Молитва за гетьмана Джорджа
Корпоративна солідарність — то є страшна річ. У Голівуді періодично виходять навіть трилери з таким сюжетом — про якусь потужну структуру, котра діє абсолютно безчесними і жорстокими методами задля чи то влади, чи грошей, іноді це призводить до справжнього апокаліпсису, як у нещодавньому блокбастері з Мілою Йовович «Обитель зла».
А втім, кінець світу з живими мерцями й божевільними вченими — то вже крайній випадок, частіше ж екранізуються не такі масштабні історії, проте і там не обходиться без зірок. Ось, наприклад, Джордж Клуні в свіжій кримінально-психологічній драмі «Майкл Клейтон» знову грає адвоката. Чомусь саме амплуа віртуозного правника йому личить найбільше — вміє він поєднувати вишуканість інтелектуала з пристрастю мачо. Власне, Майкл Клейтон якраз і є таким фахівцем, хоча репутація в нього далеко не бездоганна. Він підчищає за менш кмітливими колегами, виконуючи найделікатніші завдання, до нього звертаються, коли вже не лишилося жодних надій.
Аж раптом починає з ним самим коїтися щось ненормальне: його близький приятель спершу божеволіє, потім гине за таємничих обставин, а на самого Клейтона хтось чинить замах. Усе те — наслідки згубної політики якоїсь харчової компанії «U/North», котра, виявляється, свого часу ставила експерименти — зрозуміло, з найшляхетнішими намірами! — на невеличких фермах, що призвело до загибелі тамтешніх мешканців. Отож, як і водиться в корпоративних жахалках, приречений одинак виступив проти злочинної змови і наклав головою, але знамено боротьби підхоплює вдатніший герой Клуні, який і доводить справу до переможного кінця — незважаючи на спритність і кровожерність «ю-нортівських» посіпак.
Звичайно, жертвам у цьому фільмі пощастило: на їхньому боці був сам Клуні, а фільм за участю Клуні не може скінчитися зле. Він, правда, грає не так адвоката з темним минулим і непростою долею, як ту роль, котра йому вдається дуже добре: самого себе. Тобто не так перевтілюється в містера Клейтона, як демонструє власні акторські штампи. Чудово, що робить він те майстерно, що ті штампи ще не набридли, що артистична харизма Клуні достатньо яскрава, аби виглядати привабливо за будь-яких умов. Вже завдяки цьому картина не є погана чи невдала — вона цілком доброякісна і, найімовірніше, буде подана у кількох номінаціях на «Оскара». Проте вона могла б бути набагато, набагато ліпша; та не про те мова.
От тільки де нам настачитися таких Клуні? Досить лишень новини подивитися: кожний місяць щось горить, вибухає, обвалюється, сотні жертв, і на природу їх не спишеш. Дипломатично називають це «техногенними катастрофами», хоча причини здебільшого одні й ті самі: наплювацтво очманілих від грошей та влади компаній на маленьких людей, котрі у тих вибухонебезпечних об’єктах або працюють, або живуть. Тож отаких «Ю-Нортів» у нас сила-силенна, і жодного Клуні на них немає, і не бояться ж нічого.
Друзяко Джордже, ну де ж ти?
