Граємо диво!

Пам’ятаєте анекдот: зустрічаються якось два бізнесмени й один другому каже: «Я отримав у подарунок браковані ялинкові іграшки». «Що, биті були?» — запитує другий. «Ні, не радували». Новий рік примітний тим, що тільки в цей час і старий, і малий починають поводитися однаково — грати в диво. Психологи кажуть, що, вигадавши гру для дітей, дорослі її так вподобали, що приєдналися до неї. Щоправда, дітям вийти з неї переможцем, тобто все-таки зіткнутися з дивом, набагато легше не тільки через свою більшу сприйнятливість. Сприяють тому насамперед вистави, які організовують не тільки на центральних сценах країни, але також і в будинках культури, школах, дитячих садках. Як пояснює п’ятирічна Оленка, ялинкові вистави їй подобаються тому, що тільки тут можна своїми очима побачити, поговорити і навіть доторкнутися до улюблених казкових персонажів. «Якщо я тут про щось попрошу Дідуся Мороза, то він це обов’язково зробить, — впевнено говорить вона. — А ще я з ним сфотографуюся і хвалитимуся перед подругами».

Проте батьки, якi приводять своє дитя на ялинку, вважають, що вистави сьогодні вже не ті. Ні, вони не стали гіршими. Навпаки, щороку вони стають усе більш феєричними — костюми кращають, креатив постановників вражає, герої стають більш колоритними... Та лише доброта і позитивна енергетика стають на цьому тлі все менш помітними. А організатори вистав запевняють, що змінилися діти, стали більш розкутими — що, безумовно, плюс, — але одночасно й більш прагматичними.

Віра у диво, на жаль, не передається з генами, а телевізійні і приставкові жахастики накладають свій відбиток. Старим добрим бременським музикантам, Попелюшці і Червоній Шапочці доводиться конкурувати з Ніндзями та Каспером і в більшості випадків визнавати свою безсильність перед модними персонажами. Зрозуміло, згодом змінилася і «ялинкова» ідеологія — державна мова, особливо на головній виставі країни — у Палаці культури «Україна» — обов’язкова. Не обійтися і без доблесних козаків і котигорошків, які, як показало невелике опитування, у маленьких глядачів захоплення не викликають.

Але хоч би як там було, а до головної ялинки країни цього року підійшли з розмахом. Імідж слід підтримувати, говорить генеральний директор всеукраїнського центру фестивалів і концертних програм Ярослав Гуськов. Собівартість вистав дещо перевищує три мільйони гривень. Його організатори моляться Богу, щоб до кінця «гастролей» залишитися без збитків. Цього року столична влада дитяче свято матеріально не підтримала. Спонсорів упорядники шукали самі, і в результаті серед піратів, бармалеїв, фей і чарівників з’явилася «телезірка» — корова, завдяки якій маємо найніжніший шоколад, і незмінний атрибут будь-яких веселощів — напій «Кока-кола». Ціни намагалися не завищувати, але експлуатаційні витрати «Україні» і гонорари 450 артистам, які відіграють по три вистави на день, платити все ж треба. Планували, що гучна рекламна кампанія і реалізація квитків ще задовго до свят допоможе покрити витрати. Що, в принципі, і сталося. Організатори розіслали до всіх регіонів країни рекламні листівки, і в результаті аншлаг був на кожній виставі, а виставу побачили 200 тисяч дітлахів з усіх регіонів країни; і це не беручи до уваги багатомільйонну аудиторію телеглядачів. Масовості сприяла й «Укрзалізниця», яка забезпечила дітям до 16 років на період зимових канікул безкоштовний проїзд. А регіональні турфірми організували спеціальні канікулярні тури до столиці з передбаченим у програмі відвідуванням новорічної вистави. Щоправда, за завищеною ціною. Якщо квиток без посередників коштував від 5 до 20 гривень (з півкілограмовим подарунком), то у деяких фірм часом було і 30 гривень без подарунка. Iнодi заповзятливі туристичні агенти створюють організаторам дійства чимало проблем. Так, наприклад, багато шишок посипалося на адресу організаторів дійства через те, що одна з херсонських фірм пообіцяла ялинкову виставу з подарунком, про що вже у Києві всі її співробітники благополучно забули.

Але якщо об’єктивно, то такі витрати виробництва у своїй більшості залишаються за кадром, точніше сказати — за лаштунками. Головний режисер-постановник дійства, народний артист України Дмитро Мухарський зібрав у фантастичній казці-феєрії чимало імен артистичного олімпу. Для дітей грали й артисти театру української драми ім. І. Франка, київського Молодого театру, співали хор ім. Верьовки, Катя Бужинська й Ольга Крюкова. У фойє глядачів розважали дитячі колективи і маленькі «зірочки», серед яких наймолодша співачка — семирічна Таня Остапчук із Червонограда Львівської області, лауреат багатьох престижних вокальних конкурсів. На запитання, чи охоче погоджуються артисти брати участь у цій досить виснажливій роботі, Д. Мухарський відповідає анекдотом: актору пропонують багатомільйонний контракт у Голлівуді, від якого він відмовляється. Всі дивуються, а він пояснює, що не може, тому що грає головну роль у новорічній казці.

