КОМЕНТАРI

Ігор СЕМИВОЛОС, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень:

— Яку реальну мету переслідують терористи? Чи можна говорити в цьому випадку про сплановану провокацію?

— Захоплення заручників у Москві здійснила група чеченських повстанців. Або — терористів. Як їх назвати, залежить від оцінок ситуації в Чечні в цілому. У цьому й полягає головна проблема. Від початку другої чеченської війни і до цього часу керівництво Росії не досягнуло політичного вирішення конфлікту. Хоч і визнало, що військовими методами такого вирішення досягнути важко. У цьому випадку, без сумніву, йдеться про прояв тероризму. Яка мета? Вимоги терористів не мають ніякого подвійного дна — йдеться про припинення чеченської війни. Якщо це провокація, то проти чого вона спрямована? Якби на цей момент відбувалися якісь переговори і були б позитивні зрушення в цьому плані, то ми могли б розглядати це як провокацію. Але поки що не було навіть розмов про політичне вирішення конфлікту з представниками воюючої чеченської сторони. Були спорадичні контакти, були якісь натяки про можливість вирішення чеченської проблеми політичними кроками, але не більше того. У цьому контексті розглядати інцидент як провокацію важко.

— А в контексті, навпаки, посилення тиску федералів у Чечні?

— Посилювати далі нікуди. Ситуація і в самій Чечні, і навколо Чечні свідчить саме про те, що військовому рішенню не шукають альтернативи. Росія стикається з довічною проблемою, коли кожна війна або акція врешті-решт перетворюється на грабунок, дезорганізацію, дезорієнтацію. Існують просто внутрішні чинники, які не сприяють посиленню дисципліни або координованості зусиль. Думаю, що продовження саме таких дій або військової політики в Чечні не призведе до очікуваних позитивних результатів. Збільшення контингенту, проведення чергових зачисток, переселення, геноциду — будь-який із цих варіантів у цій ситуації не ефективний. Російська армія, політики, які живуть не сьогоднішнім днем, це добре розуміють.

— Чи доцільно у випадку захоплення заручників йти на повідку у терористів і виконувати їхні вимоги?

— Дискусії відносно цього точаться давно. Знаємо різні підходи до вирішення цієї проблеми. Одні доводять про неприпустимість будь-яких переговорів із терористами. Інші твердять про необхідність часткового задоволення вимог. Дуже рідко виконуються всі умови. Але такі випадки існують. У тому числі і в Чечні є такі приклади. Сьогодні російське керівництво потрапило в складну пастку. Із одного боку, починаючи від другої чеченської війни, керівництво весь час декларувало силове вирішення конфлікту. Пам’ятаєте знамените путінське «мочити в сортирі»? Логіка цієї політики підштовхує до силових методів вирішення. Але існує загроза того, що силове вирішення спричинить величезну кількість безневинних жертв. І це станеться не десь на окраїні Росії, а в самому центрі Москви. Це матиме, звичайно, величезний резонанс, який серйозно вдарить по політичній підтримці з боку російського населення. Після агресивних дій завжди приходить розуміння того, що проблема полягає не просто в знищенні терористів. Тероризм як такий породжується конкретними діями і конкретними соціальними, політичними умовами. У цій ситуації і блокада будинку, і спроби налагодити діалог із терористами, і намагання підготуватися до штурму можуть мати негативні наслідки. Це — патова ситуація. Треба мати величезну політичну волю і величезний розум, якого часто бракує в російського керівництва, для того, щоб вийти із цієї ситуації з честю.

— Ви не гадаєте, що позиції західних лідерів щодо Чечні можуть тепер сформуватися остаточно на користь Кремля і Москві буде дано абсолютний карт-бланш на будь-які дії в Ічкерії?

— Позиція Заходу відносно Чечні змінилася вже давно. Теракт із заручниками навряд чи погіршить чи поліпшить ситуацію. Карт-бланш Росія має. Скористатися ним є усі можливості. Росія може зробити тільки те, що вона може зробити. А те, що зробила, ми можемо вже бачити...

Віталій ПОРТНИКОВ,оглядач радіо «Свобода»:

— Впродовж останніх трьох років головним зусиллям російської влади було створити непогану телевізійну картинку того, що відбувається в Чечні. Якщо хтось говорить про те, що каральна акція в Чечні після того, що сталося в Москві, буде дуже серйозною, він повинен давати собі звіт, що все, що відбувалося в Чечні до сьогоднішнього дня, також було дуже серйозним. Килимові бомбардування Грозного та інших міст та селищ Чечні — це дуже серйозно, і мені важко сказати, що можна ще вигадати для того, щоб російські силові структури могли в цій війні виграти.

