«Мобілізаційний стан»

Очевидно, що актив кримськотатарського народу, який і сьогодні з усіма підставами все ще можна назвати національним рухом, увійшов у смугу активних і кардинальних реформ. Як зауважив у одній зі своїх статей Айдін Шем’ї-Заді, «сьогоднішню ситуацію не можна назвати революційною, але сьогодні кримськотатарська нація перебуває в мобілізаційній ситуації». Поштовх реформам дали два принципові рішення першої сесії V курултаю наприкінці минулого року — про реформування органів народного самоврядування й про скликання Всесвітнього конгресу кримських татар.

У результаті, сьогодні в національній пресі, на зборах і засіданнях, а також, безсумнівно, й на кухнях кримських татар, обговорюються ідеї створення не лише різних органів влади, традиційних для тюркських народів, як маале, джемаат, шура, місцевих меджлісів і виконавчих органів при них, а й тіньового уряду, власної судової системи (макхеме або кадіят), переходу всієї системи виборів від двоступеневої, що раніше застосовувалася, до прямої демократії, зокрема, обговорюються і її варіанти — мажоритарні, що застосовувалися кримськими татарами до цього, й пропорційні. Адже в народі створена вже достатня кількість різнорідних громадсько-політичних організацій, здатних скласти основу для таких виборів, їх уже, якщо не помиляюся, близько 100. Для того, щоб знайти найкращий варіант, кримськотатарська національна преса сьогодні переглядає весь світовий досвід — аналізує виборчі системи всього світу, від Індії та Японії, до Великої Британії та США, а особливо виборчу практику мусульманських і тюркських країн.

На жаль, головне для України в цьому процесі питання про те, чи потрібні все ще кримськотатарському народу власні органи національного самоврядування, створені ще в СРСР при комуністичній владі, вирішено однозначно й не на користь нашої країни — досі потрібні, бо, як і в комуністичному тоталітарному суспільстві, державні органи влади, з їхнього погляду, не повною мірою відповідають інтересам і потребам кримських татар. І хоча кримські татари в автономії тією чи іншою мірою увійшли практично до всіх представницьких і виконавчих органів влади, вони, як і раніше, заявляють, що не можуть вважати їх своїми, оскільки ті часто приймають рішення врозріз із потребами кримськотатарського народу, ігнорують їхні пропозиції та ініціативи. Разом із тим, нам сьогодні нічого заперечити кримським татарам з приводу того, що, крім досить значної державної програми повернення й облаштування репатріантів (яку деякі кримські політики пропонують уже закрити), українська держава так і не змогла вирішити питання про статус і права колишніх депортованих в Україні (законопроект про це заветував Президент, і він досі лежить безрезультатно), не змогла вирішити чимало економічних (передусім земельних) проблем репатріантів, освітніх, культурних, політичних, хоча за минулі двадцять років репатріації ці проблеми в основному можна було б вирішити. Проте більшість кримських татар продовжують підтримувати зусилля України щодо зміцнення своєї незалежності й розбудови демократичної держави. Нещодавно в Криму мало місце яскраве підтвердження цього факту. Коли нечисленна організація «Міллі Фірка» звернулася до Росії з проханням «захистити корінний та інші нечисленні етноси Криму від безперервного геноциду з боку націоналістично налаштованої офіційної влади України», то вона отримала не лише консолідовану відсіч більш як 15 громадських організацій кримських татар, а й одностайне засудження серед народу за те, що свідомо створює привід для втручання Росії у внутрішні справи України. Але при цьому, однак, всі ці організації й не заперечували фактів етнічної та релігійної дискримінації з боку офіційної влади України.

Що стосується скликання Всесвітнього конгресу кримських татар, то про нього говорили ще на другому курултаї 1991 року. Фактично ідея про нього була схвалена вже тоді, однак до нинішнього року конкретна робота не проводилася. Рішення про його скликання приймалося також конференцією делегатів III курултаю 1998 року, з ініціативи опозиції меджлісу. Згідно з тими рішеннями, він мав відбутися 2000 року, але, напевно, «ще не настав його час», і рішення було просто «забуто» всіма. Таким чином, варто сказати, що Всесвітній конгрес «наближали» не лише діячі офіційного меджлісу, а й опозиція меджлісу. Але якщо більшість, що підтримує офіційну лінію меджлісу, добивається скликання конгресу для того, щоб посилити свої позиції в Україні й організувати міжнародний тиск на органи влади країни з метою якнайшвидшого розв’язання своїх проблем, то кримськотатарська опозиція розраховувала за рахунок Всесвітнього конгресу посилити критику офіційного меджлісу, радикалізувати національний рух і зайняти в ньому домінуюче положення, добитися від України швидкого й радикального розв’язання проблем народу, незважаючи на те, що такий шлях міг би дестабілізувати ситуацію в Криму, а отже зашкодити всім народам, зокрема, й кримським татарам.

