Лист читача «Дня» викликав дискусію

Серед іншої кореспонденції цього тижня до редакції «Дня» надійшов лист, який одразу привернув нашу увагу. Ви напевно зрозумієте, чому, прочитавши його.

Добрий день.

Мене звати Яків К., працюю водієм у інтернет-магазині. Дякую за вашу газету. Декілька тижнів тому познайомився з нею, мені сподобалося багато статей: погляд на нашу країну очами європейців; історичні статті про великих діячів, як от Шарль де Голль; барвисте культурне життя справжніх українців. За останній рік інформаційне поле дещо збідніло, тому ваша газета мене захопила і з’явилася справді якась іскорка симпатії.

Газета не схожа на інші. Має свій шарм. Багато інформації та статей, особливо за п’ятницю-суботу. «Доросле подавання матеріалу». Газета виходить українською мовою, що для мене корисно. На жаль, я ще не вільно володію українською. Це одна з небагатьох газет, котра не боїться писати про корупцію, мафію і безлад та пропонувати вирішення цих проблем (я теж відраховую не всі податки, у нас була перевірка, ми переїхали, декілька працівників звільнилося — директор трохи злий...).

Хотів попросити, щоб ви написали, що може зробити звичайний громадянин України, котрий прагне до асоціації з Європейським Союзом?

Дуже дякую.

Лист водія Якова, одного з сотень і тисяч водіїв країни, привернув нашу увагу найперше тому, що він свідчить: попри все, здорові сили в українському суспільстві є. Тільки-от через низку історичних турбулентностей вони опинилися часом у найнеочікуваніших місцях та іпостасях. І завдання журналістики полягає, в тому числі, у ціннісному згуртовуванні цих сил. Коли ж ми почали ставити питання нашого читача експертам і авторам «Дня», то зрозуміли: влучили «в яблучко». Саме про це — конкретні дії кожного громадянина — й варто говорити сьогодні, на тлі загальної (навіть загальнонаціональної) дезорієнтації.

Отже, запитання «Що може зробити простий громадянин, котрий прагне приєднання до ЄС?» ми адресували інтелігенції та громадським діячам, активним громадянам. І от що з цього вийшло.

«БУДЬТЕ МАКСИМАЛЬНО УСПІШНИМИ У СВОЇЙ ПРОФЕСІЇ»

Володимир ПАНЧЕНКО, літературознавець, професор Києво-Могилянської академії:

— Мій «рецепт» простий, але, сподіваюся, ефективний.

1. Будьте максимально успішними у своїй професії. Адже із квазілікарями, квазісуддями, квазіпрезидентами, квазівчителями ми нікому не потрібні — ні тут, ні там.

2. Постарайтеся осягнути — і зробити своєю! — думку Юрія Шевельова про те, що три головні вороги України — це Москва, кочубеївщина, провінційність.

3. Знайдіть свого однодумця, а потім іще чотирьох і ще стільки ж. Подумайте, в яких формах ви могли б виявляти свою громадську активність. Знайте: без активного громадянського суспільства НІЧОГО НЕ БУДЕ.

4. Досконало опануйте українською і англійською мовами.

5. Побувайте, якщо не бували досі, у якійсь із країн ЄС. Зробіть порівняльний аналіз (ми — вони) — і про результати свого аналізу розкажіть знайомим та друзям. Залучіть до цієї справи родину.

6. Передплатіть газету «День» і порадьте зробити те ж саме своїм знайомим.

7. Не продавайтесь.

8. Не бійтесь.

«28 ЖОВТНЯ КОЖЕН УКРАЇНЕЦЬ МАТИМЕ ВЛАДУ У ВИГЛЯДІ ВИБОРЧОГО БЮЛЕТЕНЯ»

Левко ЛУК’ЯНЕНКО, громадсько-політичний діяч:

— Наші громадяни повинні почати демократично мислити й усвідомлювати свою відповідальність за стан речей у державі. Українське суспільство відрізняється від європейського передусім тим, що на Заході громадяни звикли до демократичного ладу, вони відчувають на собі відповідальність за країну. Наш народ вийшов із-під комуністичної диктатури ще 20 років тому, а люди й досі не усвідомлюють, що живемо в демократичній країні, де громадяни мають вплив і владу. Державних керманичів із Москви більше сюди не присилають — ми самі формуємо владу. Українці повинні уважніше ставитися до того, що відбувається в країні, і переосмислювати становище, у якому опинилися.

Формально уряд і нинішня влада хочуть вступати до ЄС, але в дійсності їхня орієнтація — на Москву. Щоб по-справжньому переорієнтувати Україну зі Сходу на Захід, у цивілізований європейський світ, громадяни України повинні зробити одне — усунути цю владу, виховану у московському, антиукраїнському дусі. 28 жовтня кожен українець матиме владу у вигляді виборчого бюлетеня. Треба вчинити по-європейськи: не продати свій голос за кілограм гречки чи сто гривень, а використати його як носій найвищої влади в демократичній державі. Тоді буде обрано демократичну Верховну Раду, котра утворить патріотичний уряд, і разом із ним проводитиме проєвропейську цивілізовану зовнішню політику.

«НАЙЕЛЕМЕНТАРНІШЕ, ЩО МОЖЕ ЗРОБИТИ КОЖЕН, — СТАТИ ЧЛЕНОМ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ»

Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Iнституту Політичної Освіти:

— Пересічний громадянин пересічному громадянинові різниться. Одна людина може діяти активно, інша — поступово. Кожен мусить діяти в міру власних можливостей. Хтось може почати жити згідно з європейськими стандартами вже зараз: дотримуватися законодавства, цікавитися правилами, не давати хабарів, перешкоджати корупції (писати скарги, заяви про корупційні злочини). Питання в тому, чи готова людина, наприклад, пожертвувати кількома додатковими днями для того, щоб наполягти на безхабарному способі розв’язання проблеми. Всі справи, які у нас вирішуються корупційним шляхом, можна вирішити законно. Найелементарніше, що може зробити кожен, — стати членом громадської організації, долучитися до певної громадської активності й підтримувати європейський вектор України, розвиваючи демократичні підходи і стандарти. Треба проводити дискусії з громадянами, приймати спільні рішення, виходити на толоки та суботники. Необхідно організовувати певну громадську взаємодію на рівні під’їзду, будинку, кварталу тощо.

