Лукашенко хоче інформації з рідних джерел

У понеділок 27 листопада президент Білорусі Олександр Лукашенко відправив у відставку ряд керівників силових відомств республіки, в тому числі генпрокурора, голову КДБ і секретаря Ради безпеки.

Відповідно до указу глави держави Віктор Шейман звільнений з посади державного секретаря Ради Безпеки Республіки Білорусь — помічника президента з питань національної безпеки (в зв’язку з переходом на іншу роботу). Крім того, генерал-майор Шейман звільнений з військової служби в запас. Володимир Мацкевич звільнений з посади голови Комітету державної безпеки (зарахований в розпорядження голови КДБ). Олег Божелко зміщений з поста генерального прокурора Республіки Білорусь (з формулюванням — у зв’язку з переходом на іншу роботу).

В той же день прес-служба білоруського президента повідомила про нові призначення Держсекретарем Ради безпеки — помічником президента з питань національної безпеки став віце-прем’єр міністр закордонних справ Білорусі Урал Латипов. В момент призначення, він, до речі, знаходився у Відні. Заступником держсекретаря Ради безпеки став перший заступник міністра внутрішніх справ Білорусі — начальник міліції Михайло Удовиков. Новим головою КДБ став Леонід Єрін (звільнений з посади начальника Служби безпеки президента). Заступником голови КДБ призначений Валентин Нікітін, який раніше займав посаду заступника держсекретаря Ради безпеки. Михайло Хвостов, який раніше займав посаду помічника президента, призначений заступником прем’єр-міністра — міністром закордонних справ Республіки Білорусь. У другій половині дня стало відомо ще про одне «звільнення» — з посади звільнений заступник голови КДБ Білорусі Геннадій Наркевич (зарахований в розпорядження голови КДБ).

Основною версією цієї «кадрової чехарди» більшість спостерігачів (у тому числі й офіційні білоруські ЗМІ) назвали невдоволення президента роботою цих структур за розслідуванням «гучних зникнень». Зокрема — у справах про зникнення екс-міністра внутрішніх справ Білорусі Юрія Захаренка, відомого опозиційного політика Віктора Гончара, підприємця Анатолія Красовського, оператора ГРТ Дмитра Завадського. 23 листопада на зустрічі з міністром внутрішніх справ Володимиром Наумовим, тогочасним начальником Служби безпеки президента Леонідом Єріним і нині «відставленими» Олександр Лукашенко в присутності журналістів заявив, що буде ретельно стежити за цими справами, і не допустить будь-якого незаконного втручання в хід їх розслідування. При цьому глава Білорусі дав зрозуміти, що між керівниками силових структур є розбіжності, і відзначив, що інформацію про хід розслідування гучних карних справ він отримує «з трьох джерел»: «Одним джерелом я користуватися не можу, — сказав Лукашенко. — І я не стану приховувати того, що в зв’язку з деякими особовими неконтактами наших певних посадових осіб можуть постраждати люди невинні. Тому я вимушений отримувати інформацію з багатьох джерел. Так буде і надалі». Після зустрічі з силовиками глава держави розмовляв зі слідчими, які безпосередньо працюють над розслідуванням «гучних» карних справ. У ході зустрічі він визнав, що ці справи знаходяться під «перехресним вогнем».

Варто відзначити: остання велика перестановка в силових структурах була проведена О. Лукашенком 2 місяці тому — 25 вересня. Тоді міністром внутрішніх справ був призначений начальник Служби безпеки президента Володимир Наумов, а на його місце прийшов Леонід Єрін, який був до цього першим заступником голови КДБ. Представляючи нових керівників, білоруський президент не приховував, що їх призначення певною мірою пов’язані з майбутніми парламентськими і президентськими виборами. Так, наприклад, у МВС президент заявив: «Наше суспільство вступило в смугу відповідальних суспільно-політичних заходів. Ви бачите, як розпалюються пристрасті в ході передвиборчої кампанії до парламенту. Ще й не таке буде напередодні президентських виборів»… Таким чином, друга версія — «чистка та зміцнення рядів» напередодні виборів.

