Iмперський натиск

Наступного понеділка в Київ приїздить президент Росії Дмитро Медведєв. Ми нарешті дізнаємося, як він ставиться до ініціатив свого прем’єр-міністра, які наробили в Україні ще більше галасу, ніж харківські газо-флотські угоди, одним із підписантів яких був Медведєв. Але минулого тижня прибічники газової дружби з Росією отримали часткову сатисфакцію за звинувачення в надто високій вартості харківського зниження цін (оренда Севастополя на 25 років). НАК «Нафтогаз України» достроково перерахувала ВАТ «Газпром» понад 419 мільйонів дол. за квітневий газ (з урахуванням знижки в 100 доларів за 1000 кубометрів). А прем’єр-міністр Микола Азаров заявив, що економія України на цьому становила приблизно два мільярди гривень порівняно з тим, що довелося б платити за колишніх умов, чинних до 1 квітня.

Чи став їстівнішим від цієї ложки «зелених» бочковий інформаційний дьоготь, який щодня з натиском, що заслуговує на краще застосування, постачався минулого тижня з Москви? Якщо прийняти за чисту монету всі путінські «об’єднувальні» ініціативи (газову, ядерну, електричну, авіаційну, а також морську) й припустити, що вони мають реальну перспективу, то Україна вже воістину без п’яти хвилин у реанімованому Радянському Союзі... Чи хочуть туди наші громадяни? Але хіба їх про це хтось запитує?

Утім, чи можна звинувачувати українську сторону міждержавного діалогу в надмірному радикалізмі іншої сторони? Гадаю, й опозиції, й деяким швидким на оцінки експертам можна було б дещо пригальмувати. Адже не Президент України запропонував об’єднувати «Нафтогаз» і «Газпром». Більше того, він однозначно зазначив: «Це не означає, що це питання розглядатиметься Україною й вирішуватиметься». «Це велике питання, яке лежить передусім у площині економіки. Що стосується політики, ми вважаємо, що наша головна політика — це захист національних інтересів», — підкреслив Президент. Щоправда, за день до цього він висловлювався не так чітко. Мовляв, путінський експромт — це лише один із можливих варіантів співпраці з Росією в газовому питанні. «Відповідь України буде після того, як ми все прорахуємо з погляду наших національних інтересів», — обіцяв Янукович. Він вважає, що до переговорів на цю тему, якщо вони розпочнуться, слід залучити також Європейський Союз. На думку Президента, Україна може істотно збільшити обсяги постачання газу до Європи. Але, на його думку, заздалегідь треба з’ясувати можливості Росії та країн Середньої Азії наростити обсяги постачань. Україні вигідно збільшити їх до 200 мільярдів кубометрів на рік проти нинішніх 120.

Проте Росія не квапиться виступити з такою гарантією й не збирається припиняти будівництво газопроводу «Південний потік» в обхід України. Як сказав Янукович, це викликало в нього «великий подив». «Якщо ця ідея — спроба тиску на Україну з метою знайти з нами спільну мову для подальшої експлуатації української газотранспортної системи, то це одна розмова, й це можна ще якось зрозуміти...» — пояснює Президент, підкреслюючи, що проект модернізації української ГТС є набагато конкурентоспроможним, ніж будівництво «Південного потоку».

Як бачите, наш прагматичний Президент зовсім не цурається національних інтересів... Інша річ, що йому ще доведеться переконати в цьому половину країни. Утім, і інша половина, що складається з прибічників Януковича, сьогодні також у певному шоку. Генеральний директор аналітичного центру «Бюро економічних і соціальних технологій» Валерій Гладкий, відповідаючи на запитання «Дня» про те, як позначаться на Україні путінські ініціативи, зазначив: «Заява Путіна і є заява Путіна. Я не бачу поки що з українського боку якихось рухів назустріч, окрім відомих харківських газових домовленостей. Із ціною газу зрозуміло, а інші ініціативи я поки не готовий розглядати».

Значно більше визначеності в коментарі експерта з енергетичних питань Олександра Нарбута. «На мій погляд, ініціативи Путіна мають характер специфічної для відносин України та Росії професійної провокації, — вважає експерт. — Тут головне не сама ініціатива, а компоненти, що в ній «зашиті». «Газпром», безумовно, в Україні багато що цікавить: і родовища газу, особливо на морському шельфі, й узагалі контроль над його розвідкою й видобутком, зокрема, у зв’язку з перспективами розробки сланцевих родовищ (аби не допустити конкуренції з боку сланцевого газу на українському ринку й у Європі та падіння попиту на російський природний газ). І, звісно, Росію цікавить українська газотранспортна система. Тому, злиття двох холдингів як таке практично неможливе. Та й сам термін, гадаю, має бути іншим — поглинання. Тому що капіталізація «Газпрому» більша, ніж «Нафтогазу» приблизно в 20—25 разів. І поглинання, безумовно, не вигідне Україні. І не лише через втрату контролю над активами, а й з погляду національних інтересів. Річ у тім, що громадянам країни вигідно мати ліберальний ринок. Адже будь-який дефіцит, а цей ринок у нас дефіцитний, можна здолати лише в тому разі, якщо ринок ліберальний, а отже — конкурентний. Монополісти «Газпром» і «Нафтогаз», та ще й об’єднавшись, поведуть справу в протилежному напрямку».

У той же час, Нарбут зауважує, що сьогодні газовою енергетикою займається прагматична команда, яку він, усе ж таки, не наважується назвати ще й «стратегічно мислячою». «Але прагматизму, — наполягає експерт, — вистачає. Отже, своїх позицій ніхто просто так не віддаватиме».