Анекдот цей став бувальщиною. Артисти кажуть, що грати для дітей — щастя. Заслужений артист України Володимир Абазопуло розповідає, що більш вдячного й щирого глядача, ніж на ялинкових виставах, не знайдеш ніде. Тільки тут обурений неприпустимою, на його думку, поведінкою Карабаса Барабаса щодо Снігуроньки карапуз виходить на сцену і влаштовує найсправжнісінькі розбiрки. Безумовно, сценарій від цього потерпає, але зате глядачі в захопленні, і найголовніше — вони почуваються сильними й упевненими. Але часом від наївних дитячих запитань і прохань тане навіть Дід Мороз. На одній із перших вистав до нього в фойє підійшов хлопчик і сказав, що скучив за татком і просить, щоб Дід Мороз його повернув. Володимир Абазопуло говорить, що досі пам’ятає, що переживав у душі в той момент. Такі дива не під силу навіть Діду Морозу...

Віра у диво, на жаль, не передається з генами, а телевізійні і приставкові жахастики накладають свій відбиток. Старим добрим бременським музикантам, Попелюшці і Червоній Шапочці доводиться конкурувати з Ніндзями та Каспером і в більшості випадків визнавати свою безсильність перед модними персонажами. Зрозуміло, згодом змінилася і «ялинкова» ідеологія — державна мова, особливо на головній виставі країни — у Палаці культури «Україна» — обов’язкова. Не обійтися і без доблесних козаків і котигорошків, які, як показало невелике опитування, у маленьких глядачів захоплення не викликають.

Але хоч би як там було, а до головної ялинки країни цього року підійшли з розмахом. Імідж слід підтримувати, говорить генеральний директор всеукраїнського центру фестивалів і концертних програм Ярослав Гуськов. Собівартість вистав дещо перевищує три мільйони гривень. Його організатори моляться Богу, щоб до кінця «гастролей» залишитися без збитків. Цього року столична влада дитяче свято матеріально не підтримала. Спонсорів упорядники шукали самі, і в результаті серед піратів, бармалеїв, фей і чарівників з’явилася «телезірка» — корова, завдяки якій маємо найніжніший шоколад, і незмінний атрибут будь-яких веселощів — напій «Кока-кола». Ціни намагалися не завищувати, але експлуатаційні витрати «Україні» і гонорари 450 артистам, які відіграють по три вистави на день, платити все ж треба. Планували, що гучна рекламна кампанія і реалізація квитків ще задовго до свят допоможе покрити витрати. Що, в принципі, і сталося. Організатори розіслали до всіх регіонів країни рекламні листівки, і в результаті аншлаг був на кожній виставі, а виставу побачили 200 тисяч дітлахів з усіх регіонів країни; і це не беручи до уваги багатомільйонну аудиторію телеглядачів. Масовості сприяла й «Укрзалізниця», яка забезпечила дітям до 16 років на період зимових канікул безкоштовний проїзд. А регіональні турфірми організували спеціальні канікулярні тури до столиці з передбаченим у програмі відвідуванням новорічної вистави. Щоправда, за завищеною ціною. Якщо квиток без посередників коштував від 5 до 20 гривень (з півкілограмовим подарунком), то у деяких фірм часом було і 30 гривень без подарунка. Iнодi заповзятливі туристичні агенти створюють організаторам дійства чимало проблем. Так, наприклад, багато шишок посипалося на адресу організаторів дійства через те, що одна з херсонських фірм пообіцяла ялинкову виставу з подарунком, про що вже у Києві всі її співробітники благополучно забули.

Але якщо об’єктивно, то такі витрати виробництва у своїй більшості залишаються за кадром, точніше сказати — за лаштунками. Головний режисер-постановник дійства, народний артист України Дмитро Мухарський зібрав у фантастичній казці-феєрії чимало імен артистичного олімпу. Для дітей грали й артисти театру української драми ім. І. Франка, київського Молодого театру, співали хор ім. Верьовки, Катя Бужинська й Ольга Крюкова. У фойє глядачів розважали дитячі колективи і маленькі «зірочки», серед яких наймолодша співачка — семирічна Таня Остапчук із Червонограда Львівської області, лауреат багатьох престижних вокальних конкурсів. На запитання, чи охоче погоджуються артисти брати участь у цій досить виснажливій роботі, Д. Мухарський відповідає анекдотом: актору пропонують багатомільйонний контракт у Голлівуді, від якого він відмовляється. Всі дивуються, а він пояснює, що не може, тому що грає головну роль у новорічній казці.

Анекдот цей став бувальщиною. Артисти кажуть, що грати для дітей — щастя. Заслужений артист України Володимир Абазопуло розповідає, що більш вдячного й щирого глядача, ніж на ялинкових виставах, не знайдеш ніде. Тільки тут обурений неприпустимою, на його думку, поведінкою Карабаса Барабаса щодо Снігуроньки карапуз виходить на сцену і влаштовує найсправжнісінькі розбiрки. Безумовно, сценарій від цього потерпає, але зате глядачі в захопленні, і найголовніше — вони почуваються сильними й упевненими. Але часом від наївних дитячих запитань і прохань тане навіть Дід Мороз. На одній із перших вистав до нього в фойє підійшов хлопчик і сказав, що скучив за татком і просить, щоб Дід Мороз його повернув. Володимир Абазопуло говорить, що досі пам’ятає, що переживав у душі в той момент. Такі дива не під силу навіть Діду Морозу...