Європа відрізняється від України, в першу чергу, наявністю громадянського суспільства. Звідси — відповідні підходи: економіка, добробут, соціальний захист та розвиток усього, що є в країні. Для того щоб кожен українець зміг допомогти становленню європейських стандартів, слід почати жити в громадянському суспільстві. Якщо нинішнє покоління не почне жити за європейськими стандартами та правилами, це зроблять наступні покоління — це лиш питання часу.

«СПРИЯТИ ПРИХОДУ ОПОЗИЦІЇ ДО ВЛАДИ»

Мирослав ПОПОВИЧ, директор Iнституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України:

— В ЄС ми ввійдемо тільки тоді, коли зміниться влада. Це питання політики. Люди, які хочуть, щоб Україна увійшла до Європейського Союзу, повинні сприяти приходу опозиції до влади. Іншого шляху для вирішення цієї проблеми не існує.

Наші громадяни постійно контактують із європейцями: працюють у країнах ЄС, подорожують, спілкуються. Нещодавно в нас пройшло Євро-2012, яке дало змогу європейській спільноті змінити своє ставлення до України як до сукупності людей та певної культури. Однак поведінка пересічних громадян не має жодного впливу на вирішення головного питання. Залишається купа невирішених владою проблеми, які перешкоджають нам на шляху до європейської спільноти.

«НІ В ЯКУ ЄВРОПУ МИ ВЖЕ НЕ ЙДЕМО, ПРОСТО ПОЛІТИКАМ ПРО ЦЕ НІХТО НЕ СКАЗАВ»

Сергій ДАЦЮК, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:

— Питання вступу до ЄС — провокативне і маніпулятивне. Спочатку слід з’ясувати, наскільки потрібна така інтеграція. Вступати кудись можна лише за умови, що держава сильна. Проте Україна сьогодні лежить в руїнах. Ми маємо аграрну країну, хвору на інтелектофобію, яка обирає популістських політиків, котрі тільки те й роблять, що розкрадають бюджетні кошти та отримують преференції від влади. Політична еліта розгублена, вона не знає, що запропонувати натомість. Євроінтеграція — це проект примітивного використання сильнішого. Вступ до ЄС дозволить владі залучити європейські інтелектуальні, фінансові, політичні й організаційні ресурси.

Існують елементарні людські норми, які дозволяють країні розвиватися, і вони не є європейськими. Європа зараз не показує тих стандартів, до яких ми повинні прагнути. У них колосальні проблеми з тими країнами, які вже долучилися до ЄС.

Ідея європейської інтеграції була актуальною 5—10 років тому. Зараз європейський проект збанкрутував. Він не залишиться у сучасному вигляді в будь-якому разі. Тому нам теж треба перевизначити свою стратегію. Ні в яку Європу ми вже не йдемо, просто політикам про це ніхто не сказав.

«НЕ СПРИЯТИ КОРУПЦІЇ, ЗНАТИ СВОЇ ПРАВА ТА ВМІТИ ЇХ ЗАХИЩАТИ»

Людмила ПАВЛЕНКО, політичний оглядач Українського радіо, Київ:

— Сама людина повинна бути європейцем щодня. Це означає бути культурним, ввічливим, толерантним, займатися самоосвітою. Важливо не сприяти корупції, знати свої права та вміти їх захищати.

ХАРКІВ

«ВИМАГАТИ ДО СЕБЕ ПОШАНИ»

Алім ЗАВОЛОКА, професор, доктор ветеринарних наук, академік Української технологічної академії:

— Громадянин України має виявляти активність, сміливо звертатися до відповідних інстанцій — міліції, прокуратури, суду — коли здійснено злочин чи порушено права людини. У Європі ніхто не боїться заявляти про свої права, вимагати до себе пошани, дотримання законності. Україна — член Ради Європи з 1995 року, на нас поширюється Конвенція про захист прав людини та засадничих свобод. Тому, важко або дуже важко, але потрібно діяти! Ось уже декілька років я веду з’ясування з нинішнім керівництвом Харківської державної зооветеринарної академії щодо виділеного Європейською Комісією гранту в 500 тисяч євро під Проект Темпус-Тасіс. Координаторів цього проекту було усунуто від контролю за використанням гранту, порушуючи вимоги Європейської Комісії, і гроші розтрачено не за цільовим призначенням. Багатолітні розгляди забирають багато сил і коштів, але важливо, щоб справедливість було відновлено. Кожен такий випадок — крок до ЄС. Мені подобається фраза з «Лесон Партікульєр»: «Життя не стане кращим, якщо люди не зрозуміють, що розумних людей вистачає, бракує лише сміливих».

«ВИХОДИТИ НА ВИЩИЙ МІЖНАРОДНИЙ РІВЕНЬ МИСЛЕННЯ»

Микола СЕМЕШКIН, фінансовий консультант СП Харківської області:

— Пересічний громадянин, якщо він бажає наблизитися до ЄС, має бути готовий до нових економічних умов. Уся Європа пройшла цей шлях, і ми теж маємо його подолати — і це шлях розвитку малого і середнього бізнесу. Розвиток великого капіталу приведе назад, до феодалізму. Навіщо нам назад? Коли в країні змінилася влада і її почали підштовхувати до банкрутства, я сказав своїм дітям, щоб вони продовжували наполегливо вчитися і виходили на вищий міжнародний рівень мислення. Зараз мій старший син працює в інтернет-комерції в США, а молодший — фахівець з цінних паперів у системі фінансового брокерства. Кожен може зробити свій внесок на спільному шляху розвитку.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК

«ЯКЩО МИ НЕ ПОВАЖАЄМО САМІ СЕБЕ, ТО ТАК САМО ДО НАС СТАВИТИМУТЬСЯ Й ІНШІ»

Олег КЛИМОВ, редактор інтернет-сайта «056.ua», Дніпропетровськ:

