Класика обману

Між фокусниками, шахраями, держчиновниками високих рангів, здавалося б, — дистанція величезного розміру. Але буває, що вона зменшується до найтоншої грані, яку часом дуже не просто розгледіти. Один сучасний письменник усе ж таки визначив, що тримається вона на демонстрації та маніпуляції. З допомогою першої факір гарно й невимушено відволікає увагу й отримує можливість непомітно реалізувати всі необхідні йому ефекти. Унаслідок маніпуляцій ніхто не бачить, і артист оригінального жанру зриває оплески. Ось і тепер нас переконують у перемозі над кризою, досягнутій завдяки кредитній підтримці міжнародних фінансових організацій.

«Фокусник» демонструє білозубу усмішку й, наприклад, вустами шанованого приїжджого міністра повідомляє, що НАК «Нафтогаз України» подав заявку на участь у тендері з розробки родовища вуглеводнів у Північній Африці. Міністр при цьому говорить чисту правду. Питання лише в тому, чи не лукавить «Нафтогаз»... Чи вистачить у нього сил, тобто ресурсів, зокрема й фінансових, аби займатися цією справою на чужині?

У той же день (1 жовтня) міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings знизило «Нафтогазу» довгостроковий і короткостроковий рейтинги дефолту емітенту з «С» до «RD» (до рівня обмеженого дефолту). Як зазначалося в повідомленні агентства, «зниження відображає підтвердження від «Нафтогазу», що виплата за його єврооблігаціями на 500 млн. дол., термін погашення яких настав учора, не відбулася й що почався standstill (період, коли сторони утримуються від різких дій), щоб досягнути реструктуризації облігацій». Standstill — це, безумовно, ще не дефолт. І, звісно, далеко не дефолт країни. Але явище досить неприємне, що дуже нагадує затишшя перед бурею. Сама ймовірність такої перспективи змушує пошкодувати, що «алжирський» фокус не спрацював. Перед інвесторами найбільшого нашого монополіста залишається дуже складний вибір — погодитися на реструктуризацію боргів або спробувати стягнути їх. Тим паче що українське підприємство-боржник належить державі й від його імені распоряджається незчисленними багатствами у вигляді однієї з найбільших у світі газотранспортних систем...

Проте менеджери «Нафтогазу» впевнені, що реструктуризація їм допоможе. І ми, громадяни-платники податків, усією душею з ними. І з патріотичних спонук майже навіть не заперечуємо, що НАК зумів 30 вересня виплатити держателям облігацій (швидше за все, не за рахунок власних коштів, а за рахунок бюджету) прибуток за купоном до облігацій. Добре було б, якби це задобрило розсерджених інвесторів. І 19 жовтня, коли відбудуться їхні збори, вони, можливо, виявлять розсудливість і добросердя, повіривши гарантіям далеко не останньої в Європі держави Україна.

Яким буде їхнє рішення? Виглядає так, що навіть «найнепримиреннішим» із інвесторів (їх, схоже, очолюють російські компанії, не позбавлені зв’язків із «Газпромом») немає сенсу банкрутувати наш «Нафтогаз» напередодні зими. Наслідки такого необачного кроку, зокрема й для Європи, передбачити дуже важко!

Проте ще складніше прогнозувати підсумки засідання цього клубу газових кредиторів. Для них аж ніяк не є таємницею, що представлені їм суверенні державні гарантії — це, м’яко кажучи, зобов’язання країни, що вирішила жити в борг. Прибутки загального фонду державного бюджету України 2009 року можуть виявитися на 30 мільярдів гривень нижчими за заплановані. Про це наш уряд, який переконує народ у різних своїх перемогах, чесно повідомив інвесторів, пропонуючи провести реструктуризацію облігацій «Нафтогазу».

