Могли — та не змогли

БЕЗ АНШЛАГУ

Перше, що вразило — незаповнені вщерть трибуни. Власне, це можна було передбачити за нехитрими хитрощами організаторів, котрі вже за кілька днів до гри почали повідомляти через ЗМІ, що квитки на стадіон закінчуються. Такі повідомлення — явна ознака того, що ажіотажу не спостерігається. Традиційні у таких випадках звинувачення на адресу київських глядачів у тому, що вони «зажралися» і навіть на одну із найсильніших в Європі команд не хочуть iти, не підходять. Так само, як посилання на інші традиційні причини. Насправді глядач мав прийти не на «Борусію», а на «Динамо», яке того варте. Чому ж народ не штурмував каси і на запитував зайвого квиточка?

Спробував пригадати, коли востаннє бачив гру «Динамо» в чемпіонаті. Не одразу, але поновив у памяті, що було це аж 26 серпня, тобто майже три тижні тому. В перенасиченій інформацією столиці люди, певно, і забули вже про те, що десь існує чемпіонат України з футболу. Тим більше, що вітчизняне ТБ знову пропонує нам яскраву картинку чемпіонату Італії. То чому ж у ці вихідні вся Італія грала у футбол, всі суперники «Динамо» по групі Ліги чемпіонів провели календарні матчі своїх чемпіонатів, а «Динамо» цього не зробило? Чому у всіх країнах Європи вирувало свято великого футболу, а в Києві при порожніх трибунах грався товариський матч «Динамо» — ЦСКА? То скільки нам ще бути непроханими гостями на чужому футболі, коли ми маємо свій, котрий, як ще раз було доведено у вівторок, не гірший, а може і кращий?

ЗАОЧНА ДУЕЛЬ

Окрім конкретного турнірного значення, гра з «Борусією» була для «Динамо» ще й можливістю порівняти свою готовність до євросезону з готовністю головного внутрішнього кокурента — «Шахтаря» з Донецька. Після того, як «Борусія» не просто закрила донеччанам шлях до Ліги чемпіонів, а переграла українців як гросмейстер школяра, кияни мали нагоду показати наявність більш високого класу гри. Що було спільного у грі обох наших команд із грізним суперником? І кияни, і донеччани намагалися надолужити різницю у виконавській майстерності і досвіді старанністю та дисципліною. Обом нашим командам це вдалося лише частково. Різниця ж була у тому, що «Динамо», окрім нейтралізації класу суперників, показало власний клас, а «Шахтарю» для набуття такого класу ще слід добре попрацювати.

РОЗДІЛ ДО ПІДРУЧНИКА

Перші 55 хвилин гри на «Олімпійському» можна сміливо демонструвати на тренерських семінарах як приклад, коли один план гри повністю переважає інший. Чемпіони України були повноправними господарями ситуації, тримаючи всю гру під контролем. Убік воріт Олександра Філімонова не пройшла жодна (!) передача на вихід до воріт, в отвір наших воріт не було завдано жодного (!) удару, динамівські захисники жодного разу (!) не порушили правила в зонах, звідки міг бути пробитий небезпечний штрафний. Гра «Борусії» легко «читалася» мобільною групою захисту і центру поля «Динамо». В результаті кожна атака гостей була зародком наступу господарів, диригентом яких був неперевершений Валентин Белькевич. Навіть прикра травма нашого капітана Олександра Головка, у якого після зіткнення із Яном Келлером «заплило» око, не порушила стрункості гри київської команди. Вінцем зусиль «Динамо» стали два забиті мячі. Спочатку Олександр Мелащенко несподівано пішов обігрувати відразу двох захисників, після чого точно пробив в нижній кут воріт Йенса Лемана. А потім Лакі Ідахор першим встиг на добивання і заштовхав мяча до «німецьких» воріт. Чи могли наші забити ще? Безперечно. Завадили цьому кілька обставин. Перша — занадто велика емоційнйсть Мелащенка, який після забитого собою гола занадто довго повертається з небес на землю, де партнери не можуть дочекатися точної передачі. Друга — недостатня «вписаність» Ідахора у динамівську гру і як підсумок — зрив кількох перспективних атак.

