Крик Чорнобиля

В цих лісах безборонно гасають вовки, наче рейнджери.
Заблоковану зону обходить здаля навіть дощ.
Лиш тутешні зозулі, що звуться «лічильники Гейгера»,
Не роки обіцяють, а числа рокованих доз.
І шаманської ночі безокого, чорного місця,
Коли землю, як в саван, загорне вологий туман,
На задалених цвинтарях в небо обвуглене світяться
Сизо-цинковим одсвітом горбики чорнобилян.
Так оглухло і тоскно.
І так одиноко-пустельно.
Тільки раптом із ночі дитям заголосить сова.
Тільки Діва Пречиста із профілем Ліни Костенко
У простудженій церкві собою маля зігріва.
Тільки тіні шістьох, спопелілих за всіх у четвертім,
Припадають до вікон, волають устами біди:
— Та озвітеся ж, люди!
Якщо ви забули про мертвих,
То живим постраждальцям подайте хоч кухоль води!
Бо ніщо не забудеться: ані імення, ні дати.
Ми — не тіні. Ми — душі, віднині вовік молоді.
І коли небеса возвістують годину відплати,
Ми посвідчимо вашу байдужість на Страшнім Суді!