І російське керівництво, і російське населення повірили пропагандистській картині, яка досить старанно створювалася контрольованими Кремлем засобами масової інформації впродовж всіх цих трьох років. Нагадаю ситуацію, яка склалася навколо кореспондента радіо «Свобода» Андрія Бабицького, якого звинувачували не тільки російські військові, а й сам президент Путін, у тому, що він повідомляв про те, що відбувається в середовищі бойовиків. Російське керівництво, маючи на увазі досвід першої чеченської війни, вважало, що найголовніше, що можна зробити в Чечні, — виграти інформаційну війну. До нашого дня ця війна була виграна, але справжня — триває всупереч будь-яким планам російського політичного керівництва. В цій війні ніякого політичного виграшу не було. Було лише зростання радикальних настроїв у середовищі чеченського опору, тому що тоді, коли стало зрозуміло, що керівники Росії не підуть на жодні політичні переговори, кожним днем слабшали позиції поміркованих чеченців і ставали сильнішими позиції чеченських радикалів, таких, як Бараєв, який є командиром цього загону. Можна виграти інформаційну війну, але коли війна переростає у свою найнебезпечнiшу партизанську стадію в самій Чечні, можна очікувати будь-яких дій радикальних сил на території Російської Федерації. Те, що відбулося, ми маємо кваліфікувати як тяжку поразку політичного курсу, який ототожнюється з прізвищем президента Путіна.

Звичайно, можна говорити про об’єктивні обставини, про ескалацію тероризму в світі, про те, що зараз терористи намагаються здійснювати масштабніші акції ніж те, що відбувалося в Будьонновську під час першої чеченської війни. Однак ми маємо розуміти, що тут йдеться про сполучення об’єктивних рішень і серйозних суб’єктивних помилок російського політичного керівництва, яке досі не може усвідомити, що кавказьку проблему не можна вирішити силовим шляхом. Фактично в Чечні відбувалося не вирішення проблеми, а просто захист інтересів тих політичних і підприємницьких російських кланів, які заробляють на цьому конфлікті. В їхніх інтересах — затягувати війну якнайдовше, щоб гроші продовжували поступати на рахунки.

За гріхи російського керівництва, яке нездатне було оцінити весь масштаб небезпеки, тепер відповідають ні в чому не повинні громадяни. Зараз потрібно уважно проаналізувати російську політику на Кавказі впродовж трьох років, і усвідомити, що якщо відповіддю на це буде каральна акція, продовження військових дій на території Чечні, нові бадьорі реляції російського телебачення, тоді, можу запевнити, те, що сталося в Москві, буде повторюватися й повторюватися у ще масштабнішому вигляді. Сорок-п’ятдесят фанатиків завжди знайдуться. А в умовах, коли немає жодних перспектив для політичного вирішення проблеми, завжди знайдуться й люди, готові їх фінансувати.

Дмитро КИСЕЛЬОВ, головний редактор інформаційного мовлення телеканалу ICTV:

— Я б уникав будь-якої категоричності в оцінках, категоричність завжди спірна. Але у будь-якому випадку те, що трапилося, вказує на серйозні проблеми, з якими Росія стикається у Чечні. Путін говорить про те, що теракти організовано з-за кордону, депутати говорять про «відморозків», яким чогось там не дозволять, хтось закликає до спокою, але загалом усе це — показники паніки, що поширюється у Москві. Російська столиця виглядає зовсім беззахисною перед подібними терористичними актами. Наприклад, метро — абсолютно незахищений об’єкт. Шахід може спуститися туди, сховавши вибухівку під пальтом, і підірвати вагон. А у московському метро щороку їздять понад 10 мільйонів чоловiк...

Тероризм безумовно повинен бути засуджений. Але з iншого боку, якось відійшла на другий план жорстокість, яку Росія свідомо чи несвідомо дозволяє собі у Чечні. Полковника Буданова, якого звинувачують у згвалтуванні і вбивстві чеченської дівчини, досі не засуджено, адже минуло вже більше року відтоді, як його було затримано. Це фактично єдиний відомий пресі випадок, коли російського офіцера затримали за військовий злочин. Тим часом, таких військових злочинів на території Чечні безліч, вони увійшли в систему, їх поставлено на конвейєр, і військові, як правило, користуються повною безкарністю. Росія використовує силу, але не контролює її. Тому що Росія — це слабо організоване суспільство і недостатньо сильна держава, яка, ймовірно, не може дозволити собі високоточну зброю і якісь дозовані дії. Тому виходить груба, жорстока війна. У багатьох чеченських бойовиків, які стали на шлях тероризму, вбили родичів, можливо, вбили на їхніх очах. Хтось може називати цих чеченців «відморозками», але не можна не враховувати, що вони реально зазнали втрат, вони бачать, як страждає їхній народ, у них своя ментальність — кровна помста тощо.

