НА ПРИЙОМ ДО КОНЯ

Важко сказати — на жаль чи на щастя — але в Україні населення з більшим натхненням іде вдихати аромати, слухати лікувальну музику та заряджатися енергією від мінералів, ніж до звичної поліклініки. Незадовільний стан вітчизняної охорони здоров’я — далеко не єдина причина переорієнтації. Спрацьовує ще й ефект новизни, переконує реклама і приваблює таємничість. А основоположники лікарського руху, який умовно можна назвати «Антинетрадиційна медицина», професор В. Шумаков та академік І. Трахтенберг вважають, що масове паломництво до нетрадиційних лікарів викликане тим, що у своїй свідомості українське суспільство нині переживає середньовіччя.

Але так чи інакше, факт існування своєрідного інституту альтернативної медицини ніхто не заперечує. І тому здається цілком логічним, що «День» вирішив здійснити свого роду екскурс основними нетрадиційними методиками і заодно поцікавитися у фахівців: чи мають право нові терапії претендувати на паритетні взаємовідносини з традиційною медициною.

ЧОТИРИНОГИЙ ТЕРАПЕВТ

Дослідження Техаського коледжу ветеринарії показують: люди літнього віку, які мають собак, відвідують лікарів у чотири рази рідше, ніж їхні однолітки, у яких нема вдома чотириногих вихованців. Незважаючи на це, анімалотерапію важко назвати досконально вивченою. І тим більше, вона не претендує, на відміну практично від усіх нетрадиційних терапій, на те, щоб лікувати людство від усіх відомих і невідомих хвороб. Переважно її практикують у центрах реабілітації для інвалідів — на Заході майже в кожному, у нас — у кількох. Психологи розповідають, що спілкування з тваринами допомагає знайти стан душевного комфорту, що завжди особливо важко дається інвалідам. Розмови про те, що кішки можуть вбирати у себе негативну енергію, що виникає в хворих органах, фахівців зазвичай звеселяють. Психолог центру «Джерело» Наталя Бастун стверджує, що анімалотерапія у роботі з інвалідами — класичний приклад психосоматики. Спілкуючись із чотириногим другом (особливо це стосується дітей), людина розуміє свою необхідність і не відчуває дискримінації. А як результат — підвищення самооцінки і покращання настрою.

Водночас, на думку фахівців, іпотерапія лікує не тільки психологічно. Коней як фі зіотерапевтів схвалили нейрофізіологи, і даний метод навіть визнала німецька фізіотерапевтична асоціація. А базується все на тому, що кінь дає пацієнту від 90 до 110 різноспрямованих рухових імпульсів на хвилину. Це викликає в пацієнта реакцію у відповідь і дозволяє йому коректувати свою рухову активність. «На прийом до коней» приходять діти з ДЦП, хворі на аутизм, із синдромом Дауна, чи ті, хто отримав травму опорно- рухового апарату.

У Києві іпотерапію практикують тільки в одному місці — на територiї Експоцентру (колишня ВДНГ). Директор центру Олена Петрусевич вважає, що було б ідеально, якби при кожному реабілітаційному центрі працювали іпотерапевтичні групи. Але медицина і конярство — поняття малопов’язані. МОЗ знає про існування центру і не більше того. Листи О. Петрусевич київському меру залишилися без відповіді. А сьогодні центр виживає тільки за рахунок грантів, оскільки заняття тут проводять безплатно. Половина персоналу працює на волонтерських засадах, і кошти в основному потрібні на оренду та харчування тварин.

Водночас іпотерапія справді полегшує життя і дітям-інвалідам, і їхнім батькам. По-перше, тому, що є, напевно, єдиним видом лікування, коли пацієнт може і не здогадуватися про те, що його лікують. По-друге, тому, що фізичне відчуття себе над землею створює ефект переможця. А по-третє, тому, що відбувається природний масаж тіла і позитивно позначаються підібрані невропатологом залежно від захворювання вправи. Зі слів директора центру, позитивні результати в більшiй чи меншiй мірi спостерігалися у всіх. У когось, щоправда, вони були виключно на психоемоційному рівні, а у когось і на фізичному. Тут був випадок, коли дитина з ДЦП після річного курсу іпотерапії почала самостійно їсти, тоді як до лікування не могла навіть тримати у руках столові прибори.

ПРО ПОСЛІДОВНИКІВ ГІППОКРАТА

Уже давно не новина, що будь-який запах викликає у людини певні емоції й асоціації. Доведено, наприклад, що характерне для шкіл і лікарень поєднання ароматів хлорки з харчоблоком викликає у 90% людей почуття страху. І саме тому в США всі приміщення обробляють виключно ефірними оліями. Доведено ще й те, що немовля усмішкою реагує на запах маминих парфумів і плаче, коли відчуває чужий аромат. Словом, із даними прикладами запитань виникати не повинно. З’являються вони після того, як ароматерапевти заявляють, що запахи можуть лікувати.

