Коли?

У парламенті напередодні пройшли слухання щодо судової реформи. Учасники заходу, а це — депутати, експерти, а також представники судової гілки влади в унісон заявляють: країні, як повітря, потрібна реформа. Однак спікер Литвин, який також брав участь у дебатах, так і не дав виразної відповіді на ключове питання: коли ж відповідні закони, які, до речі, припадають пилом у парламентських засіках ось уже два роки, будуть внесені на пленарну повістку ВР.

Ви пам’ятаєте заяву екс-голови Львівського апеляційного суду про те, що, виявляється, у нас із вами — рядових українців — є традиція: посівати грошима в нових кабінетах. З одного боку, ця «крилата» фраза Ігоря Зварича комічна, якщо не сказати — анекдотична. Однак усе б смішно, якби не так сумно, адже ці слова можна трактувати і як вирок нинішній судовій системі України. Скандальна історія екс-судді-хабарника — це лише крапля в суддівському корупційному морі. Так, країні, як повітря, потрібна судова реформа. З цим погоджуються представники всіх п’яти, представлених у нинішньому парламенті, фракцій. Однак охоче говорячи про хворі місця на тілі вітчизняної Феміди, народні обранці не дають відповіді на головне — часове питання: коли ж вона, нарешті, відбудеться, довгоочікувана і така необхідна судова реформа?

Голова Верховного Суду Василь Онопенко вважає, що в Україні «сьогодні розпочата цілеспрямована дискредитація суддів і судів для забезпечення взяття їх під контроль». «Дискредитація проводиться системно, з використанням владних і інформаційних ресурсів, із залученням представників певних правоохоронних органів. За всіма ознаками вбачається політичне замовлення на таку кампанію. Судову владу намагаються звинуватити в усіх існуючих в Україні бідах. Але потрібно, нарешті, зрозуміти, що основна причина вітчизняних проблем не в судах, а в кризі управління державою», — заявляє Василь Васильович.

Голова ВСУ вважає, що представникам державної влади не варто вдаватися до взаємної дискредитації, оскільки, по-перше, вся вітчизняна влада вже давно й серйозно дискредитована, по-друге, до всіх державних органів рівень довіри громадян є однаковим — критично низьким.

Між рядків репліки Онопенка читається відповідь Президенту, який днями, коментуючи скандальні вибори до Тернопільської облради заявив: «Вибори підтвердили, що судова гілка влади приватизована силою, яку представляє голова Верховного Суду Василь Онопенко. Суди своїми рішеннями зробили спробу позбавити людей права обирати владу. Але ні суди, ні політичні зірки не мають права замість виборців вирішувати, хто буде в Україні владою».

Українці дійсно не довіряють судам. Такі результати соціологічного опитування, проведеного фахівцями Інституту ім. Горшеніна, озвучив напередодні керівник цієї організації Кость Бондаренко. Згідно з дослідженням, понад три чверті громадян вважають: у судах їм не захистити свої права. Дві третини опитаних упевнені, що рішення Феміди можна купити за гроші, а відповідальність за безкарність злочинців на органи правосуддя покладає понад половина учасників дослідження.

Найменш корумпованими владними структурами, на думку опитаних, є Кабінет Міністрів (8,6%), Секретаріат Президента (7,9%) та СБУ (4,2%). Показово, що найкорумпованішими українці вважають ті органи, що саме й повинні боротися з корупцією. Так міліцію вважають корумпованою 54%, а суди — 46,5%. Результати опитування, на думку експертів, свідчать: суспільство й досі сприймає корупцію як невід’ємну частину повсякденного життя.

Але повернемося до парламентсько-судових слухань. Їхні учасники визнають, що в Україні сформувалася суддівська каста, якій усе дозволено, й обіцяють ухвалити новий закон про судоустрій і статус суддів (зокрема, йдеться про зняття недоторканності).

Усе б нічого, однак є, як мінімум, одне «але» — президентські законопроекти про статус суддів і судоустрій намагалися вносити на розгляд і затвердження ВР ще два роки тому. Однак далі першого читання законодавчий віз не рушив.

У своїх законах Віктор Ющенко запропонував посилити відповідальність суддів за прийняті незаконні рішення, а також спростити процедуру призначення і звільнення служителів Феміди. Крім цього, глава держави вважає, що в ході судової реформи повинні з’явитися й нові спеціалізовані суди: карні, цивільні, адміністративні.

Після закінчення парламентських слухань закони про судову реформу можуть «на біс» внести на розгляд до сесійної зали Ради. Однак коли саме — учасники судових дебатів не уточнили. Замість цього спікер Володимир Литвин заявив: «Сьогодні можна й потрібно говорити про дискредитацію судової системи України, оскільки суди часто сприймають як знаряддя в боротьбі між політичними та бізнесовими конкурентами. В результаті судова система перебуває в стані перманентної кризи».

У той час як у Верховній Раді шукали рецепти лікування судової системи, під стінами парламенту постраждалі від судового свавілля рядові жителі країни вимагали від народних обранців негайних і рішучих дій, зокрема скасування судової недоторканності. Українці самоорганізовуються в громадські об’єднання й обіцяють у п’ятницю пікетувати парламент, щоб депутатські слова про необхідність проведення перезрілої судової трансформувалися в реальні законодавчі справи. Щоправда, люди, хоч і налаштовані рішуче, в ефективність своїх акцій вірять мало, мовляв, політикам вигідніше мати свої «приватизовані» судді, які в потрібний момент політичного протистояння оперативно винесуть потрібне рішення. Навіть якщо це рішення виглядає нелогічним, або, простіше кажучи, замовленим, у судді є надійний щит і меч — недоторканність. Чинний закон забороняє затримати суддю навіть у випадку здійснення ним злочину (!). Людину в малиновій мантії повинні відразу ж відпустити після встановлення його особи. Виключення — знову-таки Ігор Зварич. Верховна Рада позбавила його суддівської недоторканності, після чого Зварич утік. Його, нагадаємо, шукали три місяці, але знайшли на горищі власного будинку на вулиці Тарнавського у Львові.

Якщо не провести судову реформу сьогодні, свавілля у цій гілці влади завтра може стати реальною загрозою основам національної безпеки країни, — вважає заступник Генпрокурора Ринат Кузьмін. «Логіка законодавства повинна бути такою, щоб суддя був недоторканний дише при здійсненні правосуддя. У всіх інших випадках він повинен сидіти у в’язниці за злочини, які він вчиняє», — зауважую він.

Нині суддів призначає Президент і парламент. Глава держави — на перші п’ять років, депутати — довічно. Вершити долі людей ім’ям України може людина, якій виповнилося 25 років, яка має трирічний стаж роботи в юриспруденції. Жодних іспитів — лише співбесіда... Така ось нехитра і, м’яко кажучи, несувора процедура працевлаштування. У цьому контексті складно не погодитися з головою Верховного Суду 2002—2006 років Василем Маляренком: «Потрібні термінові рецепти. А зараз? А зараз, яка країна — такі й суди».