Держателям цих облігацій також добре відомо, що сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України лише за серпень 2009 року зріс на 5,6%, або на 1,85 мільярда дол.  — до 35,1 мільярда дол.  За даними Мінфіну України, з початку 2009 року державний борг у валютному обчисленні збільшився на 10,5 мільярда дол., або на 42,7%. А до нового року Україна буде винна майже 38% ВВП. Такі прогнози оприлюднили «Нафтогаз» і уряд у зверненні до інвесторів, намагаючись при цьому обрадувати їх тим, що 2010 року уряд збирається зупинити зростання сукупного держборгу, який до кінця наступного року має знизитися до 37% ВВП.

Але, можливо, саме боргова політика й дозволяє нашому уряду кувати свої нинішні й майбутні економічні перемоги? З цим категорично не згоден Президент України Віктор Ющенко. Виступаючи по телебаченню у Львові, він зазначив, що «2010 року обслуговування зовнішніх і внутрішніх позик, зроблених нинішнім урядом, коштуватиме більших витрат, ніж фінансування витрат на оборону й охорону здоров’я разом узятих».

Екс-глава Нацбанку України Сергій Тігіпко, який претендує на роль майбутнього президента країни, теж різко не схвалює «кредитних успіхів» уряду. «Державний борг із розрахунку на одного українця перевищив 700 дол. і продовжує зростати. За таких темпів через два-три роки половина держбюджету йтиме на повернення боргів і відсотків», — передбачає він. Його прес-служба повідомляє, що в проекті держбюджету запропоновано обмежити запозичення 2010 року на позначці 340 мільярдів гривень (проти 190 млрд. грн. цього року). «Це означає, що ми маємо намір позичити майже 150 млрд. грн. за загальних витрат держбюджету 324,3 млрд. Тобто майже половину своїх витрат країна оплачуватиме з позик. Таке співвідношення катастрофічне, — впевнений Тігіпко. — За останній рік уряд уже залучив понад 11 млрд. дол. кредитів і заявляє про плани зростання позик у майбутньому. Якби ці гроші вкладалися в державні інфраструктурні проекти, кредитування промисловості, модернізацію економіки, ми б уже виходили з кризи. Однак вони були почасти проїдені, почасти вкрадені, почасти пущені банками на валютні спекуляції. І тепер знову доводиться позичати. Це найкоротший шлях до банкрутства держави».

Народний депутат і доктор економічних наук Олексій Плотников емоцій щодо цього питання не виражає. Коментуючи боргову політику уряду, він сказав «Дню»: «Якщо економіка падає або, принаймні, не зростає, й у бюджеті немає додаткових прибутків для того, щоб обслуговувати борги, треба буде проводити якісь скорочення витрат. Тим самим нарощування боргу загрожує нам тим, що не фінансуватимуться традиційні бюджетні статті. Це загальна практика, яка показує, чому погано мати великі борги. Щодо зовнішнього боргу є класичний параметр — 60% від ВВП. Якщо зовнішній борг більше, то нормальна раніше країна стає країною-банкрутом. Ми не чіпаємо в даному питанні такі надекономіки, як США, які самі друкують стільки грошей, скільки треба й скільки хочуть. Але для всіх інших це правило не знає винятку — після 60% настає банкрутство й інші негативи. Я не проти позик, але коли боргів дуже багато, особливо в умовах кризи й падіння економіки, то для їхнього обслуговування доведеться влазити в нові, ще більші борги. Наступного року, оскільки ВВП не буде таким, як того хоче уряд, борг може становити не 37%, а 42% ВВП. Але до 60% ми, дякувати Богу, ще не дотягуємо, хоча в 1999 — 2000 роках у нас було 58—59%, тобто ми були майже на межі... До цього ми зараз не скотимося. Але в будь-якому разі таке активне нарощування боргів дуже обтяжливе для держави та її громадян. Якщо витрати бюджету доведеться скорочувати, то несоціальних статей може не вистачити, й борги почнуть з’їдати й витрати, які досі вважалися надійно захищеними. Це, так би мовити, найближча перспектива. А віддаленіші негативи — відсотки за нинішніми боргами та повернення «кредитних тіл», звісно, ляжуть на плечі майбутніх поколінь українців»...