Картопля та... еволюція

Час заготівлі картоплі завершився. Сталося це якось буденно, а варте було того, аби бути відзначеним. Адже, якщо замислитися, цей овоч — неабияка підпора демократії, як, утім, і будь-якого іншого ладу. Саме повний льох створює, нехай ілюзорне, але відчуття незалежності. Від влади, від всіляких катаклізмів, від революційних потрясінь. Нехай хтось там, угорі, самовпевнено вважає, що встановлює правила гри. Прийняти їх чи не прийняти набагато простіше, коли є власні запаси на зиму. Однак подібна свобода й коштує дорого. Це ж скільки місяців треба на городі трудитися, поки картоплю виростиш. Тут уже не до високих матерій, як то кажуть, угору глянути ніколи. І ось — передих. Але дбайливий господар про майбутній урожай заздалегідь думає, добре було б, якби не лише зі своєї грядки. От і доводиться вирішувати, як гідно дожити до 31 жовтня, та що «посадити», та що там ще «виросте». Взагалі, сьогодні кожен сам собі агроном. Отже, як пережити місяць до виборів?

Лесь ПОДЕРВ’ЯНСЬКИЙ, художник:

— Гадаю, усе простіше, ніж усім нам здається на перший погляд. Вибори — це нормально, це навіть корисно для суспільства. По-перше, добре, що вони взагалі є. У Росії, Білорусі, для прикладу, виборів давно вже фактично немає. По-друге, цей процес дає змогу суспільству подивитись на себе в дзеркало, зробити висновки. Інструментом слугує телевізор. У цей період особливо корисно його іноді вмикати. Там теж відображена правда. Прикра правда. Слід мати сміливість для того, щоб на неї дивитися. Адже правда ніколи не може бути приємною. І добре, на мою думку, що цей період дає змогу суспільству поглянути на себе.

Юрій МАКАРОВ, тележурналіст:

— Гадаю, треба мобілізувати терпіння й здоровий глузд.

Уявіть, що вас схопили на вулиці люди в погонах, привели до «околотку» й почали умовляти підписати якийсь папірець — чи то свідчення, чи то зізнання. Спершу ви, природно, опираєтеся, але вас переконують, потім вам загрожують, потім залишають «подумати», потім відпускають. Вас викликають щодня, натякають на якісь ускладнення, обіцяють, що ніхто не дізнається... Ви розумієте, що одним підписом можна зіпсувати все життя, але на вас весь час тиснуть: підпиши, підпиши, підпиши. Хтось не витримує.

Або простіше: ви познайомилися з дівчиною, і раптом все навколо вас дивним чином мiняється: люди, яких ви давно не бачили, дзвонять і розповідають, яка вона порядна, яка талановита, яка чудова ґаздиня та який в неї гарний характер. Батьки запрошують вас на дачу, натякають, що все це успадкує їхня донечка, вам роблять дивні, але спокусливі пропозиції, і водночас до вас доходять чутки, що ваша колишня (ще навіть не колишня) дівчина — не така порядна, як із себе вдає. Повітря пахне брехнею. Коло стискається, і ви вже вагаєтеся: а, може, вона справді гарна? Вас оточили з усіх боків, і найпростіше — це заплющити очі й зробити пропозицію (хай буде, як буде), знаючи, що вороття немає. Відразу стане тепло, зручно й... гидко.

Рецепт простий, і не я його вигадав: зрозуміти, чого я хочу сам, за що мені не буде соромно, що не ображає моє естетичне почуття. Не так важко відчути, хто й як мене дурить, хто смикає за мотузочки, хто штовхає під лікті: видно за почерком. Врешті-решт, поруч зі мною в кабіні для голосування не буде ані слідчого, ані тещі.

Коротше кажучи, послати всіх під три чорти, нікого не слухати, не спокушатися. Решта — подробиці.