НІМЦІ

За усього бажання не вдається відділити гру «Динамо» з «Борусією» від можливих ігор національних команд України та Німеччини за право поїхати на фінал Кубка світу. Здавалося б, для цього немає причин. Німців у «Борусії», так само як українців у «Динамо» — меншість, і не вони визначають гру команд. Проте на практиці бачимо парадоксальну ніби картину. Нігерійці, бразильці, серби, чехи та інші легіонери «Борусії» виглядають в грі стовідсотковими німцями, в той час як динамівські нігерійці, серби, румуни, білоруси та інші стають на полі не менш переконливими українцями. Незважаючи на склад виконавців, команда Дортмунда грає у типово німецький футбол, який відрізначається тим, що футболісти сумлінно і дисципліновано грають на повну силу усі дев’яносто хвилин матчу і саме за рахунок цього частіше перемагають, аніж програють. Наші ж завжди переповнені емоціями, і здатні «зламати» самі собі навіть найкращу гру. Не будемо згадувати позаминулорічну «Баварію» чи ще більш давній «Ньюкасл» у Лізі чемпіонів. Згадаємо наш внутрішній чемпіонат, де вже цього року у двох іграх з «Шахтарем» кияни диктували умови гри до першого голу у власні ворота. Після цього команда втрачала обличчя і перетворювалась із ідеально відлагодженого механізма у розладнаний, котрий то запрацює, то зупиниться.

Чи повинна була помилка в захисті, яка дозволила Келлеру відіграти один мяч, розладнати гру «Динамо»? Посилатись на дощ несерйозно, на втому — теж. Наші футболісти виглядали втомленими не фізично, а морально, і слід радіти, що педантичні німці не забили нам ще, а також тому, що у доробку українського чемпіона залишилось хоча б одне турнірне очко. Після гри речник Валерія Лобановського, яким цього разу виступив Олексій Михайличенко, посилався на «розбалансованість» футболістів після ігор збірних і на відсутність у більшості динамівців належного досвіду. Чи так це насправді? У складах європейських збірних, які грали минулого тижня гравці «Динамо» спостерігались лише в українській і, частково, у білоруській. У наших суперників «збірників» було аж ніяк не менше.

Щодо досвіду, то слід, напевно, вірно поставити наголос. Динамівцям справді не вистачає досвіду, але не того, про який говорять наші тренери. У наших гравців немає досвіду боротьби за перемогу у кожній грі до останньої хвилини два рази на тиждень. У Кончі- Заспі такого досвіду не здобудеш, а набувати його ціною втрачених у Лізі чемпіонів очок і грошей (не вигравши у «Борусії», київське «Динамо» втратило понад 300 тисяч доларів преміальних від УЄФА) занадто дорого. Якщо дортмундці за три дні до цього грали надважкий матч з «Баварією», то кияни воліли пропустити гру із донецьким «Металургом». Перефразовуючи класика, можна зауважити, що не навчившись обігрувати «Металург», важко навчитися обігрувати європейських чемпіонів.

ЧЕРЕЗ «КАРПАТИ» ДО ПОРТУГАЛІЇ

Після гри з «Борусією» наш тренер заявив, що суботній матч чемпіонату між «Динамо» та «Карпатами» не буде перенесено. Таким чином перед грою у Португалії з тамтешнім чемпіоном «Боавістою» наш чемпіон матиме нормальну змагальну практику. До Києва повернеться чемпіонат України, у черговий раз спотворений «професіоналами» із ПФЛ. Давайте прийдемо 15 вересня на стадіон — «Динамо» того варте! А щодо Ліги чемпіонів, то облишимо прогнози та паралелі, які напрошуються у зв’язку із нічийним стартом наших чемпіонів. Будемо просто дивитися висококласний європейський футбол і радіти, що ми на цьому спортивному святі не тільки глядачі, а й учасники. Віриться, що учасники не останні.