«Квадриго» Європи, куди ж мчиш ти? Дай відповідь...
В історії з «Квадригою» та Володимиром Путіним є одна цікава деталь. Тим, хто поцікавився долею Бранденбурзьких воріт, які вінчає квадрига — колісниця з богинею перемоги Вікторією, відомо, що одна з найприкметніших архітектурних пам’яток Німеччини у роки Другої світової війни зазнала великих пошкоджень. А в 1945 році на квадризі майорів червоний прапор. Не будемо надавати цьому фактові зайвої значимості чи вибудовувати драматичних паралелей, просто погодимося з тим, що дуже часто історія дає нам цікаві приводи для міркувань над сьогоденням.
Присудження цьогорічної премії «Квадрига» російському прем’єру Володимиру Путіну європейські ЗМІ обговорюють уже протягом тижня. Здебільшого з боку європейського політичного та гуманітарного сектору лунають негативні відгуки (про що детальніше ви прочитаєте на сторінках «Прес-клубу «Дня»). Цілком слушні, на нашу думку.
5 липня в Страсбурзі відбувається концерт на захист М. Ходорковського та П. Лебедєва, який став таким собі елегантним щиглем по кремлівському носові. Головна мета дійства — нагадати Європі про існування її ж європейських цінностей.
9 липня у Zuddeutshe Zeitung з’являється повідомлення про присудження Володимиру Путіну авторитетної німецької премії «Квадрига», яку вручають видатним діячам політики, економіки й культури, які мають «дух першопрохідника» й прагнення до «суспільного блага».
Не треба бути політичним аналітиком, аби розпізнати в цих двох невеличких повідомленнях вияв великої проблеми подвійних стандартів. І це не єдиний виклик, який стає очевидним у зв’язку з «авторитетною премією». Ця неоднозначність може стати козирем у руках тих, хто виступає проти євроінтеграції України. Мовляв, от вам і Європа, от вам і європейські цінності...
Тож куди прямує квадрига Європи? І чи не перетвориться плекання політкоректності та обережної прагматичної політики на нову загрозу для Старого світу?
Ми поцікавилися думкою експертів «Дня».
Сергій КВІТ, доктор філологічних наук, професор, президент НаУКМА:
— Думаю, це справді є свідченням подвійних стандартів. Тут очевидно є певні розбіжності в поглядах. З одного боку, інтелігентні люди, які мають совість, а тому стурбовані режимом, який діє в Росії, який фактично виключає свободу слова, реабілітує не лише ідеологію Російської імперії, а й сталінізм. З іншого боку, ми бачимо домінування елементів певної політичної доцільності, яку сповідують політичні сили, що ініціюють подібні речі. Як на мене, це дуже небезпечно, а тому я вважаю неприйнятним вручення премій таким людям, як Путін. Вони більше заслуговують на те, аби їх судили міжнародним трибуналом, під який потрапили злочинці з колишньої Югославії. Хоча б за чеченські війни...
Тут, очевидно, має місця купівля — чи пряма, чи опосередкована. Можливо, Європа сподівається мати дешевий російський газ і готова задля цього йти на жертви. Ідеться, звісно, не про всю Європу, а про окремі політичні сили, які готові приносити в жертву демократичні цінності. Але дешевого газу вони мати не будуть, тому що Росія — це, по суті, жебрацька країна, якій не вистачає газу навіть для себе. Вона не може нічого подарувати, вона здатна тільки надувати щоки і мріяти про те, що було за Сталіна чи за царів. Водночас, схоже на те, що люди, які присудили цю премію Путіну, а отже окремі політичні сили в Європі, готові погодитися з тим, що росіянам не потрібна свобода слова. Повторюю: це дуже небезпечно. У цьому є небезпека, у тому числі для України, адже багатьма країнами Україна розглядається в фарватері якихось російських інтересів або сфер впливу. Я не кажу, що вся Європа так вважає, але такий погляд зустрічається дуже часто. Не виключено, що ті самі політичні сили вирішать, що й українцям не потрібна свобода слова...
