Москва протестує проти «дерусифікації» Львова
Одне з ключових положень нової російської зовнішньополітичної концепції, підписаної президентом Росії Володимиром Путіним і презентованої вчора в Києві послом РФ в Україні Іваном Абоїмовим — «права російських співвітчизників». Виходячи з цього, посол Абоїмов (на фото) висловив учора занепокоєння відсутністю реакції української влади на львівські події після загибелі Ігора Білозіра. Все, що зараз відбувається у Львові, характеризується Москвою як «розгнуздана антируська і антиросійська кампанія» правоекстремістських елементів, бік яких узяла й місцева влада. На ноту, направлену МЗС Росії ще 7 червня, Київ так і не відповів.
«Росія вживатиме всіх необхідних заходів для захисту своїх співвітчизників», — заявив посол Абоїмов, але додав — виключно мирних, на основі закону та норм міжнародного права. Співвітчизниками, на його думку, є не лише громадяни Росії, але й ті, хто вважає російську мову своєю рідною.
Мабуть, важко позаздрити львівській владі, яка, піддавшися натиску «клумби», розлюченої загибеллю Білозіра, тим самим спровокувала чергові антиукраїнські серіали в російських газетах та теленовинах і виступах політиків. До речі, манера «інформування» російськими ЗМІ про події у Львові свідчить про елементарну зашореність й небажання розібратися в ситуації.
Можливо, не надто зручно почуває себе зараз і російська дипломатія — адже очевидно, що протестуючи проти заборони львівської влади на трансляцію «закордонних низькопробних та блатних пісень», вона тим самим визнає й те, що російська естрада є цією самою «низькопробною», і навіть змушена захищати цю «низькопробність». «Якось же реагувати треба, це ж справді неприпустимо», — сказав «Дню» один iз російських дипломатів. З іншого боку, вона змушена до цього вдаватися — бо «захист співвітчизників» завжди був для Москви вразливою больовою точкою і одночасно одним з ключових чинників політики Росії стосовно країн СНД.
Заборона на трансляції «Нашого радіо», російськомовних телеканалів дійсно не прикрашають львів’ян — до таких заходів, очевидно, завжди вдаються, коли немає чого протиставити в нормальній конкурентній боротьбі.
Інше питання — чи повинна проблема «русифікації» чи «дерусифікації» вноситися до переліку міждержавних, чи повинна влада — як місцева, так і центральна — допускати, щоб по акціях «екстремістів» складалося враження про цілий народ, і що повинна влада робити у випадках явної дезінформації, чим не рідко грішать і російські, й не тільки, канали (щоправда, вже рідше, ніж кілька років тому)?
Напевно, ніхто не скаже, що оцінює Росію лише по епатажних спектаклях Жириновського, демаршах лимоновців, баркашовців та інших «защитников отечества». Ніхто чомусь не згадує про поведінку московських міліціонерів. І такого «добра» можна пригадати ще чимало, причому з обох боків. А риторика візитів Лужкова в Севастополь!
Львівські «кавалерійські атаки» на русифікацію, як це назвав посол Абоїмов, проблеми не вирішать. Це очевидно, як і те, що тут він має рацію. Але й пильна увага Москви разом з погрозою вжити всіх можливих заходів навряд чи сприятиме подоланню кризи.
Львівський інцидент, що б не було його причиною, все ж є суто українською проблемою. Ця проблема, яка дійсно не може порадувати нікого, може й повинна бути вирішеною лише самою Україною. Без жодного стороннього тиску.
Демарш Москви мав би, серед іншого, навчити нарешті українську владу — як саме потрібно захищати своїх громадян і свої права. Жорстко. Аргументовано. Організовуючи в разі потреби підтримку громадської думки.