Повільність процесу скликання Всесвітнього конгресу, що визрівав понад 15 років, мала свої причини. Багато хто вважає, що єдиним, хто може очолити й ефективно організувати роботу такого конгресу є Мустафа Джемільов, а всі ці роки він був зайнятий роботою у Верховній Раді України й керівництвом поточною роботою меджлісу. Тому ідея Всесвітнього конгресу перебувала в зародковому стані й не просувалася. Але коли на V курултаї минулого року заговорили про зміну лідера меджлісу, ця ідея виявилася дуже доречною не лише для всього кримськотатарського народу, а й для самого Мустафи Джемільова. На курултаї була створена робоча група, а тепер уже сформовано й оргкомітет із скликання Всесвітнього конгресу. Оголошено, що на сьогодні заявки на участь у конгресі подали 41 організація з Криму й України, 40 організацій кримських татар з діаспори. Їхні представники й увійшли до оргкомітету. Всесвітній конгрес повинен відбутися вже наприкінці 2008 року, приблизно в жовтні. Паралельно йому, трохи раніше або трохи пізніше, буде зізвано й чергову сесію курултаю, яка вирішить кадрові питання.

Як вважає секретар оргкомітету Алі Хамзін, всесвітній конгрес — це новий етап громадської ініціативи в боротьбі за національні права, й у цьому випадку кримські татари йдуть добре проторованим шляхом. Вони вже вивчили багату міжнародну практику проведення таких форумів — із середини XIX ст. до 70-х років XX ст. у світі відбулося блзиько 150 всесвітніх конгресів і конференцій. Оргкомітет сьогодні узагальнює досвід проведення не лише Загального конгресу миру, що відбувся в Лондоні 1843 року, а й Сіоністського всесвітнього конгресу 1879 року в Базелі (Всесвітній єврейський конгрес), Конгресу ісламського світу (1926 р.), що зізвав Конференцію глав мусульманських держав в Рабаті (Марокко) 1969 року й перетворився на широко відому організацію Ісламська конференція, а також досвід з проведення передусім Всесвітнього конгресу татар, Всесвітнього уйгурського конгресу (Німеччина, 2004 р.), Всесвітнього конгресу фінно-угорських народів, З’їзду народів Сходу СРСР (1990 р.), Загальнонаціонального конгресу чеченського народу (1990 р.), Світового національного конгресу Східного Туркестану, Всесвітнього курултаю башкирів (Уфа, 1995 р.) і багатьох інших.

Але особливим прикладом для кримських татар стала історія скликання Всесвітнього українського конгресу (Нью-Йорк, 1967 р.), що об’єднав понад 100 українських громадсько-політичних і громадських організацій у справі опору більшовицькому й комуністичному режиму в СРСР і діяв на території близько 25 закордонних держав. Кримські татари також схвалюють і створення цим форумом Української всесвітньої координаційної ради (УВКР) 1992 року. Вони, безсумнівно, використовують все найбільш ефективне й корисне для народу з нашого досвіду при скликанні свого всесвітнього конгресу.

Унаслідок такої особливої ситуації в Криму можна сказати, що противників скликання Всесвітнього конгресу кримських татар у народі практично немає. І прихильники меджлісу, і його опозиція виступають за проведення всесвітнього конгресу свого народу, просто по-різному уявляють собі його завдання, перебіг майбутньої дискусії і його рішення.

