"Надія" загине останньою?

Схоже на те, що часи, коли посівна кампанія збурювала все населення країни, пішли в минуле. Принаймні цього року не було ані гучних парламентських дебатів з приводу фінансування весняно-польових робіт із бюджетної кишені, ані скарг фінансистів на майбутню інфляцію, яку не так давно неминуче вели за собою весняні вливання до АПК свіжонадрукованих мільярдів. Село нібито облишили наодинці з його проблемами, давно відомими й не раз описаними за допомогою набору штампів, знайомих співробітникам радянського друку ще з того часу, коли "змовкли в селах країни постріли з кулацьких обрізів".

Між тим, нинішні сільські будні забарвлені не зовсім в рутинно-сірий колір: за умов, коли обідрати сільгоспвиробника, як липку, готові й державні організації, які відчули смак вільної комерції, й тим більш "вільні комерсанти", господарства змушені виживати, балансуючи між державно-плановою та ринковою системами. Й схоже, що цей метод є сьогодні не тільки єдино можливим, але й досить результативним й навіть до звісного ступеня, якщо можна так сказати, комфортабельним для багатьох господарників, які не забивають собі голову запитаннями про те, яке суспільство ми будуємо, а стурбовані тим, як вижити з найменшими втратами та проіснувати ще рік. До нової посівної.

У будь-якому випадку агрофірма "Надія" (колишній колгосп "Заповіт Ілліча") Фастівського району Київської області живе саме так.