Зі своєї сторони експерти від білоруської опозиції назвали зроблену кадрову перестановку чисткою за етнічною ознакою — новоспечений держсекретар ради безпеки Урал Латипов — iз Башкирії і голова КДБ Леонід Єрін, і міністр збройних сил РБ Олександр Чумаков — всі вони «люди Москви», і їхній шлях на вищі державні посади в Білорусі проліг iз російських силових структур. На думку голови Білоруської соціал-демократичної партії (Народная Грамада) Миколи Статкевича, посилення російського чинника свідчить про те, що Лукашенко знаходиться під «прямим тиском російського керівництва». «Якщо раніше йшла мова про створення якогось союзу, то тепер можна говорити про можливість реальної жорсткої інкорпорації Білорусі в Росію», — сказав Микола Статкевич. За словами лідера «БНФ Адрадженнє» Вінцука Вячорки, нинішні кадрові перестановки свідчать про «перетворення Лукашенка з суб’єкта на об’єкт російської політики, оскільки ключові пости все більше займають люди, які народилися в Росії». «У Лукашенка все сильніше обмежується поле для маневру», — вважає Вячорка. Слабке місце цієї версії — наївне припущення, що за 10 років незалежності республіки могли б вирости керівники такого масштабу, без загального радянського минулого за плечами.

P.S. Зрозуміло, що в ситуації, яка склалася, великий інтерес представляє власний коментар О. Лукашенка, про причини зроблених ним «перестановок». Але в понеділок (27.11) телеглядачі не отримали можливості побачити свого президента — білоруське телебачення (БТ) обмежилося трансляцією архівних матеріалів і фотографій президента. Про активність О. Лукашенка в цей день можна судити за повідомленнями знову ж БТ і агентств новин — телефонні переговори з російським президентом, iз президентом Туркменістану Сапармуратом Ніязовим і президентом Республіки Таджикистан Емомалі Рахмоновим; співчуття президенту Азербайджанської Республіки Гейдару Алієву (в зв’язку із землетрусом, що стався в минулі вихідні).

До речi, російська газета «Комерсант» оприлюднила недавно неофіційні заяви голови департаменту інформації НАТО Джемі Шеа про необхідність фінансової підтримки білоруської опозиції. І про те, нібито Північноатлантичний альянс якраз може за це взятися. Російська газета також стверджує, що пан Шеа заявляв, буцімто «НАТО надавало фінансову підтримку і Воїславу Коштуніці», нинішньому югославському лідерові. Слова Шеа в Мінську, а заразом і в Москві піддали критиці як такі, що не відповідають міжнародним нормам, а дії НАТО критики назвали втручанням у внутрішні справи суверенної держави Білорусь. Пізніше, правда, Шеа підкреслив, що нічого подібного ніколи він не казав.

ДОВIДКА «Дня»

ЛАТИПОВ Урал Рамдракович. Народився 28 лютого 1951 року в с. Катаєво Бакалінського району Башкирської АРСР. Iз відзнакою закінчив юридичний факультет Казанського державного університету ім. В. І. Ульянова (Леніна) і Вищі курси КДБ СРСР у Мінську. З 1974 по 1989 рік проходив службу в територіальних органах КДБ СРСР на посадах оперативного і керівного складу. З 1989 по 1994 рік займав посади начальника кафедри спеціальних дисциплін, заступника начальника Інституту національної безпеки Республіки Білорусь iз наукової роботи. Полковник запасу. З 1994 року по грудень 1998 року — помічник Президента РБ. У грудні 1998 року призначений віце- прем’єром — міністром закордонних справ. 27 листопада 2000 року указом президента призначений державним секретарем Ради безпеки — помічником президента з питань національної безпеки. Доктор юридичних наук, професор. Автор ряду наукових робіт по міжнародному праву. Володіє англійською і французькою мовами. Одружений, має сина і дочку.

ЄРІН Леонід Тихонович. Закінчив Білоруський інститут інженерів залізничного транспорту і Червонопрапорний інститут Комітету державної безпеки СРСР, працював на різних посадах у структурах КДБ. Iз грудня 1995 року був першим заступником голови КДБ республіки. З 25 вересня по 27 листопада 2000 року був начальником Служби безпеки президента Республіки Білорусь. 27 листопада 2000 року указом президента призначений головою КДБ Республіки Білорусь.

ХВОСТОВ Михайло Михайлович. Народився 27 червня 1949 року в селі Козловщина Глубокського (зараз Поставського) району. Закінчив Мінський державний педагогічний інститут іноземних мов (1975 р.), Білоруський державний університет (1989 р.). У 1975—1982 рр. — консультант, старший консультант Торгівельно-промислової палати БРСР. У 1982—1991 рр. — третій, другий секретар, заступник начальника відділу МЗС БРСР. З 1991 року — перший секретар Постійного представництва Республіки Білорусь при ООН. Iз 1992 року — перший секретар посольства Республіки Білорусь у США. У 1993—1994 рр. — начальник відділу, начальник управління МЗС Республіки Білорусь. У 1994— 1997 рр. — заступник міністра закордонних справ Республіки Білорусь. У 1997—2000 рр. — посол Республіки Білорусь у Канаді. У 2000 році — помічник президента Республіки Білорусь. 27 листопада 2000 року призначений міністром закордонних справ Республіки Білорусь. Одружений, має двох дітей.