«Ляпiно»

Приїхавши до Києва на свято «Дня» — 6-річчя улюбленої газети, я побачила й об’єкт її справедливої критики. Дорога до «Українського дому» — місця зустрічі друзів «Дня» пролягала через центральну площу столиці. У цей святковий день ніщо не могло зіпсувати чудовий настрій — навіть споглядання майдану Незалежності.

Потрібно сказати, що побачене наочно справляє більш гнітюче враження, ніж на фотографіях і у телеформаті. Там погляд не зупиняється на архітектурних і монументальних надмірностях. А тут заміна величі — величиною (розміром) відразу кидається в очі. Навколишні різнорідні статуї і будови замість героїки минулого створюють психологічний ефект манії величі. Як справедливо помітив Костянтин Рильов, історичне середовище перетворили на істеричне. («День», 25 грудня 2001 р.).

Гонитва за московським стилем гігантоманії зіграла злий жарт. Від зміни вивіски на готелі «Україна» (колишня «Москва») площа не стала більш українською. Швидше, навпаки, нагадує запізнілу копію монументальних експериментів у Москві. Відмінність і біда в тому, що у Києві знищується унікальний за красою природний ландшафт, і це біль не тільки киян, але й усіх, хто любить Київ.

У нас, у Приазов’ї, є місця, звідки можна милуватися морською далечінню. Як, наприклад, у селищі Ляпіно. Не знаю, від чого пішла ця назва, але вона асоціюється зі словами «недоладний», «ляпати», «ляпсус». Можливо, йдеться про будиночки, що хаотично «приліпилися» до підніжжя схилу. Романтика споглядання моря випаровується, коли погляд охоплює довгі ряди теплиць, недоречних у морському пейзажі. Нічого не зробиш, жителі Ляпіно, як і інших селищ, заробляють на хліб, вирощуючи ранню редиску.

Важко уявити, які сорти редиски могли надихнути на створення проектів «теплиць», якими «заляпаний» весь Майдан. Навіщо потрібно було перетворювати на «Ляпіно» головну площу країни?

Київські чиновники і архітектори запевняють, що музей під закритим небом — «Глобус» може бути зразком європейського підземного торгового центру. Не може. Європейці у магазини ходять за покупками, а не як до музею. Напевно, логічніше було б спочатку підняти рівень життя українців до європейського, а потім уже будувати «підземні міста». І де гарантія, що «музей» під відкритим небом коли-небудь не провалиться під землю?

Зрозуміле небажання київської влади бачити на Майдані опозицію. Чи потрібно знову довіряти вулиці і площі Києва організаторам акцій, за проведення яких вони не несуть жодної відповідальності (як це було 9 березня 2001р.)? А ось мотивування відмови, за якою «зона майдану Незалежності» названа «історичною природоохоронною зоною», звучить якось дивно. Знайти сліди минулої пишності природи Києва і, зокрема, на Майдані, досить складно. Що стосується його історичного або істеричного середовища, то опозиція сюди якраз добре «вписується». У день від’їзду з Києва на Майдані мені вручили запрошення взяти участь в акції «Повстань, Україно!» Саме у той момент, коли моя увага була прикована до плаката, на якому пані Ю. Тимошенко зображена у рицарських латах. Ніби «римський легіонер» на Лядських воротах. А поряд портрет полум’яного комуніста товариша П. Симоненка, який дивиться на «газову принцесу», як Ленін на буржуазію. На завершення «Криловського триптиху» — портрет О. Мороза, ідеалізований до образу білого лебедя, спрямованого в європейський Соцінтерн. Портретів В. Ющенка на Майдані не було. Напевно, тому, що їх розміщення гідні тільки древні стіни Київської Софії. Справжнім шоком стала для мене розповідь Л. Скорик про використання блоком В. Ющенка «НУ» приміщень історико-культурного заповідника світового значення під свій політичний штаб. («День», №149). Чи можливе подібне у тій системі європейських, моральних, демократичних цінностей, яких пан В. Ющенко постійно всіх повчає?

Повертаючись до «цінностей» столичної площі, не можна не помітити, що багато людей починають звикати до Майдану і до всього, що на ньому «наляпано». Якщо проти «теплиць» і «крематорію» можна побачити плакати протесту, то на фоні «легіонера» багато хто iз задоволенням фотографується. Проте до таких знімків кожен може ставитись по-різному: хто з гумором, а хтось може і прийняти зафіксовану на них скульптуру як шедевр монументального мистецтва, оскільки вона виставлена на головній площі країни.