і цілеспрямований, він мав усі потенційні можливості для досягнення успіху.

Проте не сталося. І не з його вини, і не тому, що припустився істотних прорахунків (навіть офіційне пояснення причин відставки їх не обґрунтувало). А відтак постає запитання — чому? Можливо, помиляюсь, але складається враження, що впродовж останніх років відбувається поворот провідного угруповання політичної еліти у бік підтримки російської імперської ідеї з формування на пострадянському просторі державного утворення (у формі оновленого союзу, конфедерації чи федерації), зрозуміло, за повної домінації Росії.

Олексій МАЦУКА, політолог (Донецьк):

— Відставка Євгена Марчука, безумовно, має політичну підоснову. І насамперед це пов’язане з його пронатовською орієнтацією, яку не поділяє прем’єр-міністр Віктор Янукович, котрий заявив, що вступ України до НАТО нібито спричинить великі економічні втрати для країни. А опозиція вважає, що відставка Марчука — це сигнал підготовки влади до силового сценарію під час виборів 2004 року. Чи викликає ця версія довіру? Так, якщо враховувати страх еліти перед зміною влади.