Наталія РУДЕНКО, директор Навчально-виховного комплексу «Українська школа-гімназія», Сімферополь:

— Як нам пережити цей місяць? Гадаю, що в кожного, хто зараз вечорами дивиться телевізор, аналізує передвиборну кампанію, виникає така думка. Думала і я над цим. Власне, причин для оптимізму мало. Більшість подій приносить розчарування, більшість людей теж розчаровують. Я ніколи не думала, що ми можемо до такої міри опуститися, що такі поняття, як честь, достоїнство, держава, незалежність, власне Україна як така! — для декого перестануть бути головними, визначальними, а наперед вийдуть цінності меркантильні, прагнення влади, приватного благополуччя перш за все. Тому внаслідок тяжких роздумів я дiйшла висновку, що слід і в цій ситуації діяти за правилом, сформульованим Львом Толстим: «Дій як повинен, а там хай буде, що буде!» З власного досвіду знаю, що коли вчиняєш так, як і повинен, тобто по честі й по закону, то ніколи нічого поганого для тебе особисто бути не може. Отже, я думаю, що для чесних та порядних людей альтернативи бути не може — в будь-якому разi вчиняй так, як повинен вчинити справжній громадянин України, патріот Батьківщини, як чесна людина, що відчуває свою відповідальність за майбутнє своїх дітей і своєї країни. Легко образитися на весь світ, на суспільство, на політиків та замкнутися у своїй шкаралупі, однак це — не вихід. Ніхто не зніме з тебе відповідальності за твою долю і долю твоїх дітей, отже, — за долю країни. На кожному з нас лежить маленька часточка відповідальності за завтрашній день, від якої ніхто нікого не звільнить — і кожному рано чи пізно! — доведеться відповідати за неї. Отже, треба зробити так, щоб через роки чи вже через місяці не було безмежно соромно за хвилини слабкості чи відчаю, за помилку...

Разом з тим, вважаю, що питання про те, як нам пережити цей місяць і не втратити розум від безглуздя політики та всього того, що показує та каже телебачення, — це тільки перше питання, яке вже стоїть перед нами. Чим ближче до виборів, тим актуальнішим стає питання — а як ми будемо жити після виборів? Адже справа в тiм, що і самі вибори проводяться не заради самого акту голосування, а заради майбутнього життя. Тому кожен зараз має вчиняти так та й проголосувати так, щоб він був впевнений, що з цим тягарем він зможе жити і після виборів. Що помилка кожного окремо не призведе до загальної катастрофи, до кризи, до бідності, до обману, до наростання суспільного невдоволення та соціального розчарування. Виборами ми маємо забезпечити зростання та прогрес, а не повернення туди, де ми вже були та де зазнали лише втрат часу, людей і ресурсів і нічого хорошого не побачили. Треба брати приклад з тих людей, країн, які пішли набагато далі, ніж ми, хоча стартові умови були в нас приблизно однакові. На питання, чому країни, які мають значно менше ресурсів, пішли значно далі у своєму розвитку, ніж Україна, є тільки одна відповідь: тому що так хотів їхнiй народ на виборах, тому що вони висунули на передній план прогресивних політиків, тому що вони зробили висновки з того, як жили раніше, краще, ніж українці. Отже, вчиняй, як повинен по совісті, по честі, по закону. Врахуй всі нюанси. Подумай, куди йдеш і куди треба було б іти. І не помилишся...

Володимир БОНДАРЕНКО, політолог:

— Вибори — чудовий спосіб демократизації нашого суспільства. Люди говорять про політику, думають, прагнуть розібратися в тому, що відбувається. Чим глибше громадяни зануряться у вихор подій суспільного життя, тим свідомішим буде їхній вибір у день голосування й тим активнішої громадянської позиції можна від них чекати в подальшому. З цього погляду передвиборна ситуація — не стихійне лихо, а дуже важливе поживне середовище для становлення громадянського суспільства.