Але варто мати на увазі, що рано чи пізно подвійні стандарти б’ють бумерангом по тих, хто дає на це свою згоду, навіть мовчазну. Тому, як на мене, те, що відбувається в Росії та свідчить про авторитарно-тоталітарний режим, не можна толерувати.
Андрій КУРКОВ, письменник:
— Це не подвійні стандарти, а балансування: «щоб усі були задоволені». «щоб не образити Газпром і Росію». Звісно, Росія експортує свої цінності та свою точку зору на демократію, використовуючи і бюджетні, і культурні можливості. Те, що вони пропагують імідж сильної держави з певними зафіксованими цінностями — це ні для кого не відкриття. Більше того. У них стає дедалі більше друзів серед німецьких та французьких політиків, аніж було раніше. Навіть під час своїх поїздок, спілкуючись із політиками і не тільки, я зауважив, що вони сприймають Росію як державу, що має повне право претендувати на роль супердержави. І якщо в цьому сенсі порівнювати Росію з Україною, то нашу країну так не сприймають. Тому що Україна не те що не займається власним іміджем, не те що не експортує власні цінності — вона їх ще не виробила. Справа в тому, що європейська спільнота протягом останніх 10 років базується на спільних економічних та матеріальних цінностях більше, ніж на духовних та цінностях демократії. Це також потрібно розуміти. Саме тому ми спостерігаємо зближення Європи та Китаю. Європа ж не хоче помічати того, що відбувається в Китаї чи Тибеті. Тобто вони поважають китайські цінності, які не передбачають свободу слова й права людини. Таке ставлення у них і до Росії, але значно більш позитивне. Бо якщо порівнювати свободу слова в Китаї та Росії, то Росія — виграє. Європа зараз взагалі стоїть на межі розколу. І цей розкол не духовний, а суто матеріальний та економічний, пов’язаний із бюджетними кризами в Греції, Іспанії, Португалії. І тут «духовна спільнота» не відіграватиме жодної ролі. Бо якщо економічна ситуація стабільна, то можна говорити, що держави «надягають» на економічний базис демократичні цінності. Як тільки економічна ситуація погіршується, то це вже справа громадянського суспільства — постійно нагадувати власним політикам про загальні демократичні цінності.
Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в США, письменник:
— Після того скандалу, який піднявся, вони змінили формулу на більш коректну — «за осмислення відносин між Росією і Німеччиною», а не за те, що він (Путін. — Ред.) нащадок Петра І. По-друге, вочевидь, там існують і подвійні стандарти, хоча й не можна, аби вся Європа жила ними. На фоні існуючої там свободи слова, можуть бути різні ідеологічні погляди на постать Путіна. З боку правлячих кіл Німеччини є певний елемент захоплення ним: він цілеспрямовано йшов до покращання відносин між Росією і Німеччиною. А можливо, там були і якісь закулісні тренди, що спричинили до призначення йому цієї премії. Однак, там є різні люди. Особливо мені сподобалася позиція партії зелених Німеччини, які сказали, що Путін ніякий не демократ і нічого спільного у нього з цим поняттям немає. До того ж, вони обурилися цим призначенням і вийшли з комітету — абсолютно нормальна демократична ситуація. Звичайно, треба взяти під увагу, що в Європі існує так звана патологічна політкоректність — коли європейці бояться когось образити, назвати речі своїми іменами. Часто ця коректність призводить до викривлення нормальних і моральних понять та нехтування правдою.
До цієї премії потрібно спокійно ставитися — ми не знаємо, наскільки у Німеччині «керовані» премії, може вони навіть корумповані. Не виключено, що за «Квадригою» стоїть і сам Шрьодер, чи люди, які мають великий зиск із оборудок із російським газом та нафтою, або ж якісь активні лобісти. Тому, справедливо було сказано, що ця премія дається не тій людини, не за ту діяльність, якою вона насправді займається. А залишки ідеалістичного засліплення завжди існують в Європі, тим паче, на фоні потужної російської пропагандистської кампанії.