Головною метою всесвітнього конгресу є не «створення світового уряду (меджлісу) кримських татар», як вважають деякі опозиціонери, а, як сказано у зверненні робочої групи, «консолідована участь усіх організацій і об’єднань кримськотатарської діаспори у відродженні й розвитку кримськотатарської нації, здійснювана ними в усіх сферах міжнародного життя — політичній, правовій, економічній, освітній, культурній, інформаційній та інших — шляхом координації їхньої діяльності з курултаєм кримськотатарського народу». Очікується, що конгрес прийме положення про свою діяльність, програму на майбутні декілька років, обере виконком і голову конгресу, а також подано пропозиції створити при конгресі Національний фонд із збереження й відновлення пам’яток історії та архітектури кримських татар, ухвалення звернення до країн СНД про виконання відомих Бішкекських угод про допомогу кримськотатарському народу в репатріації.

Що може дати всесвітній конгрес самому кримськотатарському народу? Насамперед це консолідація зусиль кримських татар, що означає розширення підтримки в середовищі тюрків і мусульман світу, світових тюркських і мусульманських організацій і країн. Звісно, це посилить міжнародний тиск на владу України, що напевне прискорить розв’язання проблем репатріантів, зокрема, й політичних. Узагалі, сьогодні доречно повторити очевидне — повернення й інтеграція кримських татар в українське суспільство відбудеться, що називається, за будь-якої політичної погоди, різниця лише в тому, станеться це за сприяння української держави чи за її пасивності або навіть опорі. І дійсно, Україна не стане ж знову депортувати кримських татар, вона приречена мати в своєму складі не просто територію Криму, а й кримських татар як складову частину своєї політичної нації, але з особливими правами корінного й цілісного народу. І вже від цього залежить характер усього майбутнього ставлення кримськотатарського народу до України. Усе залежить від позиції й активності українських, насамперед кримських, органів влади до становища й статусу цього народу.

У середовищі кримських татар сьогодні відбуваються палкі суперечки про роль і задачі всесвітнього конгресу. Деякі активісти вважають, що конгрес має створити свої виконавчі органи, інші вважають, що не має, хтось вважає, що конгрес має визнавати курултай найвищим представницьким органом народу, хтось заперечує це положення, хтось пропонує створювати при конгресі фонди та єдину світову інформаційну мережу для кримських татар, світові лобістські структури, хтось не вважає це обов’язковим. Хтось із активістів бачить конгрес кримських татар «додатком до Всесвітнього конгресу українців», хтось вимагає більшої консолідації з тюркськими й мусульманськими світовими організаціями. Деякі аналітики пропонують вимагати, щоб світ визнав правосуб’єктність кримських татар шляхом ратифікації Кучук-Кайнарджийського договору 1774 року, засудження в світових масштабах акту 1873 року про ліквідацію Кримського ханства, ухвалення документів «Про національний геноцид кримськотатарського народу з 1731 року», ухвалення в Україні Закону «Про повну політичну, територіальну, економічну, соціальну й культурну реабілітацію» кримських татар, організувати добровільне повернення й облаштування в Криму кримських татар, які проживають у країнах Європи, Азії й Америки, й багато чого іншого. При цьому максималісти в середовищі кримських татар говорять про те, що всесвітній конгрес має сприяти відродженню кримськотатарської державності шляхом повернення всіх кримських татар і всього «корінного простору», маючи на увазі, очевидно, історичні межі Кримського ханства, яке, як відомо, виходило далеко за межі Кримського півострова.

Заступник голови меджлісу Рефат Чубаров, який сьогодні грає в Криму провідну політичну роль серед кримських татар, бо в зв’язку з майбутнім переходом Мустафи Джемільова на роботу до всесвітнього конгресу готується очолити меджліс, як про це говорилося на минулому курултаї, під час зустрічі з аналітиком-дослідником МЗС Великої Британії Лоуренсом Бройдом у Криму говорив, що «ми відкрито звертаємося до міжнародного співтовариства із закликом допомогти Україні у відновленні прав кримськотатарського народу». Він підкреслює, що досі зберігається двоїстість у відносинах кримських татар і органів влади в Україні. З одного боку, вони підтверджують право кримських татар на повернення до Криму, з другого — ігнорують питання політико-правового характеру, за 17 років не ухвалили жодного законодавчого акту, спрямованого на відновлення прав колишніх депортованих. Очевидно, що головне завдання сьогодні Всесвітнього конгресу кримських татар — змінити цю ситуацію. Чи вдасться його делегатам зробити це?