«Мені подобається навчатися українською!»

Так говорять донецькі школярі, які навчаються в україномовних класах Донбасу. Діти і їхні батьки впевнені: саме українська мова для них буде мовою майбутнього.

Донбас кілька останніх років всіма силами старається підтримувати «славу» регіону, який наполягає на впровадженні до всіх сфер життя виключно російської мови. Особливо це стосується навчальних закладів області, для яких місцевою владою була навіть вигадана спеціальна «новина»: міськрада Донецька вирішила «з метою вдосконалення роботи» «не допускати планового збільшення числа учнів, які навчаються українською мовою і розширення мережі україномовних шкіл і класів».

Проте прагнення тих, кому, здавалося б, адресовані ці ухвали влади, на практиці розвінчують ці ініціативи. Як показує статистика, на Донеччині сьогодні все більше батьків при визначенні для своїх дітей школи вибирають для них школу з українською мовою навчання. І хоча загалом українських класів і шкіл у області в порівнянні з російськомовними навчальними закладами значно менше, вчителі й учні не мають сумніву: скоро Донеччина повністю проникнеться бажанням пізнати всі цінності української культури та української мови.

«Коли Ганнуся пішла до школи, ми навіть не вагалися: я написала заяву з проханням зарахувати мою дитину до українського класу. Я гадаю, це допоможе їй у майбутньому, коли вона поступатиме до університету, коли піде працювати. Російську мову вона й так знатиме — ми вдома говоримо по-російськи. Але я хочу, щоб моя дочка знала й українську мову — справжню, красиву українську, а не суржик, яким розмовляють у нас на вулицях. Але для цього потрібно багато читати цією мовою і навчатися нею», — розповіла «Дневі» Людмила Погребинська, мама 8-класниці Ганни. Ось уже вісім років дівчинка навчається виключно українською мовою, з чого вона дуже задоволена: на майбутній рік Ганні Погребинській поступати до фізико-математичного ліцею, вся програма якого передбачає саме українську мову навчання.

«Я ніколи не шкодувала про те, що вчуся українською. Це ж здорово — я на сьогодні вчу відразу три мови — англійську, українську та російську. З таким «багажем» у мене більше шансів вступити до доброго престижного університету. І в мене не буде почуття неповноцінності, що я навіть не зможу перекласти будь-яку задачку з української на російську, як це було в моєї знайомої», — говорить дівчинка. За її словами, у школярів, які навчаються українською, більше можливостей: ці класи нечисленні, а значить, дітям так чи інакше приділяється більше уваги з боку вчителів.

«У нашій школі лише чотири українські класи — другий, четвертий, восьмий і десятий, — розповіла «Дню» Людмила Іванова, заступник директора з навчально-виховної роботи загальноосвітньої школи №69. — Усі класи сформовано за заявами батьків, які бажають, щоб їхні діти навчалися українською. Як правило, в кожному з таких класів до 20 учнів. Інші класи — російськомовні, проте на прохання дітей ми організовуємо ще й факультативні уроки української мови та літератури, які відвідує дуже багато учнів». Так, на прохання учнів у школі сьогодні діють факультативи «Українська ділова мова» та «Українська література».

За словами вчителів, сьогодні донецькі школярі не відчувають проблем, якщо хочуть навчатися українською мовою, — в одному лише Донецьку в кожному районі діє мінімум одна українська школа, а також спеціалізовані навчальні заклади (колегіуми, ліцеї, гімназії), куди можуть звернутися всі, хто бажає. До речі, шкільний рівень викладання української самі ж школярі оцінюють дуже високо. «Я в школі свідомо вчився в українському класі, щоб потім мати можливість поступити до Машинобудівної академії на мій фах «Зварювання», який також викладають саме українською. Так ось після нашої школи в мене залишилися такі знання мови, що я навіть викладачів в академії іноді поправляю», — розповідає випускник школи № 10 м. Краматорська Андрій Журавльов.

Своєю чергою викладачі також здивовані рівнем знань дітей. «Наші другокласники так чудово говорять українською, що ми навіть боїмося іноді не відповідати цьому рівню! Я ось постійно щось читаю українською, розширюю свій словниковий запас. І іноді від дітей я дізнаюся багато нового», — говорить Людмила Іванова. За її словами, чим молодші діти, тим частіше в їхніх батьків виникає бажання віддати їх саме до українського класу.

Проте є в Донбасі й такі, хто наполягає виключно на російськомовному навчанні дітей — багато хто вважає саме російську мову рідною й не хоче «перевантажувати» дитину другою мовою. Так, наприклад, вважає Ольга Ніколенко, дочка якої — п’ятикласниця Христина, — вчиться в російськомовному класі: «Я рада, що в нас у Донецьку не поспішають усе українізувати. Ми — російськомовна родина, і ми маємо право навчати нашу дитину її рідною мовою, щоб вона не ламала голову кожного разу, перекладаючи речення з однієї мови на іншу», — говорить Ольга. Щоправда, сама Христина на питання про те, чи хотіла б вона вчитися українською, говорить, що була б не проти: «Мені все одно, в мене минулого року було 12 балів (з української мови. — «День».). Мені ці уроки подобаються, у нас добрий вчитель», — вважає дівчинка. І більшість дітей із нею згодні — за їхніми словами, немає ніякої різниці, якою мовою вчитися — лише б учитель був добрий, а клас — дружний. А українські класи, як зазначають учителі, з перших же днів виявляються дуже згуртованими та дружними. «Дітей об’єднують спільні цінності, спільне відчуття гармонії, яку дарує, мабуть, ось ця несхожість на інших. Можливо, вони відчувають якусь перевагу над однолітками, а можливо, просто українська культура — сама собою дуже м’яка, добра, — робить і дітей такими ж», — міркує Людмила Іванова.

Батьки ж «українських» школярів Донбасу знаходять і інше пояснення: вони вважають українську мову в Україні мовою майбутнього, і, видно, діти це просто відчувають.

«Ми гадаємо, що як би тут, у Донецьку, не складалася ситуація, а українська мова буде мовою майбутнього, — поділилися з «Днем» Ірина та Михайло Степанишини, батьки другокласника Костика. — І не лише через те, що у ВНЗ наші діти навчатимуться саме нею. Це справа далекого майбутнього, а ми думаємо передусім про моральний бік справи, якщо можна так сказати. Просто нам здається, що це соромно — не знати української мови в Україні».