Кубок Лобановського залишається в Києві

Перший Меморіал Лобановського завершено. Головний його результат — футбол у нас живий, справа великого тренера продовжується, і це потрібно людям. Виявилося, що кияни люблять футбол і залюбки ходять на стадіон і в будні, і в спеку, і під зливою. Треба тільки організувати все на належному рівні, вкласти у справу душу, як зробили це ініціатори Першого міжнародного турніру пам’яті Валерія Лобановського. І тоді свято справжнього великого футболу приходитиме до столиці набагато частіше. Заключний день турніру був гідною кульмінацією цієї виняткової поки що для нашого футболу події.

МОСКОВСЬКА УВЕРТЮРА

За підсумками стартового дня турніру, обидві російські команди — московські ЦСКА та «Локомотив» — не пройшли до фіналу і грали у втішному матчі за третє місце. Попри тридцятиградусні спеку і розпал буднього дня (гра розпочиналася о 15.00 за Києвом), футбол у виконанні гостей з Москви був цілком нормальної якості. І що б не казали тренери команд Валерій Газзаєв і Юрій Сьомін про напівтренувальний характер гри, як би не посилалися на наступні випробування у чемпіонаті Росії, давнє протистояння команд не дозволило перетворити гру на звичайний спаринг.

На перших хвилинах команди обмінялися гострими моментами, після чого гра розбилася на мікроепізоди із боротьбою за м’яч на кожній ділянці поля. Коли в середині другої половини гри зберігався рахунок 0:0, здавалося, що київська публіка, якої зібралося побільше, ніж ходить у Києві на матчі чемпіонату України, так і не побачить на турнірі «російського» голу.

Бо ж у півфіналах обидві московські команди не спромоглися забити на двох бодай один м’яч. Зрештою терпіння глядачів і старання футболістів принесли результат — у толокнечі біля воріт «Локомотива» Рахімич заштовхав таки м’яча у ворота Овчинникова. 1:0 — перемога команди ЦСКА, яка за версією стадіонного «ді-джея» стала «бронзовим володарем турніру».

ФРАНЦУЗЬКА ВВІЧЛИВІСТЬ

На Меморіал Лобановського не зміг прибути президент ФІФА Йозеф Блаттер. Замість нього штаб світового футболу презентував у Києві Мішель Платіні, прогресуючий функціонер, один із кращих футболістів світу 80-х років. Елегантний француз зустрівся із журналістами як у неформальній обстановці, так і на офіційній прес- конференції. Не перелічити компліментів, що прозвучали з його вуст на адресу організаторів турніру, міста Києва, команд-учасниць і особисто президента ФФУ Григорія Суркіса. Збірна СРСР під керівництвом Лобановського чотири рази грала з Францією в часи виступів Платіні, і жодного разу не програла. Саме від цього і йшла оцінка роботи нашого видатного тренера з боку мсьє Мішеля, який так і не встиг познайомитись iз Лобановським.

Не оминув Платіні і проблем європейського футболу. Він висловив ідею замість нинішніх Ліги чемпіонів і Кубку УЄФА проводити один Єврокубок за участю 256-команд, які б грали «на виліт», а перед цим були б «посіяні» за рейтингом. Не утримався від пропозиції і Григорій Суркіс, який, у свою чергу, запропонував запросити на наступний Меморіал Лобановського команди, які програвали у фіналах Єврокубків київському «Динамо» — угорський «Ференцварош», німецьку «Баварію» та іспанський «Атлетико». Обидві пропозиції виглядають дискусійними. І якщо європейський футбол наших порад не дуже потребує, то Меморіал Лобановського краще було б зберегти в українсько-російському варіанті. Успіх першого турніру сам переконливо агітує за це.

ДОНЕЦЬКА СТРАТЕГІЯ

На кілька десятків тисяч глядачів, які прийшли на фінал Меморіалу, очікував неприємний сюрприз. Як виявилось, основний склад донецького «Шахтаря» ще за день до цього, пiсля закінчення офіційних заходів турніру, вирушив додому разом із тренером Яремченком. Перед київською публікою і прибулою із Донецька групою фанатів виступив другий склад чемпіонів України. Важко поєднати такий демарш із заявами керівників «Шахтаря», які напередодні запевняли всіх, що з поваги до пам’яті Валерія Лобановського виступатимуть найкращим складом і боротимуться за перемогу. Виявилось, суботня гра з луцькою «Волинню» для наших чемпіонів важливіша. Власне — це їхнє право обирати, яким складом грати.

Таким чином «Шахтар» одержав значну психологічну фору. Мало того, що кращі гравці зберегли сили для баталій чемпіонату. Дублери команди разом із кількома досвідченими гравцями, які з різних причин не проходять до основного складу, могли грати легко і розкуто. В разі поразки з них ніхто б суворо не запитав, а перемога робила б їх майже героями. Динамівці ж, у свою чергу, були певним чином збиті із бойового настрою, взнавши, що гратимуть з дублерами. Настрій довелося поновлювати вже під час фіналу.

ДИНАМІВСЬКА ГРА

Запасні і напівзапасні гравці «Шахтаря» здавалися попервах легкою здобиччю для бойового складу київського «Динамо». До того ж уже на сьомій хвилині гри динамівець Леко невимушено «вколотив» красень-гол у кут воріт Ковалевського. Легкий успіх аж занадто заспокоїв киян, які почали припускатися величезної кількості невимушених помилок. Зрештою одна з них призвела до взяття воріт Шовковського. Динамівський воротар, вибиваючи м’яча після подачі з флангу, влучив у Брандао, і шкіряна куля від донецького бразильця залетіла у ворота господарів турніру.

У другій половині динамівці замінили половину складу (що дозволялося регламентом турніру) і пішли у наступ великими силами. Стало зрозуміло, чому оборонці Окоронкво, Глевецкас і Попов не потрапляють до основного складу «Шахтаря». Футболісти «Динамо» з дивною легкістю проходили захист гостей і з такою ж легкістю не влучали у ворота зі стовідсоткових позицій. Як часто буває, спрацював футбольний закон, за яким команда, яка не забиває, пропускає гол. У спокійній загалом ситуації київський захисник Саблич люб’язно скинув м’яча головою під удар молодому донеччанину Ярошенку, який скористався з «подарунку» і вивів «шахтарів» уперед.

І лише тоді народ на стадіоні побачив той футбол, за яким ми скучили під розмови про «стратегію» і «тактичні схеми». «Динамо» буквально полетіло до воріт «Шахтаря», а гості натомість відповідали вкрай небезпечними контратаками. Врешті ці «гойдалки» під акомпанемент багатотисячної аудиторії завершилися влучним ударом Діого Ринкона — 2:2.

А потім був додатковий час, «золотий» гол Шацьких, яскрава церемонія нагородження за участю прем’єр-міністра Януковича, і коло пошани динамівців із таким дорогим трофеєм — кубком Лобановського. Головне ж — на стадіоні був справжній великий футбол, який у нас є, і від якого нас не відлучити трансляціями всяких «реалів» та «міланів». У нас є наш футбол, у нас є люди, які готові і здатні продовжувати справу великого тренера Лобановського. І це, напевно, — головний підсумок першого Меморіалу Лобановського.