— Головне, що може зробити пересічний громадянин — скористатися своїм голосом на виборах і проголосувати за кандидатів від партії, яка підтримує інтеграцію з Європейським Союзом. Потрібно, щоб у нас у країні правили люди, які не на словах, а на ділі сповідують європейські цінності. Перш за все — це повага до людської особистості, розуміння того, що не громадяни для держави, а держава — для громадян. Цей принцип повинен усвідомлюватися і втілюватися на ділі не лише політиками, а й самими виборцями. На жаль, українці найчастіше керуються принципом «моя хата — скраю». Переважна більшість із них залякані і не вірять у власну спроможність змінити життя не лише в країні, а й у своєму місті чи селі. Вони заходять до кабінету урядовця на напівзігнутих ногах і намагаються вирішити питання хабаром. Багато хто навіть не розуміє: оскільки вони сплачують податки і утримують цю державу, то мають повне право і навіть зобов’язані контролювати, на що і як витрачаються бюджетні кошти. Або зажадати звіту про виконану роботу від представників влади, які отримують зарплату з наших кишень. Замість цього люди прагнуть якомога менше контактувати з представниками влади, надаючи їм повну свободу дій і абсолютну безкарність. З цієї причини в Україні панує корупція, а на вулицях — антисанітарія. Навіщо урядовцеві щось робити, якщо з нього ніхто й нічого не вимагає. З таким підходом і ставленням до життя нас ніколи не приймуть до Євросоюзу. Якщо ми не поважаємо самих себе, так само до нас ставитимуться й інші.

АР КРИМ

«СЛІД НАВЧИТИСЯ РОЗУМІТИ СВОЮ ЧАСТКУ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ГОЛОСУВАННЯ НА ВИБОРАХ»

Рефік КУРСЄЇТОВ, доцент кафедри історії Кримського інженерно-педагогічного університету, кандидат соціологічних наук:

— Україна — це давно Європа: і географічно і ментально, але цю рису було знівельовано відхиленнями, викликаними комуністичною ідеологією. У першу чергу ці зміни торкнулися ментальності так званих «простих» громадян, тобто людей, що займаються не ідеологією, а повсякденною працею. Водночас зрозуміло, що саме від зусиль простих українців залежать європейські риси країни, і від, я б сказав, якості громадянськості людей, а не від самих урядовців, залежить процес інтеграції України до нинішнього європейського і правового, і ментального простору, який сам постійно змінюється та удосконалюється. Тому кожному простому українцеві перш за все потрібно сформувати в собі європейську правову культуру, поняття про рівність усіх перед законом і головне — поняття про рівність відповідальності всіх перед законом. Будь-яка людина має відповідати за свою позицію в суспільстві. Асоціація з Європейським союзом неможлива без європейського рівня розвитку економіки, тому лише зусиллями всіх людей може бути забезпечено її прозорість, відсутність тіньової складової, контроль за використанням бюджету і відсутність корупції. Це предмети повсякденного контролю для кожного громадянина країни. Далі — наше суспільство має виробити соціальну солідарність і згоду між усіма прошарками суспільства, ми маємо бути єдині в своїй меті зрівнятися з європейськими країнами за якістю життя. І зрештою — кожному слід навчитися розуміти свою частку відповідальності за результати голосування на виборах. Ми не враховуємо і не розуміємо наслідків цього вибору, у нас немає особистої відповідальності за те, як ми голосуємо, за тих депутатів, яких ми обираємо. У нас немає механізму їх відкликання і механізму того, як спитати з них за результати їхньої діяльності. Тому наш парламент і місцеві ради перетворилися на особисті годівниці, за якість їх роботи ніхто не несе відповідальності і суспільство не може ні в кого за це запитати. Мені здається, що це питання в першу чергу якості нашої Конституції, а тому розробляючи нову Конституцію, створена Президентом Конституційна Асамблея має сформувати в Основному Законі ці механізми підвищення особистої відповідальності кожного за якість країни.

ДОНЕЦЬК

«ЩОДНЯ РОБІТЬ КОРИСНУ СПРАВУ ДЛЯ СЕБЕ (ДУХОВНО), РОДИНИ Й ОБОВ’ЯЗКОВО КОГОСЬ ІНШОГО»

Євген СЕМЕХIН, голова Донецького осередку політичної партії «Демократичний Альянс»:

— Європейський Союз — це насамперед система цінностей і принципів, за якими живуть європейці. Українці мають розвивати основні європейські цінності — свободу, демократію, права людини й повагу до основних свобод. А розпочати треба із простого: не давати хабарів, дотримуватися законів, поважати права інших людей. Нам потрібно відкинути до кошика історії старі радянські звичаї, на яких ми виросли й виховуємо сьогодні своїх дітей. Маю на увазі сподівання на міфічного КОГОСЬ, хто прийде й наведе лад у країні. Люди самі мають починати самоорганізовуватися на місцях, брати на себе відповідальність за добробут і комфорт у своїх територіальних громадах, а не сподіватися на представників влади, яких нічого, крім власних статків, не цікавить. Ось мої практичні поради: почніть обстоювати свої права громадянина, споживача, клієнта — замість вас ніхто цього не зробить; створіть у своєму будинку ОСББ, а в селищі — ОСН: станьте господарем на своїй території; почніть піклуватися про навколишнє середовище — природа дала нам усе, що ми маємо; щодня робіть корисну справу для себе (духовно), для родини й обов’язково для когось іншого. І так день за днем! А головне — завжди пам’ятайте про свою гідність і не давайте нікому її плюндрувати!

ТЕРНОПІЛЬ

«РОБИТИ ПОСИЛЬНИЙ ВНЕСОК У РОЗВИТОК СВОГО МІСТА, МІСТЕЧКА, СЕЛА»

Олег ПРОЦИК, координатор Тернопільського обласного ресурсного центру громад проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду»:

— Будь-який громадянин України, котрий прагне до асоціації з Європейським Союзом, повинен передусім дотримуватися законодавства своєї держави, а також сповідувати європейські цінності, зокрема, дбаючи про моральне оздоровлення суспільства, підвищення його культури, робити посильний внесок у розвиток свого міста, містечка чи маленького села. Працюючи із громадами області за проектом ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», я можу навести чимало показових прикладів, назвати безліч як окремих людей, так і цілі колективи, які прагнуть відродити свої населені пункти, і це їм вдається. Усі вони активні, докладають як фінансових, так і фізичних зусиль, щоб відремонтувати школу, дитячий садочок, медпункт, клуб або ж встановити водогін, освітлення на вулицях... Проект, який фінансує Європейський Союзом та Програма розвитку ООН, дає можливість громадам на місцевому рівні відчути себе основними в реалізації своєї ідеї, але найголовніше те, що вони самі цього прагнуть. Люди повинні бути насамперед відповідальними і так же ставитися до будь-якої своєї мети, наближатися до неї.

ПОЛТАВА

«НЕ ДАВАТИ Й НЕ БРАТИ ХАБАРІВ»

Анатолій МIШИН, головний редактор інформаційно-аналітичних програм Полтавської ОДТРК «Лтава»:

— Щоб стати ближчими до Європи, простим громадянам України насамперед потрібно не давати й не брати хабарів, не смітити на вулицях, бути законослухняними й культурними у спілкуванні вдома й за кордоном, тобто принаймні «не витирати носа рукавом».

«БІЛЬШЕ ГОВОРИТИ УКРАЇНСЬКОЮ Й ОВОЛОДІТИ ХОЧА Б ОДНІЄЮ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ»

Олег ЦИБУЛЬСЬКИЙ, приватний підприємець:

— Ми передусім маємо мислити по-європейськи. Не брати й не давати хабарів — ні даішникам, ні високопосадовцям, ні працівникам соціальних служб. По-друге, потрібно, як рекомендують у київському метро, бути взаємоввічливими. І по-третє, щоб бути європейцями, ми маємо більше говорити українською, щоб нас відрізняли від Росії, а ще багатьом нашим громадянам варто оволодіти хоча б однією іноземною мовою — насамперед англійською, якою спілкується переважна більшість світу.

ЧЕРКАСИ

«ВЕСТИ АКТИВНЕ СОЦІАЛЬНЕ ЖИТТЯ»

Юрій САС, провідний експерт Дослідницько-аналітичного центру «Енігма»:

— Простий громадянин може йти двома шляхами. По-перше, він має підтримувати на виборах тих кандидатів і ті партії, які чітко й недвозначно заявляють про своє бачення України як асоційованого або повноправного члена ЄС. При цьому важливо, здійснення яких кроків вони вважають за необхідне. Цілі мають бути досяжними, вимірюваними, конкретними. По-друге, українцям потрібно вести активне соціальне життя. Середньостатистичний громадянин Норвегії є активістом п’яти неурядових організацій. В Україні також широко представлені НУО найрізноманітніших напрямків діяльності. Урешті, ви можете заснувати свою ініціативу й оформити її в самостійну організацію. Між рівнем громадської активності й рівнем життя, очевидно, існує якась залежність. Тим паче що є громадські організації, діяльність яких спрямована на наближення України до асоціації та інтеграції з європейським співтовариством. Наприклад, нині на етапі розбудови громадська організація «Ми — європейці», яка «виросла» із групи в соціальних мережах. На рахунку ініціативи — низка масових заходів у Києві на підтримку євроінтеграційних прагнень українців.

Але, крім цього, треба ще зрозуміти, що Європа — не на мапі, а в головах. Одна знайома полька розповіла, що, готуючись до «унії» з Євросоюзом, у Польщі активісти кинули гасло: «Хочеш до Європи — упорядкуй найближчий клозет». Цей важкий шлях має розпочатися із засвоєння на перший погляд такого незначного, але насправді фундаментального.

«ЗГАДАТИ ПРО СВІЙ РІД І КОРІННЯ»

Тетяна КАВАЛЬЧУК, юрист коаліції молодіжних громадських організацій «Молода Черкащина» (білоруска, кілька років тому переїхала жити в Україну):

— Потрібно знайти в собі слабенький, затоптаний паросток європейськості й поливати його щодня. Ментально — культивувати в собі небайдужість до себе й оточення, толерантність до тих, хто не такий, як ти, але поважає тебе і твою культуру, тренувати вміння захистити свої інтереси і критичне мислення, згадати про те, що живеш не на безлюдному острові, а в контексті громади. Згадати про свій рід і коріння, передати це як величезну цінність своїм дітям і внукам. Не дарувати державі того, що вона робить проти тебе і твоїх дітей, не розраховувати, що хтось інший усе розв’яже. Так, як треба, можеш вирішити тільки ти сам. І щоденно робити вчинки, які поки що в Україні можуть викликати подив, а в Європі — стали нормою: сортувати сміття та збирати використані батарейки, брати участь у житті свого багатоповерхового будинку/кварталу/мікрорайону, ставати в чергу до маршрутки, а коли такої черги немає, створити її, турбуватися про своє здоров’я не тоді, коли припекло, а завжди... І зняти зі своїх очей полуду — у кожного вона своя.

«ВМІТИ ПОСМІХНУТИСЯ І ПЕРЕПРОСИТИ»

Юрко ПРОКОПЧУК, актор Черкаського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка:

— Знати, а ще краще — бачити європейські цінності та втілювати їх у життя в Україні. Треба дуже прагнути бути цивілізованим у всіх сферах життєдіяльності. Навіть у дрібницях: кидання недопалків у смітник, перехід дороги на зелене світло, вміння усміхнутися й перепросити.

ЛЬВІВ

«ЛЮДИНА МАЄ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВОНА ХОЧЕ БУТИ У СЕРЕДОВИЩІ, ДЕ ЗЛО, КОРУПЦІЯ ЗАСУДЖУЮТЬСЯ»

Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ, директор Релігійно-інформаційної служби України:

— Вступ до Європейського Союзу — це не панацея, що одразу залікує наші рани. Коли є розуміння, виникає пояснення, як цього досягнути. Гадаю, коли ми говоримо, що хочемо бути у Європі, треба розуміти, що центр Європи — на території України. І ми є Європою. Але щоб бути у респектабельній компанії і користуватися її благами, зокрема, безвізовим в’їздом та іншими, треба спочатку наблизитися зовні та зсередини до тієї компанії. Щоб стати хоча б асоціативним членом ЄС, потрібно хоч трошки наблизитися до тих звичайних європейських цінностей, не показових, а справжніх. І тоді не ми будемо проситися до них, а вони запрошуватимуть нас. Інакше ми виглядаємо безхатченками, які нічого свого не мають, а хочуть жити на чужому.

Тут мені дуже хочеться цитувати Святе Письмо. «Що потрібно зробити, аби потрапити у Царство Небесне? — Відмовитися від усього злого, що тобі заважає увійти до нього». Відмовитися від тих речей, які дискредитують зсередини та виходять назовні. Навіть корупція — це наслідок моральних цінностей. У нас 90% людей вважають себе віруючими. Однак коли людина ходить до церкви, а після того спокійно бере хабара, краде чи робить якийсь інший моральний злочин, то про що тут може йти мова? Людина має чітко розділити добро і зло. Зрозуміти, що вона хоче бути у середовищі, де зло, корупція та все подібне до них засуджується. Вони там теж є, однак як моральне зло. В їхньому суспільстві не платити податки — дуже аморально. А коли у нас хтось зумів ухилитися від податків, він одразу стає прикладом для наслідування. Після совка, який у нас був, після дволикості — побожності, поєднаної з гнилим нутром, — ми не можемо легко позбутися цього спадку.

Варто зважити і на те, що коли зміниться суспільство, але не буде змінено політичну систему, то все залишиться так, як було. Наприклад, таке поняття як «благодійність» у нас повністю дискредитоване. Це швидше піар перед виборами. На Заході людина займається благодійністю, бо вважає, що інакше не можна. Є маркери, що свідчать про багато речей. Скажімо, у нас звичне явище, коли політик дискредитував себе, але перед виборами проплатив автобуси для прочан чи облаштував дитячий майданчик — і йому все вибачають. Виникає запитання, чи буде нормально функціонувати таке суспільство? Чому воно не пропонує інших людей? Як тільки у нас з’являється хтось новий і прагне щось робити, одразу виникає підозра, що він хоче знову все лише для себе. У нас взагалі не готові бачити поруч із собою нормальних позитивних лідерів. Кожного із них поціновуємо за найгіршими мірками. Вважаю, без повного морального оздоровлення зсередини наше суспільство що не доросло до Європейського Союзу, його туди не можна впускати. За останні два роки ми деградували.

«ЗБИРАТИСЯ І ОБЛАШТОВУВАТИ НОВІ КЛУМБИ БІЛЯ БУДИНКІВ»

Тарас НАЗАРУК, громадський активіст, блогер:

— Перше: припинити прагнути до Європейського Союзу. Не робити з цього самоцілі, західного аналогу «світлого комунізму». Членство в ЄС потрібно розглядати не як досягнення, а як визнання досягнень. Приналежність до Євросоюзу має бути участю в клубі рівних.

Друге: кожен день жити з усвідомленням відповідальності за свої вчинки та за рух країни загалом. Кожен із нас певною мірою відповідає як за недопрацьовану робочу годину, так і за прийняття закону, що виводить тендери у тінь. Рівень відповідальності може бути різним, але ми всі його мусимо розділяти.

Третє: зберігати спокій та організовуватися. Збиратися утрьох, удесятерьох і облаштовувати нові клумби біля будинку, відновлювати побиті шибки; проводити спортивні змагання, публічні лекції та музичні фестивалі; змушувати водіїв не курити в маршрутках та не паркувати авто на тротуарах.

Фактично з кожної громадянської ініціативи виходять активні люди з певною позицією. Своїми вчинками вони доводять, що готові за щось відповідати. З почуттям відповідальності вони здатні на досягнення.

Згодом із цими досягненнями будуть змушені рахуватися в ЄС.

Лариса ОСАДЧУК, Тернопіль; Сергій ШЕБЕЛІСТ, Полтава; Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси; Христина БОНДАРЄВА, Львів; Олена СОКОЛИНСЬКА, Харків; Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ; Микола СЕМЕНА, «День», Сімферополь; Сергій СТУКАНОВ, Донецьк; Анна ЧЕРЕВКО, Літня школа журналістики «Дня»

ЛІТНЯ ШКОЛА ЖУРНАЛІСТИКИ «Дня»

ЄВРОПА — ЦЕ ПОСТІЙНЕ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Анна СВЕНТАХ, Львівський національний університет ім. I. Франка, IV курс, Літня школа журналістики «Дня»:

— Слово «євроінтеграція» своєю абстрактністю інколи не дозволяє звичайним людям вповні зрозуміти його. Глобалізаційна атмосфера, яка панує навколо цього феномену, віддаляє його від конкретної особи, а мало б бути навпаки. Адже євроінтеграція, саме — євро, — а не євразійська, починається з еволюції внутрішнього світу, світогляду окремого індивіда. Насамперед українцям потрібне духовне переродження, про яке говорив Сергій Кримський, витягнення із небуття нібито рудиментарні моральні цінності. Єврочемпіонат довів, що навіть за умови розгорнутої кампанії антиреклами і кон’юнктурного чиновництва сам організм країни — люди — абсолютно здоровий. На жаль, наш хвалений індивідуалізм, про який писав Володимир Янів, інколи перетворюється в хуторянство, превалюючи над духом командної гри, солідарності. А поодинці ми точно не зможемо ефективно інтегруватися в Європу. Ще одним гальмом на шляху, образно кажучи, «із варяг у греки» є неусвідомлення власної відповідальності за дії. Ностальгія — хвороба, притаманна всім людям, але, коли цей інструмент використовують з метою маніпулювання політтехнологи, що пропагують ідеологію Росії-імперії, забарвлюючи її у звабливий відтінок безкоштовної медицини, дешевих книг і взагалі загальної утопічної атмосфери, — тоді потрібно бити на сполох. Звісно, легше спочивати в примарних обіймах минулого, ніж постійно працювати над майбутнім. А Європа передусім — це постійне вдосконалення. ЄС — це насамперед спосіб мислення, спосіб життя, динаміка, врешті-решт, а ми зараз топчемося на роздоріжжі.

ЯКЩО НЕ МОЖНА ЗРОБИТИ КРАЇНУ ЄВРОПЕЙСЬКОЮ, ТОДІ СТАВАЙМО ЄВРОПЕЙСЬКИМИ МИ

Юлія ЯРУЧИК, Національний університет «Острозька академія»:

— Кожен із нас повинен визначитися, в якій країні він хоче жити, адже за відсутності чіткого погляду на майбутнє, плану дій чи хай навіть звичайної мрії ми живемо лише одним днем. Зараз багато розмов про те, що Україна — пострадянська держава, усі соціально-політичні інституції, на яких вона тримається, застаріли і прогнили дощенту, а зробити її європейською взагалі складно. З цим важко не погодитися. Але якщо не можна зробити європейською країну, тоді ставаймо європейськими ми. Європеїзуймо наш щоденний простір: насичуймо його цікавою літературою, якісними засобами масової інформації, змістовним спілкуванням з неординарними особистостями, подорожуймо, аби мати змогу обмінюватися досвідом із іншими країнами. Менше сподіваймося на владу і взагалі не зважай мо на неї. Вона може відібрати у нас будь-що, але у ХХІ столітті не може заборонити саморозвиток. Наповнюймо наше життя моральними цінностями. Думаю, що в українців їх багато. Саме цим ми й можемо відрізнятися від Європи, бо за останні роки у цьому вона втратила чимало. Ми можемо все життя очікувати на вступ України до ЄС або щодня наближати його.

ПРАЦЮВАТИ ЧЕСНО ТА САМОВІДДАНО

Лілія ГРИЦЕНКО, студентка факультету журналістики ВМУРоЛ «Україна», учасниця Літньої школи журналістики «Дня»:

— Важко утриматися від спокуси поставити це питання у соціальних мережах, де висока концентрація молоді, яка, власне, й визначатиме подальшу інтеграцію України в Євросоюз. Яким же було моє здивування, коли більше 80% отриманих відповідей виявилися не на користь інтеграції. Якими ж здебільшого були коментарі, наведу приклади.

Ілля ВОЛОШИН: «Краще подумай, що ти можеш зробити, щоб Україна стала могутньою, провідною та заможною країною для того, щоб ЄС волів нас прийняти, а ми думали, йти чи ні!»

Марина Володимирівна: «Українець має зробити так, щоб ЄС сам захотів і благав нас увійти. Але, на мою думку, перш за все потрібно здобути повагу інших країн, змінити світогляд і менталітет».

Ольга ШЕВЧЕНКО: «А ще краще — замутити свій союз, де МИ будемо головними».

Про що може це свідчити? Мені складно оцінювати. Не берусь казати, чи це елементарна необізнаність, наївність, чи зростання патріотичного духу серед молоді. Але, на мою думку, євроспільнота потрібна Україні для втечі від загребущих рук Росії та як «реабілітаційний центр» після СРСР. Н запитання, що для цього може робити кожен із нас, чудову відповідь дає Александр Яснопольский: «Працювати, а не питати й думати, за кого голосувати на виборах, чи за Я, чи за Ю. Політика — це інструмент наживи. Очистивши себе від неї та почавши працювати на благо країни без політзабарвлення в голові, ми отримаємо щось на кшталт Швеції, де більшість населення не знає імені голови лідируючої партії, а тим більше — всіх тонкощів прийняття рішень парламентом». Не думаю, що варіант Швеції можливий в Україні... Для цього дійсно треба змінювати менталітет, а це — справа чи не десятків років. Але якщо кожен із нас, від професора до продавця, на своєму маленькому клаптикові працюватиме чесно і самовіддано, ми зможемо бути самодостатніми та розраховувати на вступ до Євросоюзу не на правах бідного родича, а з позиції рівноправного партнера.

ПОТРІБНО ДІЯТИ, А НЕ СИДІТИ У СВОЇЙ ХАТІ СКРАЮ

Анна ЖУРБА, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— Що може зробити кожен українець? Діяти, а не сидіти у своїй хаті скраю та кидатися пустими словами, звинувачуючи в усіх смертних гріхах Президента чи Верховну Раду. Стати справжнім українцем та нарешті подумати про долю своєї держави. Виховати своїх дітей з патріотичним світоглядом заради їхнього ж майбутнього. Припинити ховатися від власних проблем, у яких ми ж самі і винні. Врешті-решт збагнути, що ніхто, окрім нас самих, не несе відповідальності за наше життя. І коли прийде це розуміння, тоді не потрібно буде переїжджати в Європу, аби жити по-європейськи.

ДОРІВНЯТИСЯ СВОЇМ СТИЛЕМ ЖИТТЯ ДО ГРОМАДЯН ЄС

Iванна СКУБА, Волинський національний університет ім. Лесі Українки, III курс:

— Здавалося б, окрема людина на вступ України до ЄС чи, принаймні, наближення цього вступу, вплинути не може. Бо чого варті зусилля пересічного українця на фоні добре продуманої політичної гри можновладців, де всі ходи прораховані наперед і скидаються на шахову партію з тією лише різницею, що метою є не перемога всієї країни, а задоволення особистих потреб? Однак, згадуючи слова Івана Малковича про те, що від кожного з нас залежить надзвичайно багато, розумію, що так воно й є. Я вважаю, що мінімальне, що може зробити кожен із нас,— це усвідомити себе європейцем. Це нелегкий, для декого, можливо, навіть болісний процес зміни свідомості та руйнування стереотипів, однак він необхідний для подальшого руху вперед. Це ж так просто — замість «общепонятного» розмовляти українською, у вільний час поповнювати знання з історії нашої держави, а не засмічувати мозок низькопробною літературою чи піддаватися зомбуванню ще більш низькопробного телебачення, відновити власні традиції, а не приміряти на себе чужі свята на кшталт Хеловіну. Європа ніколи не визнає державу, громадяни якої не можуть визначитися з тим, хто ж вони є насправді, й хворіють хронічним комплексом меншовартості щодо всього українського. Необхідно дорівнятися своїм стилем життя до громадян країн ЄС. Якщо вступати до університету, то з усвідомленням того, яку користь ти зможеш потім принести країні, якщо працювати, то самовіддано, якщо любити, то найперше своє. Європі потрібні наші науковці, її терени підкорюють наші письменники, імена наших музикантів звучать у найбільших концертних залах. Інтелектуально ми вже давно присутні в ЄС, залишилося лише усвідомити це у масштабах країни.

КОЖЕН УКРАЇНЕЦЬ МАЄ НАВЧИТИСЯ МИСЛИТИ КРИТИЧНО ТА САМОСТІЙНО

Юлія САБАДИШИНА, Львівський національний університет ім. I. Франка, факультет журналістики:

— Щоб почуватися повноправними європейцями, українці мають пережити внутрішні глобальні зміни. Який шлях обрати при цьому — еволюційний чи революційний — кожен мусить вирішити сам для себе. Богдан Гаврилишин, спілкуючись з учасниками Літньої школи журналістики газети «День», підкреслив, що нашому народу не вистачає твердості характеру. На мою думку, українцям ще й бракує жаги до знань та рішучості втілювати загальнолюдський досвід на локальному рівні. Нас від євроспільноти насправді відділяє не прірва розуміння, не рівень соціального чи економічного розвитку, навіть не прозорість політики, а банальна, хоча й глибоко вкорінена і така властива українцям, меншовартість. Позбувшись цього недоліку та відчувши себе повноправними громадянами світу й водночас гідними репрезентантами власної нації, ми, врешті-решт, зможемо почуватися справжніми господарями своєї землі, свого життя, усвідомимо всю відповідальність перед майбутніми поколіннями. Нинішня ситуація в Україні — однозначно непроста. Тут мусимо бути реалістами, не очікуючи, що все впаде манною небесною до ніг. Можливість якісних практичних змін бачу лише в тому випадку, коли кожен українець навчиться мислити критично, хай навіть часом з підозрою та недовірою, але головне — самостійно й далекоглядно.

ПОТРІБНІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЗУСИЛЛЯ

Тарас САМЧУК, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка:

— Коли йдеться про євроінтеграцію, то насамперед розглядаються зовнішні прояви європеїзації: високий рівень економічного розвитку, загальне благополуччя, наявність усіх благ сучасної цивілізації. Проте такий погляд поверховий, він не враховує глибинних факторів культурного та історичного розвитку, знання яких може допомогти звичайному українцеві розвиватися, враховуючи світовий досвід і позбуватися звичної замкнутості та самотності.

Постійне очікування допомоги ззовні і перекладання своєї відповідальності на когось іншого — це теж зайвий баласт, який заважає українцям рухатися вперед. Я не маю на меті розкритикувати певні риси ментальності українців, просто потрібно перейти до застосування всіх кращих якостей, а не займатися постійним обговоренням проблемних рис. Кожний народ має специфічні риси ментальності, але, використовуючи кращі з них, можна досягати хороших результатів.

Зважаючи на сьогоднішню ситуацію в Україні, я бачу лише декілька шляхів, йдучи якими, кожен звичайний українець може вплинути на розвиток країни і підтягнути її до європейського рівня. Ми вже побачили, що наші політики не здатні бути справжніми лідерами народу. Тому в кожного повинна з’явитися велика відповідальність перед собою, потрібно запитати себе: «Хто я? Сіра маса, гвинтик системи, одиниця у статистичній таблиці?» Для змін потрібне розуміння всього того, що навколо тебе відбувається, потрібні інтелектуальні зусилля, зусилля для постійного саморозвитку та самоосвіти. Я не закликаю копіювати європейців, адже у них свій шлях розвитку, просто нам є багато чого у них навчитися, адже мудрі люди завжди вчаться на чужих прикладах. Має з’явитися велике бажання осягнути світову культуру: через вивчення іноземної мови, наукове осмислення минулого та сучасного. Це не просто, але старанна робота завжди винагороджується добрими результатами. Зараз в нелегкий час для нашої держави потрібно мобілізували всі сили, і, починаючи з себе, піднімати інтелектуальний рівень країни. Це довгий процес, але хочеться сказати всім українцям: «Будьте реалістами — вимагайте неможливого!».

УКРАЇНЦЯМ ТРЕБА РОЗВИВАТИ У СОБІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

Тетяна НОВАК, Таврійський національний університет ім. В. Вернадського:

— Як у естафеті результат фіксується за останнім, хто прийшов до фінішу, так і справжній рівень країни визначається за добробутом пересічного мешканця. Кожному громадянину необов’язково брати участь у мітингах, баталіях, вступати до політичних партій. На мою думку, українець може більше зробити для своєї держави, якщо досягне щастя. Щастя особистого, професійної реалізації, втілення творчого потенціалу. Тоді стане можливим формування інтелектуальної еліти, міцного середнього класу. Українцям треба розвивати у собі конкурентоспроможність, щоб бути сильними гравцями на європейському полі. Проте це не означає, що треба вимагати від себе неможливого. Комусь кортить бути на передовій, а хтось комфортніше себе почуває, забезпечуючи тил. Тож головне для людини — знайти власне місце, на якому вона зможе бути щасливою особисто і ефективною для держави.

НЕ ДАТИ ХАБАРА, СПЛАТИТИ ПОДАТКИ, СОРТУВАТИ СМІТТЯ

Ельвіра МАТРОСОВА, студентка Iнституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка:

— У переважної більшості моїх співвітчизників, з якими я мала нагоду поспілкуватися (і це не залежить «від температури кипіння» та відтінку їхніх патріотичних почуттів), досить викривлене розуміння майбутнього України після євроінтеграції. Воно не те щоб хибне, воно скоріш опоетизоване та якесь зовсім не «по-європейськи» гіперболізоване. Така собі історія Сіддгартхи Ѓаутами в дитинстві, тільки навпаки, — нібито це ми поза мурами ідеального світу і з неабиякою заздрістю споглядаємо на нього через шпарину. Частині урвався терпець, і вона готова грюкати у ворота, друга ж бідкається (але неголосно!), що так не можна, так не годиться, і мнеться в сором’язливому очікуванні на запрошення увійти. Оптимальним варіантом було б постукати, але це ж виходить утопія за Мором, занадто гуманна і позбавлена колориту. Тож першим кроком для інтеграції є невеличке психологічне реформування — бувайте, ілюзії! Україна в Євросоюзі — це, безперечно, добре, це припинення регресу, це поступові й повільні зміни на краще, крок за кроком... Але наша держава, ставши його частиною, все ж не набуде статусу молодого Сіддгартхи, що не зазнає бід та не бачить вад світу поза муром. І вся ця психологія «споглядання в шпарину» є за своєю суттю чистою сугестією, навіть «самосугестією». Я подорожувала Європою, але не бачу такої фатально разючої розбіжності між нашими ментальностями. Зараз хіба що лінивий та німий не філософствує щодо притаманних нам, українцям, світосприйняття «моя хата скраю», принципу «де два українця — там три гетьмани» та такого затертого публіцистами «комплексу меншовартості». Мовляв, це Радянський Союз залишив нам замість гіркої вишеньки на десерт таку спадщину. Я, народжена 1992 року, взагалі з великими труднощами розумію, звідки беруть початок такі рефлексії; втім, навіть старше покоління повинно пам’ятати, що спосіб мислення змінює людина, а не система. Треба займатися нагальними справами, кожен своєю, дріб’язковою. Не дати хабара ДАІ, сплатити всі податки, а не якусь частку, сортувати сміття, не вживати алкогольні напої на вулицях і не курити в потягах — це, звісно, звучить куди менш глобально, ніж усі ці дискусії навколо євроінтеграції, причин приєднання чи, навпаки, — маргіналізації. Втім, локальні починання також дієві. Інколи слід починати прибирання вдома саме з перетирання бісеру, а не з ламання стель до сусідів.

УКРАЇНЦЯМ ПРОСТО ТРЕБА БУТИ УКРАЇНЦЯМИ

Юліана ЛАВРИШ, Львівський національний університет ім. I.Франка:

— Звісно, ми не можемо розглядати Євросоюз тільки з позитивної сторони, оскільки маємо підходити до кожного явища з критичної точки зору. У Франції мені доводилось спостерігати за міграційною проблемою в країні та різким поділом соціальних станів; у Голландії — за вільним продажем наркотиків. Мені також видається помилкою легалізація на законодавчому рівні гомосексуальних шлюбів. Коли перебувала короткий час у Берліні, Празі, Амстердамі, розуміла, що у багатьох європейських країнах відбувається асиміляція власних культурних надбань у єдиний простір. Лише Польща вразила своєю самоідентичністю і релігійною стійкістю. Гадаю, для вступу до ЄС українцям просто треба бути українцями. Так, ми виховуємося у різних культурних середовищах, ми — різні, але у цьому наше багатство! Якось у Голландії тамтешні друзі попросили щось розповісти про Україну. Неймовірно, але моя коротка презентація тривала близько двох годин, хоча я дуже «схематично» розповіла про святкування основних релігійних свят, особливості вишивки і писанок, ключові моменти національної незалежності. Коли ж голландці представляли свою країну, вони обмежились кількома десятками хвилин. Отож маємо берегти нашу культуру, мову, релігійну свідомість. Що для цього потрібно? Не відкидати своєї українськості, розуміти, що паспорт громадянина України — не просто звичайний документ, а ознака відповідальності. Адже нації, які мають чіткий внутрішній стрижень, гідні поваги.

НАМ ПОТРІБНО НАВЧИТИСЯ... ВЧИТИСЯ

Анна РОМАНДАШ, студентка факультету журналістики Львівського університету ім. I. Франка:

— Для того щоб Україна стала членом Євросоюзу, українці мають стати європейцями. Варто позбутися радянських стереотипів та ностальгії за минулим. Воно не повернеться. Треба навчитися думати по-новому. Мусимо зрозуміти: ЄС — не панацея від усіх хвороб українського суспільства. Треба вилікуватися самостійно. Для цього потрібно працювати. Починати з малого. Не ухилятися від законів. Не намагатися перехитрити сусіда. Просто бути ввічливим. Перестати нарікати на владу, а самому щось робити. Мати активну громадянську позицію. Знати, що відбувається в країні. І діяти! Якщо громадяни будуть добре поінформованими, то ними неможливо буде маніпулювати. Відповідно, ми самі обиратимемо, куди рухатися Україні.

Також хочу звернутися до молоді, яка й вирішить долю України. Нам потрібно навчитися... вчитися! Та усвідомити свою вагу у суспільстві. Я часто бачу, як мої однолітки з іронією говорять про своє майбутнє. Мовляв, за диплом потрібно платити, бо без нього у твою сторону ніхто й не подивиться. Але користі з цього все одно мало, адже роботу без знайомств не знайти. А коли і знайдеш, то заробіток буде мізерним. Тому варто втікати звідси якомога швидше. Про все це говорять молоді люди, пасивно приймаючи свою долю. Чому б не проявити власної ініціативи? Робота любить тих, хто її шукає і не боїться працювати! А успіх не залежить від країни, у якій ти живеш, а від твого власного бажання та віддачі. Не варто думати, що якби ми жили у ЄС, то перспективи сипалися б на нас, як манна з неба. Тому не потрібно шукати щастя за кордоном, а змінювати своє майбутнє тут. Але щоб усе це усвідомити, люди мають вийти зі своєї маленької мушлі та роззирнутися навколо. Потрібно мислити, а не ковтати жуйку з телевізора. Потрібно здобувати освіту — йдеться не лише про університети, але й про самоосвіту: просто читати та вивчати щось нове. Активні та сміливі громадяни — це ті люди, які зможуть вивести Україну у Європу. Тому не варто винаходити велосипед. Просто треба показати свої найкращі якості та використовувати їх щодня. Не мріяти про Європу, а будувати її тут. Не залежати від влади, а навпаки — змусити її працювати як слід, адже це вона залежить від нас.

НЕ МОЖНА БУТИ ПАСИВНИМ

Катерина IВКОВА, Севастопольський міський гуманітарний університет:

— Для того, щоб Україна стала членом ЄС, потрібно кожному її громадянинові не бути пасивним, оскільки пасивність — це найбільша біда українського народу. Потрібно не думати, що його хата скраю, а розуміти, що всі процеси, які відбуваються в Україні, стосуються кожного, й адекватно реагувати на все. Потрібно не мовчати, коли знищують незалежний телеканал ТВі, потрібно не мовчати, коли твою країну русифікують, продовжуючи справу Радянського Союзу. Потрібно виходити на мітинги і протести, змушуючи владу поважати тебе, як відбувається це в усіх європейських країнах. Це єдиний шлях до ЄС.