Вважається, що саме за підказкою Гіппократа людство вирішило лікуватися з допомогою нюху. Ароматерапевти називають свій метод лікування чудовим, мудрим і головне — цілком і повністю науковим. Останню тезу пояснюють, як не дивно, знов-таки за допомогою нейрофізіології. Ефір, як відомо, легший ніж повітря, і тому його капельки, потрапляючи через органи дихання, впливають на структури мозку. Зі слів кандидата психологічних наук, лікаря-психолога, ароматерапевта Київського міського центру здоров’я Тетяни Кодлубовської, ароматерапія починається тільки після функціональної комп’ютерної діагностики. Оскільки на запахи є свої обмеження. Наприклад, розмарин абсолютно протипоказаний гіпертоникам, тому що тонізує й підвищує тиск, а лаванда — гіпотоникам, оскільки має зворотний ефект. У відповідності з цим (а ще з вищезазначеною індивідуальною реакцією людини) ароматерапевт підбирає потрібний бальзам і починає обробляти ним так звані активні точки.

Із самими бальзамами й ефірними оліями — окрема історія. Оскільки в фармакопейних статтях їх зафіксовано не більше десятка (тоді як існує близько трьох тисяч), бальзами й олії використовують як косметичний засіб. А отже говорити про те, що ароматерапія може претендувати на отримання статусу медичного методу, не випадає. А пояснюється їх, м’яко скажемо, мала кількість у списках ліків мінливістю ефірних олій. Якщо літо було спекотне, то у рослини, яка входить до складу олії, відсотковий вміст тих чи інших мікроелементів відрізнятиметься від того, який би був, коли б лiто було холодним.

Зі слів Тетяни Кодлубовської, ароматерапія — прекрасний допоміжний засіб під час сеансу психотерапії, оскільки дозволяє налаштувати клієнта на потрібну хвилю. Доказом може бути дослідження, яке провела психолог під час написання дисертації з ароматерапії. У ньому брали участь 500 осіб, серед яких були й діти. Останніх попросили що-небудь намалювати до того, як вони почали вдихати хвойні та цитрусові аромати, і після. Виявилося, що другі малюнки відрізняла відсутність чорних тонів, насиченість кольором і креативність. А комп’ютерні дослідження дорослих після ароматизації показали, що у них вирівнявся вегетативний баланс. Тетяна Кодлубовська вважає, що ароматерапію в медицині непогано було використовувати, скажімо, перед операцією. Знаходячись у правильно ароматизованій палаті, пацієнт розслабляється, у нього зникає страх перед хірургічним втручанням і з’являється впевненість в успішному результаті. Щоправда, в такому випадку в лікарнях повинні працювати кваліфіковані ароматерапевти, оскільки за такого впливу не виключений побічний ефект. А також відомо, що один і той же запах може впливати на кожного по-різному.

Примітно, що, незважаючи на велику кількість реклам ароматерапевтів, у кваліфікаційному списку лікарів вони відсутні. Щонайбільше студентам старших курсів медичних вищих навчальних закладів читають спецкурс з ароматерапії. Тоді як у Великій Британії, щоб отримати диплом ароматерапевта, необхідно гризти граніт науки п’ять років.

СИНЬО-ЗЕЛЕНА ПЕЧІНКА ТА БІЛІ ЛЕГЕНІ

Харківський кольоротерапевт Олександр Штанько називає практикований ним метод «альтернативним у традиційному впливі». Щоправда, мало хто зможе назвати цей вплив традиційним. Полягає він у наступному. Знов-таки біологічно активні точки обробляють м’яким лазером із різними діапазонами частотного спектра. При цьому кожен орган у нас виявляється (так вирішили йоги) забарвленим у певний колір. Наприклад, печінка — у синьо-зелений, серце — в червоний, легені — у білий і т.iн. І якщо якісь негативні процеси відбуваються в органі, то кольоротерапевти ставлять діагноз: «порушення колірної гармонії органу та дефіцит кольору, необхідного для нормальної життєдіяльності органу». І тому досягають гармонії з допомогою впливу потрібним кольором на потрібну точку. І вважається, принаймні так думають кольоротерапевти, що лікує такий метод і неврози, і виразкову хворобу, і гіпертонію, і алкоголізм, і епілепсію. О. Штанько стверджує, що з усіх нетрадиційних методів саме кольоротерапія найменше пов’язана з психологією і найбільше з медициною. Але цікаво, що психологи так не вважають. Використання кольору як у типології особистості, так і у впливі давно практикують. Оптимальний варіант, з урахуванням відомих досліджень, про те, що червоний колір може тонізувати і лікувати депресію, оранжевий покращувати апетит, жовтий сприяти відвертості, зелений знімати втому... на думку психологів — створення необхідного лікувального середовища. Наприклад, покращувати психологічний стан хворого з допомогою одягу та прикрас потрібного кольору, інтер’єра та навіть їжі.