На жаль, під литаври світової війни з тероризмом Росія отримала певний карт-бланш на дії в Чечні. Путін обміняв Чечню на свободу рук антитерористичної коаліції в Афганістані, на участь у «двадцятці» НАТО— Росія, на деякі інші міжнародні можливості.

Не вирішивши проблему Чечні, не зупинити тероризм. Насильно все одно не вийде встановити мир у Чечні. Треба зробити членство Чеченської Республіки у Російській Федерації привабливим. Тільки так можна вирішити цю проблему. У Європі також існують сепаратистські рухи — іспанські баски, каталонці, існує проблема Північної Ірландії. Кожен шукає свої шляхи, але єдиний шлях — зробити входження сепаратистської території до складу держави привабливим. Поки Росія на цей шлях не стала.

ДОВIДКА «Дня»

Чечня: історія захоплень

Чеченські бойовики далеко не вперше вдаються до захоплення заручників за межами Чечні. Часто ці дії супроводжуються вимогами виведення російських військ з республіки і припинення бойових дій. Найгучшнішим був рейд на Будьонновськ 1995 року, проведений загоном польового командира Шаміля Басаєва. 14 червня 1995 року бойовики атакували будівлі місцевого відділу внутрішніх справ і міської адміністрації, а потім зігнали близько 1800 заручників в міську лікарню. Як і зараз, бойовики вимагали припинення війни в Чечні. Вранці 17 червня після переговорів з бойовиками спецпідрозділ «Альфа» здійснив штурм лікарні, який закінчився невдало і призвів до великої кількості жертв як серед заручників, так і серед тих, що нападали. 129 загиблих, 415 поранених — такий підсумок нальоту на Будьонновськ. Після цього переговори поновилися. У них брали участь сам Басаєв і тодішній прем’єр-міністр Росії Віктор Черномирдін. У результаті учасники рейду отримали можливість на кількох автобусах, в супроводі добровільних заручників — журналістів, безперешкодно повернутися до Чечні.

Кизляр і Стамбул

9 січня 1996 року група під командуванням Салмана Радуєва, діючи за схожим сценарієм, напала на дагестанське місто Кізляр, захопила кізлярську лікарню, а потім iз сотнею заручників зникла. Через тиждень федерали штурмом взяли село Первомайське, де закріпилися бойовики. Внаслідок цих подій 78 чоловік загинуло, а 300 було поранено. У квітні 2000 року турецькі чеченці захопили заручників у 5-зірковому готелі в Стамбулі, а 1996 року — пасажирський пором, на якому перебувало більше 200 пасажирів.

Захоплення автобусів і літаків

Були і захоплення автобусів — 1994, 2000 і 2001 років. Наприклад, в кінці липня 2001 року бойовики захопили рейсовий автобус, що прямував рейсом Невинномиськ — Ставропіль. У автобусі перебувало 50 пасажирів. Неодноразово робилися і спроби викрадення літаків. 1990 року Ту-154, що здійснював рейс за маршрутом Грозний — Москва, на вимогу викрадача приземлився у Туреччині. 1991 року ще один Ту-154 було викрадено до Туреччини. До речі, саме цей інцидент і приніс популярність Шамілю Басаєву. У 2000 роцi був захоплений літак, що вилетів з Махачкали до Москви. Лайнер приземлився на військовому аеродромі в Ізраїлі, і всі пасажири були визволені. У березні 2001 року невелика група чеченців захопила літак, що прямував із Стамбулу до Москви, і вимагала посадити його в Саудівській Аравії. На борту лайнера перебувало більше 160 пасажирів і 12 членів екіпажу. В аеропорту Медіни саудівський спецназ штурмом визволив заручників, причому три людини (включаючи одного із злочинців) було вбито.

ДО РЕЧI

Як повідомило Кримське агентство новин, серед заручників, захоплених терористами у Москві на виставі мюзиклу «Норд-Ост», знаходиться начальник відділу маркетингу сімферопольського заводу «Фіолент» Володимир Джумук. Про це журналістам повідомили на заводі. В. Джумук зателефонував учора до нас і повідомив, що він серед заручників. Було дозволено зробити тільки один дзвінок, і, на жаль, ми не знаємо його подальшої долі», — проінформували журналістів на заводі.

За словами заступника голови правління ВАТ «Завод «Фіолент» Володимира Філонова, Володимир Джумук знаходився у Москві у службовому відрядженні. Він представляв продукцію заводу на щорічній міжнародній виставці «Інтертул-2002». «Це основна цільова виставка провідних виробників електроінструмента в усьому світі, і ми постійно у ній беремо участь», — розповів Володимир Філонов.

Голова Верховної Ради Криму Борис Дейч заявив, що у зв’язку із захопленням заручників терористами в Москві у Криму буде посилено заходи безпеки.
Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь