Литовський євроентузіазм

Литва знаходиться в Європейському Союзі та Північноатлантичному альянсі з 2004 року. Чому литовці залишаються великими євроентузіастами? Який зиск отримує одна з колишніх прибалтійських республік СРСР від членства у ЄС і НАТО? Чому нещодавно литовський уряд створив комісію з іміджу? Чи можуть нові країни-члени ЄС впливати на політику євроспільноти? Яким бачать у Вільнюсі «наповнення конкретним змістом політики європейського сусідства» відносно України? Як у Литві карають за заперечення Голодомору та борються з символами нацизму й соціалізму? За яких умов може Україна взяти участь у будівництві нової АЕС у Литві? В чому секрет довговічності нинішнього уряду меншості в Литві? Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв'ю Надзвичайного і Повноважного Посла Литви в Україні Альгірдаса КУМЖІ.

ПЛАТА І ЗИСК ВІД ВСТУПУ В ЄС

— Нещодавно у Вільнюсі сталися демонстрації профспілок проти підвищення цін. Чи можна це розглядати як певну плату вашої країни за вступ у ЄС?

— Незважаючи на рекордні темпи економічного зростання, що становлять дев'ять відсотків, і підвищення заробітної плати в середньому на 20 відсотків на рік, у Литві зростає й інфляція. В минулі роки в нас інфляція трималася на рівні трьох—чотирьох відсотків, а цього року її зростання може сягнути шести—семи відсотків. Підвищуються ціни на енергоносії, а це спричиняє підвищення цін на транспорт, на зерно, хліб... Для нас це дуже серйозний сигнал, оскільки нарівні з інфляцією зростають ціни на продовольство та послуги. Для багатьох сімей це дуже болісне явище. Ось тому профспілки запросили людей на попереджувальну акцію. Вона не була численною, в ній взяло участь до тисячі осіб.

Різке підвищення цін на газ і нафту — важке випробування для будь-якого уряду. Наші політики серйозно думають про альтернативи в енергетиці, а також і про компенсації малозабезпеченим сім'ям на час підвищення цін.

Ще в дев'яності роки Михайло Горбачов нас відлякував від незалежності та Європи, кажучи, що без Радянського Союзу ми змерзнемо й відкотимося назад на сто років. Цього не сталося. Так що, якщо Литва й платить сьогодні за щось, так це за втрачений час, тобто за те, що вона до цього дня не долучилася повністю до єдиної енергосистеми Євросоюзу.

— Чи можете ви сказати, який зиск відчули литовські громадяни від приєднання до ЄС 2004 року?

— Ті, хто приїжджає до Литви, просто здивовані станом нашої інфраструктури, будівельним бумом, якістю послуг. Напевно, тому за три роки литовці є одними з найбільших ентузіастів вступу в ЄС: підтримка цієї ідеї залишається на рівні 60—65 відсотків. Ця величезна підтримка говорить про те, що люди підтверджують своє рішення і не думають, що зробили помилку. Безумовно, найбільші євроентузіасти — це молодь, яка отримала необмежену можливість подорожувати, вчитися і працювати в інших європейських країнах. Але працівники сільського господарства, які становлять велику частину нашого населення, також задоволені. Адже вони, вступаючи в ЄС, найбільше були перелякані. Тоді противники вступу в ЄС спиралися на селян і говорили: «Пропаде ваше сільське господарство, а ви будете самі найманцями у багатих європейців.

Вони поскуповують вашу землю, і вся литовська ідентичність буде втрачена». Минуло три роки, і за цей час саме селяни відчули найбільший зиск від вступу в ЄС. Прибутки сільських жителів зростають набагато швидше, ніж працівників інших сфер економіки. Саме сільське господарство отримує найбільшу допомогу від Євросоюзу. Звичайно, наш аграрний сектор має переорієнтуватися. Колгоспне господарство, яке було задумане радянською владою, пішло в минуле, і його переорієнтували на екологічне виробництво, на агротуризм. І ще треба шукати ніші на європейському ринку.

«ВІДЧУТТЯ БЕЗПЕКИ ВЗАГАЛІ ЦИФРАМИ НЕ ВИРАЗИТИ...»

— Ви сказали, що литовці найбільші оптимісти відносно ЄС. А що можна сказати про їхнє ставлення до НАТО?

— У нас ці теми не відділяються. Після проголошення незалежності вся наша зовнішня політика будувалася на двох колонах: інтеграції в НАТО і ЄС. Для нас НАТО — це безпека країни, ЄС — це повернення у свій рідний дім, де високий рівень добробуту, загальні цінності, свобода слова, повага прав людини. На цих двох колонах ми будували нашу зовнішню політику навіть у найважчі миті політичних дебатів. Перед усіма виборами наші основні політичні партії сідали за стіл і підписували меморандум про те, щоб під час виборів ці два постулати нашої політики не оспорювалися. Це правило завжди діяло.

— Чи не є зараз НАТО тягарем для вашої країни? Як литовці ставляться до того, що доводиться відправляти своїх солдатів на виконання тих чи інших місій?

— У фінансовому відношенні зовсім навпаки (річний внесок складає менше одного долара на жителя країни), а відчуття безпеки взагалі цифрами не виразити. Альянс інвестує кошти в розвиток нашої інфраструктури, і це в кілька разів перевищує наші внески. Наприклад, сьогодні на розвиток аеропорту в місті Шяуляй Альянс інвестує 50 млн. євро. Безумовно, дискусії існують відносно участі литовських військовослужбовців у міжнародних операціях. Це пов'язано з величезними небезпеками для життя наших військовослужбовців. Ми посилаємо невелику кількість наших солдатів для участі в таких місіях — наразі в операціях в Афганістані, Іраку і Косовому бере участь 230 наших військовослужбовців і цивільних фахівців. Ми розуміємо цю відповідальність. Але ми також розуміємо, що вступ у систему колективної безпеки дає не лише дивіденди, але й покладає обов'язок внести свою частку в цю систему.

ПРО ІМІДЖ І ЄДИНИЙ ГОЛОС

— Ви багато говорили про те, що литовці позитивно сприймають ЄС і НАТО. Чи можете ви сказати, чим усе- таки викликано рішення литовського уряду про створення комісії з іміджу країни? Невже існує проблема вашої країни з іміджем у світі?

— Євроінтеграція поліпшила наш імідж. Наприклад, я інвестору говорю: «Ми — члени ЄС і НАТО», і він відразу розуміє, що у нас відповідний рівень економіки, права і правосуддя. І взагалі, ми розуміємо, що найголовніше для іміджу — стабільність, процвітання, природа, яку не знищує промисловість, привітні люди, хороша кухня, хороші дороги, привітні митники. У нас усе це є, але нарівні з цим наш уряд вирішив об'єднати всі зусилля в цьому напрямку. Це допоможе економити кошти й час.

— Пане посол, в одному з інтерв'ю ви сказали, що ваша країна з тривогою дивиться на проект будівництва Північноєвропейського газопроводу. Ви називали причину: великі поховання дуже отруйних і небезпечних бомб у північній частині Балтійського моря. Чому до стурбованості вашої країни, як і інших країн ваших сусідів — Латвії та Естонії — не прислухається ЄС узагалі та зокрема Німеччина, яка бере участь у будівництві цього газопроводу?

— Першим із нас неспокій виявив наш президент В. Адамкус, який довгі роки працював у США в галузі охорони природи, піклувався про чистоту озер, лісів, повітря. Як фахівцю високого класу, йому дуже добре зрозуміло, чим можуть зашкодити глобальні проекти, які робляться без широкого розголосу і ретельних експертиз. Литва на всіх рівнях заявляє, що, по-перше, нас непокоїть майбутнє Балтійського моря, яке є частиною нашого духовного та матеріального добробуту. Литовське узбережжя не таке вже й велике: 99 кілометрів, і ми привчені його бережно оберігати. З іншого боку, ми вважаємо, що Європа з енергетичних питань має говорити в один голос. Це повинні робити великі країни й маленькі.

— Як же, на вашу думку, маленькі країни можуть вплинути на політику Брюсселя в загальноєвропейських питаннях, зокрема енергетичних? Чи є такі інструменти в нових країн членів ЄС?

— ЄС організовано за принципами демократії. Там у кожного з нас є стільки ролі, скільки йому надано загальним законом, але дуже багато залежить від активності й від важливості теми, яку ми надаємо. Якщо тема серйозна, оголошена вчасно, і якщо ми знаходимо однодумців серед партнерів, тоді й голос Литви посилюється. Наприклад, з питань енергетичних мостів і нового Ігналінського атомного реактора ми знаходимо хороше взаєморозуміння.

— Як ви вважаєте, чому все-таки старі країни ЄС не підтримали висунуту Варшавою ідею створення Енергетичного НАТО, коли генсек Альянсу підтримав цю пропозицію?

— На серйозні теми потрібно більше часу. Ми будемо постійно повертатися до цієї теми, і вона залишиться на порядку денному на найближчі десятиріччя. Литва активно підтримує єдність європейських країн в енергетичних питаннях. Сьогодні Литва залишається енергетичним островом на околиці Європи. Пройшло 17 років нашої незалежності, але поки що ми не пов'язані з Європою ні електричним, ні іншими енергетичними мостами. Більше часу втрачати ми не можемо, тому і ведемо посилені переговори у Брюсселі, Варшаві, Стокгольмі й інших європейських столицях.

— Пане посол, як ви оцінюєте активність сторін, зацікавлених у добудуванні нафтопроводу Одеса—Броди до Плоцька?

— Багато експертів усіх нас винуватять у тому, що ми дуже довго топталися на одному місці. Та для мене променем у кінці тунелю був недавній енергетичний саміт у Вільнюсі, де після стількох років розмов, дискусій, песимізму було зроблено маленький крок уперед — п'ять країн підписали рішення про створення компанії «Сарматія» для підготовки дослідження про доцільність продовження нафтопроводу Одеса—Броди до Плоцька. Я впевнений, що за позитивних результатів дослідження можна буде звертатися і в Єврокомісію з пропозицією брати участь у цьому проекті. Литва життєво зацікавлена в цьому проекті. У нас є могутній завод «Мажейкю Нафта», який може переробляти на рік понад 10 млн. тонн нафти. Після того, як рік тому Росія припинила нам постачати нафту трубопроводом «Дружба», цей проект став ще більш актуальним.

ЄВРОПЕЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА ТА ДЖИПИ НА ТРОТУАРАХ

— Якщо продовжити європейську тему, то хотілося б почути від вас, яким бачиться з Вільнюса «наповнення конкретним змістом політики європейського сусідства», особливо щодо України? До речі, з таким закликом нещодавно виступив міністр закордонних справ Литви Пятрас Вайтекунас.

— Наш міністр своїх колег завжди закликав до тісної співпраці з Україною. Наприклад, коли обговорювалося питання мандату для переговорів про нову угоду між Брюсселем і Києвом, то Литва з Польщею та Швецією сказали, що в цьому документі саме час написати обґрунтовану вимогу про європейські перспективи України. Ми не говоримо, коли, якими темпами і за яким алгоритмом це може бути реалізовано. Україна — європейська країна, значить, у наших офіційних документах потрібно відзначити, що двері Європи для неї відчинені.

— Відомо, що надання перспективи членства України в ЄС підтримує Велика Британія. Крім того, з приходом до влади Ніколя Саркозі значно потеплішали відносини між Парижем і Києвом. Кого ж, на вашу думку, треба ще переконати в ЄС, щоб слова про перспективу були включені до нової угоди між Україною та ЄС?

— В України дуже багато друзів. І мені здається, що ця кількість переконаних збільшується щодня. Коли Україна ухвалює хороший закон, що відповідає стандартам ЄС, це також переконує всіх. Коли Україна поліпшує умови для іноземних інвесторів, це переконує. Коли поліпшуються справи на митницях, — i це переконує. Коли джипи перестануть їздити по тротуарах Києва, це також збільшить число європейських друзів.

ПРО ГЕНОЦИД І СИМВОЛИ СОЦІАЛІЗМУ

— Нещодавно в нашій країні широко відзначали день Голодомору, який торішнім рішенням Верховної Ради визнано геноцидом українського народу. Литовський парламент одним із перших визнав Голодомор, ухваливши відповідну постанову. Як ви думаєте, чому Голодомор не хочуть визнати геноцидом у Москві і поки що не визнають на рівні ООН?

— Я радий, що Голодомор визнано геноцидом у Литві. Чому ми були одними з перших? Тому що литовський народ також дуже постраждав від безжалісних тоталітарних режимів. Я з гіркотою дивлюся на нерозуміння однієї з найбільших трагедій на території Європи. На трагедію, яку створили не природні стихії: цунамі, буревій, землетруси, — а людина проти людини. Голодомор — це була свідома та добре спланована дія проти українського народу. Щороку знаходять все більше й більше доказів цьому. І все більше політиків розуміють це і в самій Україні, і в світі.

— Пане посол, чи вважаєте ви виправданим упровадження карної відповідальності за заперечення Голодомору, як це зроблено в деяких країнах щодо Голокосту?

— У нас у Литві у Кримінальному кодексі є 99 стаття про геноцид — дуже сувора стаття. Покарання від п'яти до двадцяти років позбавлення волі або довічне ув'язнення (страту в Литві скасовано). Нещодавно в литовському парламенті група депутатів підготувала законопроект, в якому передбачено відповідальність за публічне схвалення агресії СРСР і нацистської Німеччини проти Литовської Республіки та геноциду, що провадився окупаційними режимами, злочинів проти людськості, військових злочинів та інших дуже тяжких злочинів, а також виправдання та заперечення таких злочинів. Зараз цей документ проходить юридичну експертизу, і його розгляд заплановано на наступній сесії. Як наші обранці оцінять цей законопроект, говорити ще зарано.

Ще раніше тими ж парламентаріями було підготовлено законопроект про заборону символів нацизму та соціалізму, але він не отримав достатньої кількості голосів.

— Чому?

— Багато парламентаріїв вважають, що такий закон у Литві неактуальний. У нас зареєстровано близько 40 партій, і жодна з них не прийшла реєструватися з цими символами та з цією ідеологією. У діяльності жодної з партій ця ідеологія не здійснюється. Зараз у Литві ви не знайдете жодного пам'ятника Леніну, серпа і молота на будівлях, тому це питання було відкладено.

— Пане посол, ви згадували депортацію та геноцид проти литовського народу. Я пам'ятаю, що колись Ландсбергіс, коли був спікером литовського парламенту, порушував питання про висунення до Росії вимог про виплату компенсації за литовців, яких було депортовано з країни радянським режимом. Чому, на вашу думку, ця тема не отримала подальшого розвитку як і тема засудження тоталітарного комуністичного режиму?

— В. Ландсбергіс з президентом Б. Єльциним у свій час підписали договір про основи міждержавних відносин, де було визнано факт анексії Литви. 2000 року у нас було ухвалено закон про відшкодування збиткiв, завданих окупацією СРСР. Під законом стоїть підпис голови тогочасного парламенту професора В.Ландсбергіса. Наша офіційна дипломатія, виконуючи цей закон, намагається підійти до цієї складної проблеми без ультиматумів, тільки шляхом переговорів. На жаль, інша сторона на переговори не приходить.

— А що треба зробити, щоб Росія почула? Адже Україна також мала подібну проблему: після возз'єднання своїх земель і завершення Другої світової війни. Десятки, якщо не сотні тисяч українців було депортовано до Сибіру. Може, треба нашим країнам об'єднувати зусилля?

— Ви маєте рацію. Для подолання наслідків тоталітарних режимів потрібні спільні зусилля.

— Може тоді мають рацію деякі українські політики, які говорять про необхідність проведення суду над сталінським тоталітарним режимом?

— Суд над нацизмом було проведено відразу після Другої світової війни. Суду над комунізмом і його злочинами довелося чекати багато десятиріч. Можу тільки нагадати, що завдяки зусиллям литовських емігрантів після війни 1953 року було створено комітет Конгресу США, який вивчав справу захоплення балтійських країн. Якщо прочитати матеріали цього комітету, які було представлено на слуханнях в Конгресі, історія стане більш зрозумілою і не виникне жодних сумнівів про змову нацистської Німеччині та СРСР проти Литви, Латвії й Естонії.

А 2000-го року у нас відбувся Вільнюський міжнародний суспільний трибунал над злочинами комунізму.

БУДІВНИЦТВО АЕС І ШАНСИ УКРАЇНИ

— Тепер поговоримо про литовсько-українські відносини. Останнім часом багато говориться про те, що Литва може закуповувати електроенергію в Україні або брати участь у будівництві АЕС. Наскільки ці плани реальні, бо на урядовій годині в парламенті лідер уряду меншості, прем'єр-міністр Г. Кіркілас не міг прокоментувати, як держава готується до проекту будівництва АЕС?

— Факти наступні: 2009-го року, за домовленістю з ЄС, Литва повинна закрити Ігналінську атомну електростанцію. І сьогодні треба думати про те, яким чином буде заповнено брак електроенергії до 2015 року, коли ми побудуємо новий атомний реактор. Для розв'язання цієї проблеми є різні проекти — це і будівництво теплових електростанцій, і закупівля електроенергії в Україні. А найголовніший проект — будівництво нового сучасного та безпечного атомного реактора — є цілком реальним проектом, і для реалізації його зроблено вже багато. У підготовці беруть участь три балтійські країни та Польща.

— Пане посол, а як щодо участі українських компаній у будівництві АЕС?

— Президент В. Ющенко під час свого нещодавнього візиту до Литви передав нашому президенту інформацію про можливості України в цій галузі. Я думаю, що це своєчасний крок, який допоможе нашим фахівцям краще дізнатися про можливості України в галузі атомної енергетики. Більш конкретно ми будемо говорити про це після ухвалення рішення про будівництво АЕС. Тоді, за європейськими законами, буде оголошено тендер, і фахівці оберуть найкращий варіант. Гіпотетично Україна має хороші шанси взяти участь у будівництві реактора, і мені здається, ці шанси зростуть, якщо ваші атомники зможуть скооперуватися з визнаними європейськими або американськими компаніями. У такому разі цілком реально, щоб Україна стала вагомим учасником робіт.

МЕНШІСТЬ. ПОЛІТИЧНА ЗРІЛІСТЬ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

— Оскільки було згадано те, що у вашій країні при владі вже більше року перебуває уряд меншості, хотілося б вас запитати, як цей чинник позначається на політичній стабільності у країні та на економічному розвитку?

— Наш уряд завершить цей рік з рекордним зростанням економіки — понад 9 відсотків. Це найкращий показник у всьому Європейському Союзі. Як бачите, на економіку не впливає, знаходиться при владі уряд більшості чи меншості. Головне, щоб він працював стабільно. А нинішній уряд меншості працює півтора року. Це говорить про політичну зрілість демократії, суспільства та наших політиків. Я не думаю, що цю зрілість дає тільки досвід останніх 17 років незалежності. Два десятиріччя між війнами, коли Литва була незалежною і мала свій парламентаризм, також сприяли цьому.

Я за литовським політичним театром спостерігаю багато років і сам у ньому брав участь. І я маю своє пояснення успіху уряду меншості. Багато що криється в особистості самого прем'єра Г. Кіркіласа, в його хороших здібностях домовлятися. Це людина з даром спілкуватися та не втомлюватися від спілкування. Він уміє слухати, а вислухавши, знає, як з'єднати найрізноманітніші інтереси. Саме завдяки його здатності об'єднувати людей і домовлятися з усіма парламентськими партіями та їхніми керівниками нікому не вдалося розхитати його уряд. Опозиція знає, що прем'єр завжди вислухає її та прислухається до її думки.

— Чи бачите ви загрозу політичнiй стабільності або навіть розколу країни від створення в Україні коаліції, що має незначну більшість у Верховній Раді — 228 голосів?

— Очевидно, коаліція, що має перевагу в два-три голоси, дуже хитка. Але справа не в потужності переваги. Адже ми щойно говорили, що у нас півтора року успішно працює уряд, навіть не маючи більшості. Головне в політиці — правила гри й уміння знайти порозуміння. Опозиція повинна розуміти, що нестабільність у країні зашкодить усім — і владi, й опозиції.

Коли є відповідальність і розуміння, то навіть за переваги у два голоси жодної драми не станеться. Якщо немає відповідальності, ми будемо постійно спостерігати шантаж, який зруйнує спільний будинок.