НА ПОТРІБНИЙ ЛАД

Існує легенда про те, що якось Піфагору з допомогою музики вдалося утихомирити юнака, який був розлютований зрадою своєю коханої та в пориві гніву хотів підпалити її будинок. Великий мислитель просто попросив флейтиста, який був присутнім у кімнаті, змінити лад музики. Нині музична терапія, — напевно, одна з небагатьох, що не заявляє про себе як про нову медичну техніку, що, проте, вже відбулася. Впливає вона тільки на афективну сферу. Теорія даної терапії базується на тому, що музика — це спілкування, але тільки невербальне. І головне її завдання — зробити його таким, щоб воно ослабило негативні переживання і посилило позитив. Словом, простіше не вигадаєш — втихомирює тиха і спокійна музика, а тонізує — гучна і весела. Але тут є й свої «але». До уваги у цьому випадку береться форма і зміст мелодій, як класичних, так джазових і навіть рокових. Насамперед, у музиці повинен бути чітко представлений художній образ, переживання і спрямованість — або на вирішення побутових проблем, або на візуалізацію цілей.

У нас, як і на Заході, сеансів музичної терапії в чистому виді не проводять. У цьому випадку дотримуються порад стародавніх греків про те, що лікувати тіло і при цьому не лікувати душу просто неможливо. Деякі російські музичні терапевти порівнюють свою справу з сеансами наркопсихотерапії. Збуджений стан пацієнта змінюється легким оглушенням після введення ліків. А після повторного введення ліків пацієнт перебуває в емоційно піднесеному стані. Те саме відбувається і з симфоніями та сонатами. Анданте придушує, алегро — вселяє оптимізм. Безумовно, подібні порівняння досить примітивні, і здається, що в цьому випадку абсолютно будь-хто зможе стати терапевтом собі сам. Але психологічні тренінги демонструють, що у цьому випадку, як і за будь- якого психологічного «втручання», необхідні такі речі, як дозованість і контроль. Показовим у цьому випадку може бути музично-психологічний масаж. Учасники групи слухають насичені негативними ефектами музичні фрагменти, і при цьому згадують випадок із життя, який би відповідав даній музиці. А потім включають спокійну музику, від якої приходить заспокоєння і знімаються негативні переживання. @=> Початок на 1-й стор.

КОМЕНТАРІ:

Геннадій АПАНАСЕНКО, доктор медичних наук, професор, голова проблемної комісії МОЗ та АМНУ «Валеологія»:

— До таких терапій у мене позитивне ставлення. Безумовно, головні ролі у медицині їм віддавати не варто, але водночас заперечувати їх також не можна. Навпаки, їх треба підтримувати, відкривати профільні факультети, сертифікувати фахівців, вводити дані спеціальності до кваліфікаційного списку. На Заході давно вже знають про те, що ці терапії творять дива. То чого ж боїмося ми? Головне, що у нас на них є попит, що говорить про те, що ці терапії треба затверджувати нарівні з традиційними методами лікування. І незабаром варто було б уже говорити і про бюджетне фінансування даної сфери.

Леонід БУРЛАЧУК, завідувач кафедри психодіагностики і медичної психології КНУ ім. Т. Шевченка:

— У людині завжди присутній елемент віри. Всім відомо про ефект плацебо. І відомо також і те, що покращання спостерігали і в тих групах, де пацієнти пили чисту воду. Тому я не виключаю того, що ці методи повинні існувати і що ми повинні говорити про них. Але тільки в тому контексті, що тіло не можна лікувати у відриві від душі.

Василь НЕТЯЖЕНКО, завідувач кафедри терапії Національного медичного університету ім. Богомольця:

— Усі ці методи вимагають ще хорошого вивчення. Але вже сьогодні зрозуміло, що пояснення їхньої ефективності з погляду фізіології не існує. Все це не більш ніж аутотренінг. Ми, наприклад, такі методи практикували з хворими, які пережили інфаркт міокарда. Так, у них підіймався настрій. Але говорити про те, що ароматерапія, кольоро- й інші повинні існувати в чистому вигляді і що треба відкривати кабінети таких фахівців, мені здається недоцільним.