Множення на нуль

Скандальна історія заварилася ще минулого літа, коли батьків одинадцятикласників загальноосвітньої школі №1 м. Вугледар почали поодинці викликати до навчального закладу та, натякаючи на волю місцевого освітницького начальства, наполегливо пропонувати написати заяви на переведення дітей до сусідньої ЗОШ №2. Мовляв, після того, як частина учнів випускного класу подалася в ПТУ та технікуми, у списку залишився бодай десяток учнів, і тримати такий клас нераціонально. Тож нехай решта переходить до сусідньої школи, аби «зекономити бюджетні кошти».

Батьки не погодилися, і мають свої резони. По-перше, стривожено доводили вони, чи можна взагалі так безцеремонно «смикати» підлітків, яким і без того буде непереливки завдяки сумнівним новаціям Міносвіти та несподіваному скороченню терміна шкільної освіти з 12-ти до 11-ти років. По-друге, стара школа має статус ліцею, відповідно, пропонує більш насичену навчальну програму та взагалі є престижнішою (що важливо при майбутньому вступі до вишів). А головне: нова школа російськомовна, і хоч там частина предметів викладається українською, добре зрозуміло, якою мовою там спілкуються в коридорах, буфеті, учительській кімнаті, спортзалі.

Делегація не згодних із новацією батьків подалася шукати справедливості до Донецька. Там ходоком скривджених визвалася стати заступник голови регіонального осередку «Просвіти» Марія Олійник.

— Коли я пробилася на прийом до керівника обласного управління освіти і науки Юрія Соловьйова, — розповіла «Дню» Марія Василівна, — то він запевнив мене, що абсурдної ліквідації випускного українського класу не допустить. Мовляв, і відповідні кошти віднайде, і керівників Вугледару «поправить»...

На старті нового навчального року ми додзвонилися мамі одного з вугледарських ліцеїстів, аби довідатися, чим закінчилася конфліктна історія.

— Усе погано, — із сумом повідомила Олена Корнєєва. — Український клас у ліцеї ліквідовано, наших дітей таки «перекинули». Хитро тягнули з відповіддю до останнього дня, а потому поставили перед вибором: або в чужу школу, або на вулицю. Боюся, — додала, — випускникам із сімей, що активно протестували проти переводу, це ще «пригадають», коли виводитимуть підсумкові оцінки в атестаті. А наш хлопець так мріє про вступ до престижного військового інституту...

За збігом обставин, саме цього моменту голова Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк зробив на прес-конференції розлогу заяву про те, що його особисті внуки навчаються в ліцеї саме українською мовою. «Це був вибір їхніх батьків: моїх синів і моїх невісток», — повідомив губернатор. І пафосно додав, що, на його думку, «не даючи можливості знати рідної мови, ви позбавляєте свою дитину права бути президентом України».

Неважко, проте, здогадатися, звідки такий спалах патріотизму в учасника горезвісного «сєвєродонецького з’їзду». Перед тим на Донеччині виник ще один мовний скандал, з протилежним, так би мовити, знаком. Такий собі мешканець Горлівки Ігор Фунтов став вимагати від міського відділу освіти створити російськомовний перший клас в українській школі №73. Отримав відповідь, в якій йшлося про те, що поблизу знаходиться достатньо відповідних закладів середньої освіти. Незадоволений таким варіантом, Фунтов звернувся до нардепа Вадима Колесніченка, а також до міністра освіти Дмитра Табачника. І невдовзі світ побачило доручення останнього: терміново відкрити в уподобаній городянином школі клас із мовою викладання, яка тому до вподоби. Надиханий переможець нині всіляко рекламує власний досвід на регіональних інтернет-сайтах, закликаючи наслідувати його, «доки наша взяла».

І все б воно нічого, та на горизонті ж жовтневі вибори місцевих органів влади, які правляча Партія регіонів планує виграти не лише на своїх традиційних територіях Сходу та Півдня, але й у центральних та навіть західних областях України. На такому тлі скоростигла ініціатива горлівського борця за права «великого и могучего» вочевидь може зашкодити рейтингу владних кандидатів.

Тобто, не те щоб ідея «стиснення» державної мови принципово неприйнятна для «біло-блакитних», просто — ще не час.