Звичайно, нав’язлива політична реклама та безкінечні скандали, в яких задіяні майже всі ключові гравці президентських перегонів, не можуть не викликати роздратування. Однак я закликав би громадян бути мужніми й не занурювати голову «в пісок». Тому що, самоусуваючись від виборів, ми даємо простір для дій зацікавлених в їхньому незаконному результаті у вигляді узурпації влади тими, кому її люди не довіряють.

Степан ДЄТОЧКІН, президент Фонду стратегічних досліджень «Глобальні перспективи»:

— Проблема не в тому, що вибори навалюють на людей величезну масу інформації та не завжди позитивних емоцій. Проблема в тому, що їх перебiг, а особливо — результати можуть змінити наше життя зовсім не на краще. Тобто те суспільство, до якого ми можемо прийти в результаті виборів, поки що невідоме, й воно може виявитися, попри природні сподівання населення, аж ніяк не комфортiшим, ніж сьогоднішнє. Приміром, ті, хто робив та підтримував революцію 1917 року в Росії, навряд чи могли собі уявити, що її фіналом стануть голодомори та репресії 30-х років. Архівелика відповідальність лягає на плечі політичних лідерів, особливо — ключових кандидатів на президентську посаду. Шлях, який обере Україна після нинішніх перегонів, залежить не лише від того, хто з кандидатів стане президентом, але й від того, якими методами це станеться. Отже, кожен із нас теж несе свою частку відповідальності, й саме про це я радив би не забувати.

Василь ХАРА, народний депутат України, голова комітету ВР із питань соціальної політики та праці:

— Чим ближчі вибори, тим гірша морально-психологічна ситуація в суспільстві. Існує реальна небезпека різних провокацій із боку тих, хто рветься до влади, — від цього людям краще не стає. Друга обставина — підвищення цін на споживчому ринку. На моє глибоке переконання, об’єктивних причин для нього в державі не існує. Це, на мій погляд, один із важелів боротьби проти нинішньої влади з тим, щоб знизити рейтинг кандидата від влади.

Частина учасників виборчого процесу — насамперед із команди Віктора Ющенка — діє надто агресивно заради досягнення власної мети. При цьому не йдеться про хорошого президента, про благо для народу — кожен із них думає про власне благо та робить усе для того, щоб зайняти вищу посаду в державі. Що можна протипоставити цьому тиску? Передусім мають бути особисті контакти представників влади з учасниками негативних процесів. Обов’язково повинен бути діалог. Крім того, влада повинна провести превентивні заходи на законних підставах, щоб не допустити яких-небудь зіткнень. Ми дуже пишалися тим, що за всі роки незалежності в Україні не було ні міжнаціональної ворожнечі, ні масових заворушень. Борг кожної чесної людини — зробити все, щоб цю ситуацію зберегти. Я все-таки вірю в розум народних мас, які не повинні піддаватися на жодні підбурювання, і в розум політиків. Адже і в оточенні Ющенка також є тверезомислячі люди, які розуміють небезпеку протистояння: їхньому лідеру треба прислухатися до цих думок. Вибори — виборами, крісло — кріслом, але життя на цьому не закінчується. Нам однаково всім разом, хоча перебуваємо сьогодні в якихсь протистояннях, жити після 31 жовтня. Наша планета дуже мала, щоб комусь вдалося (не дай Боже!) спровокувати громадянську війну, а потім тихо сховатися.

Володимир МАЛИНКОВИЧ, політолог:

— Для виборця важливо відділяти зерна від плевелiв. У всьому потоці «поживи для розуму» багато інформації мутної та другорядної. Дуже часто вона розрахована на сенсацію, й журналісти — це їхня професія — стараються що-небудь «гаряченьке» запропонувати своїм читачам чи глядачам. На мій погляд, виборець повинен не на це звертати увагу, а на те, що він реально одержить в результаті цих виборів, які реальні позитиви чи негативи він очікує. Ось, наприклад, підвищення пенсій — це позитив безумовний. Адже мільйони людей одержать реальну допомогу. У свою чергу, виборець повинен не лише сприймати те, що йому дають «зверху», від кандидатів, але й якоюсь мірою продемонструвати, що йому треба було б одержати. Важливо, щоб виборець свої вимоги зводив до конкретного. Наприклад, мені здається дуже доречним, щоб прозвучала медична тема. На жаль, вона під час нинішніх виборів майже не звучить. У той же час, згідно з настроями українських громадян, медична тема є однією з головних тем, які нас турбують. Відповідно, потрібно вимагати від кандидатів готовності до певних рішень у галузі медицини. Важливо, щоб виборець вимагав від кандидата приймати те чи інше рішення, яке б покращило його життя. За того, хто зможе це зробити, виборцю й варто віддати свій голос — якщо він вірить, що це дійсно буде зроблено. І ще один важливий момент — проблема демократизації. Наша країна економічну кризу здолала, в усякому разі, виходить з неї. А ось демократичної системи в нас усе ще немає. Дуже часто партії опозиції лають існуючу систему, водночас самі голосують проти політреформи, проти пропорційного законодавства тощо. Мені здається дуже важливим, щоб виборець поставив вимогу перед одним та другим кандидатом — а мова сьогодні йде лише про двох реальних претендентів — у разi своєї перемоги реалізувати політичну реформу, поділившись владою з парламентом та урядом.

Євгенія СОХАЦЬКА, доцент Кам’янець-Подільського державного університету:

— «Чи доживемо до понеділка?» — такою була назва відомого фільму радянських часів. Його світла тональність мало відповідає тривожній ситуації, що нагнітається у державі. Однак треба жити подією — дивитися телевізор, читати різні газети «просто» так і, як кажуть, поміж рядками. І — думати, аналізувати, робити правильні висновки.

Тривожить повзуче зростання цін на м’ясо, олію, бензин, стримування курсу долара у банках. Та не хлібом єдиним... Найтривожніше — «чистка» кадрів, налаштованих проукраїнські. Влада, здається, вже не контролює ситуацію. Народ (низи) явно «не чує» її.

Минулого тижня раділа за роботу нашого парламенту. Незважаючи на демарш «більшості», приймалися закони, парламент виявляв явну дієздатність, конструктивізм. Це є свідченням того, що «не все погано у нашому домі», є розсудливі та мудрі голови в Україні...

Хоч які були б тривожні прогнози станом на 1 листопада, все ж таки хочеться вірити, що народ зробить правильний вибір (як на референдумі 1991 року) на користь цивілізаційним процесам і національної ідеї. Я вірю, що наш вибір стане прикладом для інших держав пострадянського простору. За нами — пам’ять поколінь, мільйони жертв. Ми не маємо права зраджувати їх: відмовлятися від рідної мови, бути безбатченками, жити на периферії цивілізаційних надбань. Ми європейці — наше місце в Європі. І це буде тоді, коли, за словами Дмитра Павличка, «І люди, не раби, візьмуться до керма!»

До речі, пора заготівель картоплі вже минула. Треба думати про наступний урожай...

Роман НІКІФОРУК, головний лікар Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1 (ім. Павлова):

— Найкраще взяти відпустку й не влізати в усі ці проблеми. Коли людина у відпустці, то ніхто не має права пред’являти їй які-небудь претензії. Це, звісно, якщо жартома. А якщо серйозно, то кожна людина має ретельно вивчити біографії, діяльність, програми претендентів на президентське крісло та прийняти виважене рішення — і щодо конкретного кандидата, і щодо своєї орієнтації в цілому. Вибори треба сприймати як нормальне демократичне явище, вони відбуваються в усіх країнах, це нормальне життя і нормальний спосіб волевиявлення. Окрема справа — передвиборні технології, які можуть бути не дуже «чистими». А неврівноважених співвітчизників, які хвилюються через важливість вибору, треба підтримувати. Це не останні вибори в Україні, всі ще матимуть шанс виправити ситуацію через п’ять років.