Людяний вимір Перемоги

Коли ми вибирали фото, всі одностайно вказали на це — з Президентом. Наш фотокореспондент Руслан Канюка (автор знімка) розповів про нюанси сприйняття. Коли у генерал-лейтенанта впала медаль, Віктор Ющенко, який стояв разом з ветеранами на сходах, без вагань її підняв. Зауважте, не хтось із його оточення, а він сам. На очах у всіх. Реакція — різна: здивування, неочікуваність, несприйняття (мовляв, це не царська справа), відчуття вдячності, повага... До речі, якби президент США чи Росії підняв медаль і подав її ветеранові, це б стало топ-«картинкою» у телевізійних новинах цих країн.

У ці дні багато говорять, що в Україні не так помпезно святкували 9 травня, як, приміром, у Росії. Навіть Леонід Кучма, перебуваючи у Новгородській області, сказав, що «у Києві святкування Дня Перемоги зараз не витримує ніякого порівняння з тим, як це свято відзначається в Росії» (навряд чи це висловлювання пасувало екс-президенту і автору книжки «Україна — не Росія»). Можливо. Адже досі Росія тлумачить перемогу у Великій Вітчизняній війні як свою монопольну власність і використовує, як засіб продуманого зовнішнього впливу. Як приклад, пропагандиська кампанія проти Естонії.

Справді, мабуть, бракувало урочистого параду і військових оркестрів... Проте у нас все більше шириться громадська ініціатива (а вона куди більш важлива): люди облаштовують могили невідомих солдатів, прибирають ліси — місця масових поховань загиблих вояків, приносять ветеранам ліки і квіти...

То ж що у цьому вчинкові українського Президента? Якщо його людяність є слабкістю (як багато хто твердить), то це — переможна слабкість...