«Ми лише прагнемо служити людям»

Початок . Верховний архієпископ УГКЦ, митрополит Львівський і Галицький Любомир Гузар народився в 1933 році у Львові. Під час війни, в 1944 р., його сім’я виїхала до Австрії, де пробула до 1949 року. Там Любомир навчався у гімназії, а також вступив до скаутської організації «Пласт» (кардинал Гузар і сьогодні все ще вважає себе скаутом). Він розповідає, що його мати — де б вони не жили — дуже стежила за тим, щоб усі члени сім’ї говорили вдома лише українською мовою: «Ми читали українську літературу, періодику, дружили з українськими сім’ями. А коли приходили свята Великодня чи Різдва, то всі українці (де б вони не жили) завжди бажали одне одному одне й те саме: «Дай Боже, щоб наступного року ми могли святкувати в Україні!»

Америка . 1949 року батьки Гузара переселилися до США — з надзвичайними труднощами й небезпекою для життя (небезпека полягала в можливості примусового відправлення до СРСР). У Штатах Любомир отримав хорошу освіту — він учився в духовній семінарії, в католицькому університеті у Вашингтоні й у Фордгамському університеті Нью-Йорка. У 1954 р. став бакалавром, у 1967 р. — магістром. У сан священика посвячений у 1948 р. у Стенфорді (США).

Рим . Починаючи з 1973 року, Любомир Гузар жив і працював у монастирі ченців-студитів поблизу Рима, де став настоятелем монастиря, а потім — архімандритом ченців-студитів Європи й Америки. Володіє, крім української, кількома мовами — німецькою, англійською, італійською та польською. Судячи з його висловлювань і нечисленних персональних контактів із владикою, він завжди був небайдужий до філософії.

У квітні 1977 р. Гузар був висвячений патріархом УГКЦ Йосифом Сліпим у сан єпископа, а пізніше став генеральним вікарієм кардинала Мирослава Івана Любачівського — голови (після смерті Сліпого) Української греко-католицької церкви (греко-католики України тоді ще були в підпіллі).

Україна . 1994 року, після того, як Україна стала незалежною державою, а так звані уніати вийшли з підпілля, Гузар із благословення Ватикану повернувся на батьківщину і заснував у Тернополі монастир ченців-студитов. Водночас його було обрано єпископом новоутвореного Київсько-Вишгородського екзархату.

(Коли нинішній кардинал Гузар приїхав на початку 90-х років до України, він вразив усіх, хто з ним спілкувався — від простих ченців до світських і церковних сановників — простотою і привітністю спілкування, вмінням уважно слухати, давати ненав’язливі корисні поради. Це був зовсім незнайомий нам стиль спілкування ієрарха (або начальника) зі своєю паствою, який чимось нагадував академії давньогрецьких філософів — Гузара не бентежили найбільш нелогічні питання чи пропозиції — він завжди був більше готовий переконати, ніж наказати. — К.Г. )

Глава Української греко- католицької церкви . В Україні кар’єра Любомира Гузара розвивалася вельми стрімко — незабаром він уже виконував обов’язки єпископа-помічника глави Греко-католицької церкви кардинала Любачівського, а після його смерті був обраний у грудні 2000 р. главою Української греко-католицької церкви.

За роки церковного правління Любомира Гузара Українська греко-католицька церква продовжувала динамічно розвиватися і перетворилася на могутню організацію, церковні громади та храми якої є сьогодні в усіх регіонах України (і на всіх материках). Більше того, всупереч запеклому опорові деяких православних організацій і владик, центр УГКЦ переїхав зі Львова до столиці України — до Києва.

Переїзд до столиці. У зв’язку з переїздом ієрархії УГКЦ до Києва, предстоятель церкви кардинал Любомир Гузар сказав: «Акції протесту послідовників Української православної церкви Московського патріархату й низки світських політичних сил не зможуть зашкодити перенесенню центру Української греко-католицької церкви зі Львова до Києва. Реакції деяких православних діячів я не боюся, проте мені шкода, що ця реакція виявила цілковиту відсутність розуміння того, що кожна помісна церква має право жити і діяти на власний розсуд». (Як відомо, на Лівому березі Дніпра, навпроти Києво-Печерської лаври, зводиться величний, хоч і трохи еклектичний за архітектурою, Патріарший греко- католицький храм Воскресіння Христового. Кияни з нетерпінням чекають закінчення його будівництва, але хронічна відсутність грошей постійно відкладає це свято. — К.Г. )

