Iсторія мого успіху
«Історія мого успіху» — здається, саме так називалась книжкова серія в Америці — країні, менталітет громадян котрої побудований на прагненні досягти найвищих вершин у будь-якій сфері — політиці, бізнесі, особистому житті. Білозубі посмішки мільярдерів, телезірок, політиків з обкладинок подібних видань наче запрошували у світ тотального щастя, великих грошей і громадської уваги. В Україні таких видань поки що обмаль — і не тільки тому, що у нас немає успішних людей, і не тому, що поняття успіху для українця дещо відрізняється від того, що воно означає для американця. Проте кожний з нас у кожний період свого життя сам для себе визначає, що для нього становить успіх — і досягає його. Тому під час літніх канікул «День» запропонував своїм читачам в рамках конкурсу «Життя по-українськи» створити свою антологію успіху. Сьогодні пропонуємо вашій увазі лист нашого постійного читача, експерта «Дня» Анатолія Зборовського, який відкриває цю серію. А для тих, хто бажає приєднатися до другого туру нашого конкурсу, нагадаємо його запитання:
1. Які, на ваш погляд, критерії успішної людини, і чи вважаєте ви себе такою?
2. У чому ви бачите свій успіх у житті і як ви його досягли?
Відповіді на запитання надсилайте за адресою: 04212, Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2 л; e-mail: privat@day.kiev.ua. (Будь ласка, вкажіть свою професію, вік, зворотну адресу і контактний телефон. Обов’язково зробіть примітку «Клуб читачів «Дня».)
1. Людське життя поділяється на фахову та особисту сфери. Ступені самореалізації людини в них є критеріями її успішності. Нерідко людина досягає успіху в якійсь одній сфері, зазнаючи поразок в іншій. Іноді людина свідомо жертвує чимось заради успіху в одній сфері. Успішність залежить від уміння визначити своє покликання та здатності його реалізувати.
Буває, що людина досягає великих результатів, але не реалізовує свій потенціал, який у неї значно потужніший. А буває, що життєві результати людини дуже скромні, але свої можливості вона реалізувала. Отож, успішною буде саме ця, друга людина.
Коли я озираюсь на пройдений життєвий шлях і згадую помилки та невдачі, то важко назвати себе успішною людиною. Але й не можу зарахувати себе до невдах, бо маю й успіхи.
2. П’ятнадцять років тому я випадково став директором нашого міського історико-краєзнавчого музею, який тоді саме реорганізовувався із шкільного. Маючи гучний титул директора музею, водночас доводилося виконувати функції екскурсовода, наукового співробітника, завгоспа, доглядача та прибиральниці. Звичайно, за одну дуже маленьку зарплату. Я зустрічався зі старожилами, працював у архівах і бібліотеках, заповнював «білі плями» в історії краю. Відкривав цю історію для себе й земляків, бо публікував краєзнавчі розвідки в міській газеті «Ірпінський вісник». Я написав підручник з історії рідного краю для ірпінських шкіл. Цей підручник випустило у світ київське видавництво «Юніверс». Наполеглива праця дає результат.
Музей отримав нове приміщення в центрі міста. З’явився навіть маленький штат, хоча більшість функцій все ж таки доводиться виконувати директору.
Звичайно, й це приміщення вже мале для музею. Але з’явились підприємливі люди, які хочуть його захопити і ладні знищити музей. Вдалося від них відбитися, хоча своїх планів вони ще не залишили. Звичайно, я відбився не сам. Є ще люди, які розуміють значення музею в культурному життя міста. Допомогла й громадськість. Але люди допомагають тоді, коли бачать, що ти працюєш, що ти борешся. Запорука успіху — наполеглива праця.
Мої міркування публікують ЗМІ. Можна назвати й інші успіхи. Я розумію, що ці успіхи скромні. Іноді, мабуть, як і кожна людина, замислююсь: скромність успіхів — це наслідок моїх скромних можливостей чи суворих життєвих обставин?
Але ж життя ще не закінчилося. Завжди хочеться вірити, що головне ще попереду.
