Хто б про Каддафі говорив...

Висловлювання російських керівників і поведінка Росії щодо Лівії та персонально Муаммара Каддафі викликають чималий подив. Протягом останнього тижня ми є свідками того, як Росія вустами своїх керівників і високопосадових представників МЗС демонструє речі просто дивні. Йдеться про реакцію на події в Лівії, щодо якої Російська Федерація поводиться щонайменше як країна з бездоганною внутрішньо- й зовнішньополітичною репутацією. Хоча будь-хто, хто не втратив пам’ять, назве політику Москви непослідовною й такою, що відрізняється подвійними стандартами.

Почнемо з непослідовності. Насправді це лише сьогодні на російському державному телебаченні з неприкритою симпатією говорять про опозицію «режиму Каддафі». Але ми щось не пригадуємо, щоб сучасна Росія коли-небудь раніше критикувала внутрішню ситуацію в Лівії й тим паче політичну систему цією багатої на мінеральні ресурси країни, на чолі якої ось уже понад 40 років стоїть полковник Муаммар Каддафі. Підкреслимо ще раз: йдеться не про Радянський Союз, а про Росію, яка називає себе «демократичною» державою.

І дійсно, хіба це не Росія після скасування міжнародних санкцій проти Тріполі найактивнішим чином почала відновлювати колишні позиції в Лівії, втрачені з розвалом Радянського Союзу? Мети такого відновлення ніхто й ніколи не приховував: просування російської зброї на багатий лівійський ринок. То що ж, панове з Москви, ще рік-два, та що там — ще кілька місяців тому режим Каддафі вас цілком влаштовував? І, виходить, аж до середини лютого цього року жодних проблем із демократією в нього, на ваш погляд, не було?

Подивимося на ситуацію з іншого боку. Факти свідчать, що, отримуючи — подібно до Росії — величезні прибутки від продажу нафти й газу, полковник Каддафі своїми прибутками розпоряджався набагато ефективніше, ніж нинішні російські керівники. Ну, припустимо, ВВП на душу населення в 12 тис. доларів — вище, ніж у Росії — можна пояснити нечисленністю цього самого населення в Лівійській Джамахірії порівняно з Російською Федерацією. Але порівнюючи чудові шосейні дороги, якими вкрилася вся Лівія за роки правління Каддафі, й практично повну їхню відсутність у сьогоднішній Росії (за винятком хіба що деяких частин Москви), хіба ми не маємо об’єктивного показника того, чий чиновницький апарат ефективніший, а чий більш корумпований? То яке моральне право мають високопосадові російські керівники та представники так званої партії влади — «Єдиної Росії» — щось говорити про «корумпованість лівійського режиму»?

Нарешті про найсерйозніше. У виступах російських керівників лунає звинувачення полковника Каддафі у використанні зброї «проти власного народу». А як, дозвольте запитати, поводився в жовтні 1993 року тодішній президент РФ Борис Єльцин, якому в сьогоднішній Росії встановлюють мармурові пам’ятники? Чи це не він віддав злочинний наказ розстрілювати з танків законно обраний парламент країни — злочин, на який не наважувався в історії жоден диктатор, — ні в Африці, ні в Латинській Америці? А уявити собі подібне в Києві не міг, напевно, жоден громадянин України — а які політичні баталії вирували на Майдані та його околицях і 2003-го, і 2004-го!..

Захисники Єльцина зазвичай полюбляють повторювати заяложений аргумент, що, мовляв, ті, хто «засів» у будівлі Верховної Ради, були озброєні. А що, сьогодні лівійська опозиція виходить проти Каддафі на мирні мітинги й без зброї? Та на будь-якій телевізійній картинці ми бачимо опозиціонерів, озброєних до зубів, — від автоматів і гранатометів до зенітних гармат! То чому, цікаво, якщо слідувати логіці московських політиків, Єльцину за свою владу битися можна, а Каддафі — ні?

Ми не хочемо давати жодних оцінок подіям, що відбуваються в Лівії, — це предмет окремої великої розмови. Але хоч би там хто й що про лівійське керівництво казав, не сьогоднішнім російським лідерам давати моральні оцінки тому, що відбувається!