Напекло

Просто несила щось робити, зв’язно думати, виходити на вулицю, їздити микрохвильовими маршрутками, прибирати в хаті, варити, а тим паче їсти свої улюблені страви. Коти з самого рання, замість того, щоб артистично й весело трощити квартиру, з’їдають належну порцію харчу й падають на підлогу. Кондиціонеру нема. Найгарячіший травень за останні 130 років (іншими словами, вперше в історії).

Чомусь згадуються всілякі метеорологічні казуси, якийсь аномальний червень 1926-го, коли в Сполучених Штатах бідолашним фермерам виморожувало врожаї, а сніг валив щодня (цікаво, чи хтось писав тоді про глобальне похолодання?) Паралельно розбирається непотріб на балконі, щоб облаштувати постійно провітрюване ліжко- місце. Але спеці й задусі ніщо не зарадить. Морозиво тане. Квасу не дочекаєшся.

Можна на це подивитися і з другого боку. А надто коли в окрему слабкодуху голову спадають ностальгійні думки про зиму, про святого Миколая, про чіткі сліди по першому снігу (не десь у Штатах, а тут, тут!), про дитячий гомін на ковзанках. Але зважмо тверезо: ось узимку від студені під деревом заховаєшся? Купанням у ріці — а вона в мене недалеко, чудова Оболонська затока — порятуєшся? Поїздкою на море втішишся? Ото ж бо.

Мені здається, що Київ, з його класичним Дніпром- і-кручами, горбами і ярами, парками і ботанічними садами, каштанами і бузком, двориками і пляжами, — місто, збудоване для весни та літа, налаштоване на цю гарячезну травнево- липневу самбу. Ні, звичайно, зима в нашому краєвиді так само розкішна, хто ж перечитиме, але як тільки вищезгадані каштани і бузок зацвітуть — про все на світі забуваєш... Та шановні читачі й самі знають. То в радянські роки місто трохи попсували, перебудовуючи під якесь вічномерзлотне сіре позасезоння (до ядерної зими готувалися, чи що?), але сутність лишилася та сама. Взагалі, дивуюся, чому в нас досі не провадять карнавали на бразильський манер, адже весь Хрещатик з Європейською площею включно — для того прямо ідеальне місце, веселитися-танцювати всі ми любимо, а про суто туристичні переваги і говорити зайве. Єдине пояснення: клімат до цього часу був не надто відповідний. Однак ось, будь ласка. Маємо.

Так і уявляєш собі сяючу платформу з велетенською лялькою Паніковського в оточенні довгоногих танцівниць у маскарадних купальниках, як та платформа пропливає ріг Хрещатика і Прорізної. А слідом духовий оркестр, чоловік сто, на ходулях. А публіка вся в білих штанях... Ех, та що й казати. Будь-яка субстанція, навіть така ефемерна, як уява, від підвищення температури набуває особливої рухливості.

Одне словом, гарне діло — спека. На переконливіші докази цієї тези, даруйте, сил нема.