Ліві вийшли на вулиці

Безпорядки, що вирують у Греції, викликані багатьма причинами, проте одна з них рідко згадується: розкол лівих сил Греції на традиційно соціалістичну партію Георгія Папандреу PASOK і фракцію, що стає дедалі більш радикальною, яка відмовляється від будь-якого компромісу як із ЄС, так і з сучасною економікою. Цей розкол різною мірою паралізує соціалістичні партії у всій Європі.

Те, що традиційні ліві сили залишаються настільки бездіяльними в розпалі економічної кризи, більш ніж незвичайно. Замість того, щоб скористатися поновленням сумнівів з приводу капіталізму, соціалістичні партії Європи виявилися неспроможними зробити жодного серйозного політичного кроку. У тих країнах, де вони перебувають при владі, наприклад, в Іспанії, вони стали надто непопулярні.

У тих країнах, де вони становлять опозицію — як, наприклад, у Франції або в Італії, вони в паніці — як і соціал-демократи в Німеччині, незважаючи на те, що вони входять до складу правлячої великої коаліції. Шведські соціалісти, які навіть втратили владу і залишалися домінуючою партією протягом століття, не змогли скористатися з кризи. Можливо, винятком є Об’єднане Королівство, хоча проринкова Лейбористська партія, сформована Тоні Блером, може вже не вважатися партією лівого спрямування.

Європейські соціалісти, що розколюються внутрішніми розбіжностями, не змогли переконливо відреагувати на кризу. Сформувавшись як антикапіталістичні, ці всі партії ( більшою чи меншою мірою) прийшли до прийняття вільного ринку як основи економіки. Більше того, після 1991 р. і обвалу радянської системи, лівим не вистачало чіткої моделі, яку можна було б протипоставити капіталізму.

Проте, незважаючи на лицемірні твердження про прихильність до ідеї ринку, європейські ліві залишаються роздертими внутрішніми суперечностями між своїм антикапіталістичним корінням і нещодавнім сприйняттям економіки вільного ринку. Чи є нинішня криза кризою капіталізму або просто одним з його етапів? Ця суперечність зайняла центральне місце у виступах інтелектуалів лівого спрямування, оглядачів і політиків на ток-шоу на телебаченні, і в дебатах, що ведуться в різних кав’ярнях всією Європою.

У результаті вибухнула боротьба за владу. У Франції й Німеччині, нові крайні ліві — троцкісти, комуністи й анархісти — повстали з попелу, знов ставши актуальною політичною силою. Ці привиди, що ожили, сформували Ліву партію Оскара Лафонтена в Німеччині, а також різні революційні рухи у Франції; один з них щойно назвав себе антикапіталістичною партією. Її лідер, колишній листоноша, говорить, що в даний момент він є частиною «Опору» — слово, що нагадує антифашистську боротьбу часів Гітлера. Про те, які альтернативи капіталізму насправді може запропонувати настільки крайній лівий рух, можна лише здогадуватися.

Перед явищем такого нового радикалізму, що приваблює деяких традиційних соціалістів, які дії залишається робити більш авторитетним соціалістичним лідерам? Схиляючись на бік троцкістів, вони втрачають підтримку «буржуазії». Займаючи нейтральну позицію, як Соціал-демократична партія Німеччини, вони сприяють посиленню Лівої партії. Внаслідок цієї дилеми, соціалістичні партії у всій Європи здаються паралізованими.

І це дійсно так. Насправді, крім антикапіталістичних слоганів, у твердженнях лівих складно знайти переконливий аналіз сьогоднішньої кризи. Соціалісти звинувачують жадібних фінансистів, але хто цього не робить? Говорячи про засоби, соціалісти не можуть запропонувати щось більш ефективне, ніж кейнсіанскі методи, які зараз пропонують праві.

Відтоді як Джордж Буш проклав шлях до націоналізації банків, великих державних витрат, санацій в промисловості та бюджетного дефіциту, у соціалістів не залишилося простору для маневру. Президент Франції Ніколя Саркозі намагається відродити зростання шляхом протекціоністського захисту «вітчизняної промисловості» та великих інвестицій у суспільну інфраструктуру, так про що ще можна просити соціалістам? Більш того, багато соціалістів побоюються, що надмірні державні витрати можуть спровокувати інфляцію, першими жертвами якої стануть їх основні виборці.

Отже, праві звернулися до ідеології державників і кейнсіанства, щирі прихильники вільного ринку опинилися за бортом, і традиційний антикапіталізм здається застарілим. Мимовільно виникає питання: яке справжнє значення соціалізму в Європі?

Хоч як дивно, перешкодою на шляху майбутнього європейського соціалізму є Європейський Союз. Побудувати соціалізм в окремій країні в наш час неможливо, оскільки економіка всіх держав Європи стала взаємозалежною. Останнім лідером, що спробував створити самодостатній соціалізм 1981 р., був президент Франції Франсуа Міттеран, який програв боротьбу, поступившись європейським організаціям 1983 р.

Ці організації, засновані на вільній торгівлі, конкуренції, обмеженні бюджетного дефіциту і стабільності грошей, є фундаментально проринковими, не залишаючи можливості для відхилення в бік доктринерського соціалізму. Це робить рух крайнє лівих антиєвропейським по своїй суті.

Іноземна політика також є новою проблемою для європейських соціалістів. Колись вони були мимовільними борцями за права людини, набагато більшою мірою, ніж консервативні партії. Проте європейські соціалісти втратили свою віру в ці ідеї відтоді, як Джордж Буш включив їх до своєї кампанії з просування демократії.

Більше того, з розпадом Радянського Союзу, європейські соціалісти залишилися без надихаючого прикладу за кордоном: мало хто розуміє путінську Росію, а сьогоднішній тоталітарно-капіталістичний Китай дуже далекий і чужий. Крім того, з моменту виборів Барака Обами втратив свою підтримку і антиамериканізм. Старі добрі часи, коли троцкісти і соціалісти знаходили спільну мову в нападах проти США, пішли в минуле.

Слабість ідеології і розкол лівого руху, звичайно, не означає, що його представники будуть позбавлені повноважень. Вони здатні чіплятися за владу, як це роблять Хосе Запатеро в Іспанії і Гордон Браун у Великій Британії. У кінцевому підсумку ліві можуть перемогти на загальних виборах і в інших країнах, у разі, якщо новокейнсіанські праві виявляться неспроможними зупинити кризу. Однак незалежно від того, чи входять вони до уряду або до складу опозиції, у соціалістів відсутня чітка програма.

Як засвідчує приклад Греції, пристрасть і талант крайнє лівих до створення безпорядків — це те, чого європейським соціалістам потрібно побоюватися над усе. Ідеологічне виснаження соціалізму не пройшло даремно. Перефразовуючи Маркса, можна сказати, що привид витає над Європою — привид хаосу.

Гай СОРМАН, французький філософ і економіст, автор книжки «Імперія брехні»