«Кваліфікаційний період»

Президент неурядової організації «Проект із перехідних демократій» Брюс Джексон — постать досить відома. Його знають в експертних колах, перед ним відчинені кабінети багатьох політиків. Це може свідчити лишень про великий вплив цієї людини — принаймні у себе на батьківщині, у США. Він визнає, що ніхто не любить, коли йому дають поради. На його думку, український політикум не є винятком, позаяк багато рекомендацій авторитетних експертів Київ ігнорував, через що, за його словами, було допущено чимало помилок. Утім, ще не все втрачено. Пан Джексон вважає, що вирішальними в цьому плані будуть парламентські вибори 26 березня. В останньому інтерв’ю «Дню» улітку минулого року він висловив занепокоєння щодо п’яти тенденцій в Україні: цінове регулювання в економіці, реприватизація, питання «криміналізації» політичних опонентів, популізм української влади і затяжний «революційний процес». Що змінилося з того часу? Із цього запитання ми розпочали свою бесіду з Брюсом ДЖЕКСОНОМ.

— Яка ваша оцінка нинішнього етапу розвитку України? Кількість застережень у вас зросла чи зменшилася?

— Гадаю, що торік літом основні застереження стосувалися урядового розвитку, — це був своєрідний урядовий період. Зараз ви маєте справу з політичним періодом, який стосується більше діяльності партій, аніж політики уряду. Тому зараз увага експертної спільноти прикута до того, наскільки успішно реформуються три головні політичні партії — «Наша Україна», Блок Юлії Тимошенко і «Регіони України». До тих п’яти занепокоєнь, про які я говорив торік, додалося ще одне. Воно стосується енергетичної угоди з «Газпромом». Це катастрофа для усієї безпеки України. Якщо ця угода буде прийнята, то українська економіка буде служити Росії, особливо в енергетичній сфері. Тому сьогодні існує шість застережень.

— Чи має Україна якісь можливості задля того, аби «переграти» ситуацію? Чи не гадаєте, що вже надто пізно відступати назад, позаяк угоду укладено?

— Не повинно бути компанії-посередника «РосУкрЕнерго». Ми повинні знати, що являє собою ця компанія, інакше вона має вийти з договору.

— Але це означає, що Україна матиме чергову суперечку з Росією...

— Це неминуче. Росія підписала угоду з Україною про поставки енергоносіїв до кінця десятиліття за визначеною ціною. Ця угода їм не сподобалася, і вони зажадали вищої ціни. У вас на руках підписана угода, а вони кажуть, що вона нічого не варта, тобто їхня ж угода нічого не варта! Дозвольте мені перейти від енергетичної кризи до політичних питань. Я вважаю, у Вашингтоні змінився настрій. На мою думку, Вашингтон і Брюссель розглядає, як серйозні, три основні українські партії — «Нашу Україну», Блок Юлії Тимошенко, Партію регіонів, а також ще три-чотири менші. Вони всі мають проблеми в сфері майбутнього реформування країни, але це справа демократичного вибору. Це означає, що Сполучені Штати не будуть обирати фаворита. Американський уряд буде працювати з будь-яким вільно обраним урядом України. Наступні вибори — перші вибори за новою системою. Це також найважливіші вибори в Європі цього року, навіть у цьому десятиріччі. Це також перші вибори в історії України, коли ви не знаєте, хто переможе.

— Наскільки професійно українська сторона проводила переговори з Росією? Чи були можливості в України завершити їх інакше?

— Із Росією можна вести успішні й справедливі переговори. Але не робіть це самотужки. Росія переживає важкий недемократичний період. І Україна при цьому залишається сама з собою. Вона ніколи не говорила з Брюсселем, зі своїми європейськими та американськими друзями про те, що відбувається. Усі дізналися про це з газет, і їм знадобилося три тижні, щоб скласти з цього цілісну картину. Чому б не сказати своїм друзям, що у вас проблеми? Ця угода також стосувалася енергетичної безпеки Європи. Я вважаю, що ненадійність Росії як постачальника енергоносіїв, є проблемою всієї Європи, не тільки України. А Україна зробила це тільки своєю проблемою. Чому хід переговорів і угоду тримали в таємниці від громадськості? Якої мети хотіли досягти засекреченістю угоди? В Європі не підписують таємні угоди вже більше ста років. Отже, на мою думку, треба все зробити наново.

