На мізерну пенсію жила кішка, а баба Віра доживає
Д онедавна жителька Переяслав-Хмельницького райцентру Київської області Віра Григорівна Сичова жила з кицькою Музею. Власне, на таку пенсію нормально могла жити тільки кішка, а самотня бабуся просто доживала у злиднях відміряне Богом та благала у нього смерті...
Батька вбили ще у 19-му, залишалося їх у матері п'ятеро. Вона пережила колективізацію, голодомор та війну. Віра Сичова пішла на фронт добровільно. Тричі потрапляла під розстріл, має поранення. В Польщі опинилася в оточенні і вже стояла перед дверима крематорію, та виручила відчайдушна зухвалість, сказала фашисту, що тільки після нього зайде у камеру, та пригрозила Сибіром. Певно, таке «нахабство» стало розвагою для гітлерівців і вони відправили «маруху» та її «чоловіка», пораненого лікаря Олексія, на кухню, аби зготували обслузі концтабору вечерю. Та вже наступного дня вони таки зуміли втекти...
Сплили роки, прийшла старість, а баба Віра все не йшла на пенсію, нічого у держави не просила. Аж поки не підкралася хвороба, на кілька років прикувавши її до ліжка. Як вижила, сама тепер дивується. Лише коли виповнилося 86 і вже зовсім забракло сил, послухала людей і стала оббивати пороги, збираючи різні папірці. Хоч усе життя й трудилася не покладаючи рук, виявилося, що стажу не вистачає — не думала тоді про довідки, а зі свідків уже нікого немає в живих. Клопотати про пенсію фронтовички взагалі не було думки, хоча ці документи якраз і збереглися. Словом, нашкребли Вірі Григорівні у соцзабезі мінімальні 35 гривень, з яких треба і за світло заплатити, і картоплю купити та якусь «засипку», бо ж землю обробляти немає здоров'я. Та ні города свого, ні власної хати вона теж не має, живе в чиїйсь халупі, ніби за сторожа. Працівники соціальної служби пропонували перейти їй у будинок для престарілих. Та перш ніж погоджуватись, вона пішла на розглядини. Сподобалося, що там і тепло, і затишно. «На тих харчах жити можна, тричі на день годують, а я їм тільки раз. Але... не хочу туди, і поки можу якийсь супчик зварити, не піду».
І все ж, як жити далі, бабуся не знає, бо здоров'я нікудишнє, а пенсії вистачає лише на хліб та кицьку Музю. А нещодавно єдина жива душа поряд померла. Три днi Віра Григорівна плакала за кішкою. Однісінька залишилася. Мабуть-таки, каже бабця, на зиму доведеться іти в «стардом». А ще вона засумнівалася у справедливості пенсійного забезпечення: одні весь вік надривалися, інші дріжджами на базарі торгували, а отримують однакову пенсію. Дізнавшись про указ Президента щодо підвищення мінімальної пенсії до 24,9 гривнi, баба Віра лише гірко зітхнула: жити на такі гроші неможливо. А про смерть вона думає спокійно... Все жалкує, що не загинула під час війни.
