Ми ведемо «моніторинг тріщин»

Про наслідки побудови фітнес-центру біля «Софії Київської» «Дню» розповідає директор національного заповідника Неля КУКОВАЛЬСЬКА.

— Як сталося, що «Софія Київська» опинилася в оточенні будівельних робіт?

— Із цим питанням потрібно звертатися до міської влади. Ми вже були поставлені перед фактом, і тільки спостерігали за тим, що відбувається. І попередні дії, які відбувалися у замовника до початку будівництва, були непідконтрольні нам — надбудова, будівництво та риття котловану.

Ми зверталися у пам’яткоохоронні органи міста і Держбуду з проханням, щоб вони якимось чином вплинули на ситуацію. Адже «Софія Київська» — це охоронна зона, тут повинен бути особливий режим. Але, на жаль, на наші запити довгий час не було реакції. Я думаю, що Лариса Скорик здійснила досить велику роботу, і завдяки їй ЗМІ зацікавилися цією проблемою. Але це тільки одна з проблем, яка вийшла на шпальти газет та екрани телевізорів. Окрім цього, існують великі проблеми із самим заповідником — це відсутність фінансування. У цьому році на реставраційні роботи було заплановано 2,7 млн. грн. Із них не надійшло жодної копійки. Заповідник зараз «у боргах, як у шовках». На сьогоднішній день ми вже винні 800 тис. грн. підрядникам.

— На Заході історичні місця — це досить прибуткова галузь. Вони самі себе утримують. Ви робите якісь кроки для того, щоб стимулювати такий розвиток?

— Ми робимо багато кроків багато років. У нас є маса програм, які б приносили у майбутньому гроші. Але щоб усе це відбулося, потрібно одразу вкласти великі кошти, яких у заповідника немає. Отже, потрібен або інвестор, або державна підтримка. Зараз, якщо подивитися на територію «Софії», то стає зрозуміло, що потрібно все привести до ладу, але ми цього не можемо зробити, тому що інженерні мережі заповідника знаходяться у такому жахливому стані, що за два роки моєї роботи сталося 5-6 серйозних аварій. Тобто зараз перед нами стоїть завдання замінити всі ці інженерні мережі. Маємо надію, що наступного року ми почнемо реконструкцію і, частково, благоустрій території. Крім цього, зараз у нас існує дуже велика проблема з обстеженням собору Святої Софії. Дуже довгий час тут не проводився комплекс інженерних обстежень. На жаль, в Україні немає у достатній кількості таких технологій і приладів, якими ми могли б вести ці спостереження. Тому ми звернулися через Міністерство закордонних справ до головного представництва ЮНЕСКО у Парижі з проектом-запитом про допомогу. Ми не просимо гроші — ми просимо технології, обладнання і навчання наших спеціалістів методам, які допомогли б нам провести наукові дослідження усіх конструкцій Святої Софії. А те, що у пресі проскакує інформація, нібито у будівлі собору є тріщини по 20 см, то неправда.

— Які ж тоді наслідки будівельних робіт?

— Найзначніший вплив на територію заповідника має побудова котловану по вул. Рильського, 5, де споруджується фітнес-центр. На сьогоднішній день дуже постраждала бурса. Це пам’ятник архітектури XVIII ст. Уже є компетентний висновок комісії науковців, у якому чітко сказано, що це наслідок вириття цього котловану. Там є розкриття тріщин до 3 мм, а це — досить вагомі наслідки. Сказати, що це якось вплинуло на собор Святої Софії, можна тільки з певним припущенням, тому що за час будівельних робіт відбулися зміни у фізичному стані ґрунтів, які знаходяться під собором. Я думаю, що трохи пізніше ці тріщини себе ще покажуть.

— Чи відбуваються зараз якісь роботи, щоб перешкодити цьому?

— У нас є цілий науково- дослідний відділ дослідження пам’яток. І те, що ми можемо робити, — це моніторити ці тріщини. Для цього ми поставили спеціальні маркери — це новіша технологія НДІ Будівельних конструкцій. Таким чином ми можемо спостерігати за динамікою розкриття тріщин. Коли ми помічаємо, що настає їхнiй критичний розвиток, тоді потрібно моментально на це реагувати.

— І яка динаміка росту тріщин, «придбаних» від будівництва?

— Що стосується дзвіниці, яка всіх цікавить (є навіть такі знімки у пресі, де вона виглядає, як Пізанська вежа), то справа в тому, що дзвіницю почали підсилювати і робити її реставрацію ще з 1999 року. Тоді було запропоновано стягнути її на першому і другому ярусі буро-набивними тяжами. Крім цього, зробити монолітний пояс по низу, щоб закріпити її у ґрунті. Врешті ми прийшли до того, щоб зробити ці тяжі по першому і другому ярусах, тимчасово зупинитися і поспостерігати. Адже у реставраторів така ж заповідь, як і у лікарів, — «не нашкодь». І наприкінці минулого року почався розвиток інтенсивних просадок, через перерозподіл навантажень від цих втручань. Уже зараз вони починають затухати. Отже, вже можна говорити, що якимось чином пройшла стабілізація розподілу навантажень, і дзвіниця на сьогодні повернулася у більш спокійний стан. Тепер слово за вченими. Котлован достатньо віддалений від дзвіниці. На неї більше впливає величезна маса Софіівської площі, яка зроблена без деформаційних швів.

— Відомо, що під час робіт було зруйновано стіну заповідника. Яку історичну і культурну цінність вона мала?

— Той мур, що впав, майже не мав історичної цінності, — це була огороджувальна конструкція XX ст. Але поряд з нею стоїть мур XVIII ст., який, дякувати Богу, не постраждав і знаходиться у нормальному стані. Зараз ми за ним також спостерігаємо.

— А коли починалося будівництво, чи не намагалися ви пояснити замовникам будівництва цінність «Софії Київської» і попередити їх про можливі наслідки?

— Звичайно, спочатку ми інтелігентно домовлялися, але коли вся влада погодилася на будівництво, то наші сподівання не були почуті. Тим більше, навіть за нормативними документами будівництва з нами нічого не погоджували. Ми за власною ініціативою зібрали експертну оцінку, яка вся була негативною. Намагалися щось зробити навіть тодi, коли будівництво почалося, щоб воно йшло в якихось рамках, щоб його вплив не відбився на заповіднику. На жаль, реагували вони не в повній мірі.

— Чи доречно взагалі будувати якісь новітні розважальні комплекси у центрі столиці?

— В історичному центрі потрібно дуже обережно підходити до історичних пам’яток — до реставрації, реконструкції тощо. Це дуже серйозна проблема. Я згодна, що у місті потрібно будувати якомога більше спортивних майданчиків, місць для відпочинку, готелів, але вони не повинні впливати на культурні пам’ятки. У Парижі розумно підійшли до цього питання, і район сучасних забудов знаходиться за околицями центру. Там архітектори змогли реалізувати свої амбіції без наслідків для історичного ядра міста. У нас же бізнес-центр зміщується в бік історичної забудови. Мені важко судити про це, бо я не головний архітектор міста, але як пересічний громадянин жалкую за тим, що іноді відбуваються такі недоречності у забудові міста.

— Що ви будете робити у випадку, якщо «Софія Київська» «попливе»?

— Я навіть не хочу чути про таку можливість. Перше, що треба зробити, — не допустити такого. Для цього я тут і знаходжуся. Ми повинні не допустити, щоб розірвався той ланцюжок, який з’єднує нашу спадщину з майбутнім.