— Не секрет, що в НАТО приділяють велику увагу «російському чиннику», тому можна припустити, що нагнітання конфлікту між Києвом і Москвою може завдати удару по інтеграції України в Альянс. На вашу думку, чи не вплинуть суперечки з Росією на вступ держави до НАТО?

— Ні. Російський фактор не впливає на європейську інтеграцію України в цей період. Усіх непокоїть те, що Росія вступила в новий період імперіалізму і погано поводиться з народами в Центральній Азії, Грузії, країнах Балтії, з неурядовими організаціями, громадянським суспільством, бізнесменами. Вони зачепили абсолютно всіх. Українська кампанія щодо вступу в НАТО проходить на диво добре. У НАТО широко підтримується перехід до наступного рівня співробітництва з Україною — участі в Плані дій щодо членства, на виконання якого потрібно близько двох-трьох років. Ми очікуємо, що приєднання України до ПДЧ відбудеться через 2—3 місяці після виборів на початку червня. Неймовірним успіхом буде такий результат, якщо вдасться виконати цю програму за два роки. Можливо, відносини з ЄС розвиваються не так швидко, оскільки чимало питань стосуються судової реформи, конституційної реформи, економічної реформи, боротьби з корупцією. Усе це вимагає дуже складних парламентських рішень, до яких партії ще не готові. Україні добре вдається просуватися маленькими кроками до НАТО, але не так успішно великими кроками до ЄС. Про це, зокрема, свідчать труднощі у прийнятті Україною законодавства, необхідного для вступу до СОТ. Усе, що мають робити сьогодні українські політики, це — реформи, реформи і ще раз реформи. Наскільки швидко, в які строки, наскільки наполегливо, як скоро вони запрацюють після 26 березня? Я не думаю, що хтось вважає, що Україні немає місця в Європі через Росію. Ми чекаємо, поки Україна пройде своєрідний «кваліфікаційний період», подолає труднощі. Києву потрібно виконати багато внутрішньої роботи.

— В інтерв’ю «Дню» ви говорили, що «помаранчева» влада не має права на помилки. Чи не гадаєте ви, що час у значній мірі уже вичерпано? Чи є ще останній шанс — парламентські вибори?

— Якщо ці вибори відбуватимуться з фальсифікаціями і втручанням у виборчий процес, то тоді будуть проблеми. Ми усвідомлюємо, що перші рік-два нової демократії мають досить хаотичний характер. Варто визнати, що за минулий рік були допущені помилки, але вони не дискваліфікують Україну. Звідси випливає наступне питання — хто продовжує робити щось таке, що може її дискваліфікувати? Я вважаю, що Росія тисне на Україну, і Київ тримається самотужки. Дехто в Брюсселі і Вашингтоні вважає, що це небезпечна поведінка. Ми ні на що не закриваємо очі і вирішуємо суперечки у суді. Треба уникати нагнітання ситуації. Отже, це скоріше політична дискваліфікація, аніж технічна.

— Але чи справедливо українське керівництво ставить питання про вступ до НАТО і не веде жодної роз’яснювальної роботи з населенням про те, що собою представляє Альянс?

— Останні дев’ять місяців ми заохочуємо український уряд почати загальнонаціональну освітню кампанію, аби пояснити населенню потенційні можливості від участі в європейських інституціях. Серед них — питання безпеки в НАТО, політична та економічна інтеграція в Євросоюз, торгівля. На це потрібно багато часу. Через внутрішні причини ні в кого не було часу цим займатися. Більше часу витрачалося на критику уряду і парламенту. Я не кажу, що українці повинні сьогодні вирішити, чи бути їм в НАТО. В Угорщині спочатку рівень підтримки НАТО був 33%, але коли громадянам роз’яснили, що їм може принести НАТО, цей показник зріс до 67%. Ми хочемо, щоб цей процес почався якомога швидше, але поки що ми розчаровані.