У зв’язку з вищезазначеними православними протестами владика Любомир Гузар зазначив також, що «згідно з церковним правом і людською логікою, в будь-якій державі центр християнської чи будь-якої іншої релігійної громади має бути у столиці». В Україні ж виходить так, що всі інші церкви або релігійні організації представлені у Києві, а їхня присутність, наскільки всім відомо, не викликає якогось особливого протистояння, а ось греко- католикам — «категорично заборонено». Нам незрозуміло, чому саме проти нас такі протести — ніби ми приходимо до Києва, мов дикі агресори, які прагнуть захоплювати душі й територію вищого цивілізованого народу.

Таких намірів ми не маємо — ми лише бажаємо служити тим людям, які належать нашій Церкві. І якщо при цьому виникають якісь труднощі, що непокоять наших православних братів, їх можна спокійно обговорити, пояснити, подивитися на дійсність із різних боків. Однак, спостерігаючи за тим, які люди беруть участь у цих хресних ходах протестів проти Храму Божого і які політики займають тут крайню позицію, стає зрозуміло, що говорити з ними було б надто важко, якщо взагалі можливо».

Відомо також, що дуже різко виступає проти перенесення резиденції глави УГКЦ до Києва Російська православна церква (складається враження, ніби греко-католики переїхали до Москви!). У РПЦ вважають, що цей «хід» — перенесення резиденції до Києва — свідчить про експансію, що підриває православно-католицький діалог, псує відносини між Ватиканом і Москвою. Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II висловив надію на «зважений підхід» Ватикану до цієї проблеми («зважений підхід» — це евфемізм, який означає заборону «уніатам» переїжджати до Києва), хоча Московському патріарху було багаторазово сказано, що «ми нічим і нікому не загрожуємо — «навіть» УПЦ МП». У будь-якому разі, акції протесту жодним чином не зупинять процес перенесення центру УГКЦ до столиці України. (Слід зазначити, що УПЦ КП не протестує проти перенесення резиденції УГКЦ до Києва.)

Отже, те, що ще 20 років тому було немислимим, здійснилося — сьогодні резиденцію предстоятеля УГКЦ перенесено зі Львова до Києва, а предстоятель Церкви став Верховним архієпископом Київсько-Галицьким.

Ставка на освіту. Любомир Гузар є гідним продовжувачем попередніх митрополитів УГКЦ, зокрема, Андрія Шептицького, в освіті Церкви, з якою пов’язана ціла епоха в історії цієї церкви (1900—1944 року). Як відомо, Шептицький приділяв постійну увагу організації та розвитку освіти своєї пастви. Так, за його ініціативою було засновано чин студитів, кілька духовних семінарій, Богословське наукове товариство, Богословську академію у Львові, Національний музей і багато іншого.

Сьогодні науково-навчальним центром, який динамічно розвивається, залишається стара столиця Греко-католицької церкви — Львів, а центром Львова — Український католицький університет (УКУ), до складу якого входить кілька відділень і самостійних інститутів. В УКУ викладають і вчаться не лише греко-католики, але також православні, католики, протестанти (більшість останніх — європейські вчені). Інститут займається науковими дослідженнями, видає монографії, бере участь у науковому житті Європи.

На філософсько-богословському факультеті УКУ готують священиків, наукових працівників у галузі філософії та богослов’я, викладачів, катехітів, перекладачів богословської літератури, а також гуманітаріїв. Уперше за тисячолітню історію християнства в Україні студентами богословського факультету стали жінки і члени жіночих чернечих конгрегацій. Багато студентів перших двох випусків (1999 р., 2000 р.) отримали стипендії для продовження навчання в університетах США, Канади, Австрії, Італії, Бельгії, Німеччини. УКУ співпрацює з Києво-Могилянською академією, Львівським національним університетом імені Івана Франка й іншими університетами в Україні.

Варто згадати також один із кращих українських сайтів, що спеціалізується на релігійних новинах і проблемній аналітиці — львівську RISU (Релігійна інформаційна служба України), без згадки якої сьогодні не обходяться інформаційні системи ні близького, ні далекого зарубіжжя.

В усьому цьому проглядається благословення і схвалення Любомира Гузара.

Газета «День» вітає Любомира Гузара, отця і главу Української греко-католицької церкви, з 75-річчям від дня народження і 50-річчям священства! Бажаємо йому здоров’я та успіхів у всіх задуманих проектах.