Не допустити анархії

Ситуація, що нинi склалася в Україні, є, безумовно, предметом великого занепокоєння також людей віруючих. Через те священноначаліє Української греко-католицької церкви (УГКЦ) вважає своїм обов’язком відкрито і голосно висловити ставлення Церкви до останніх політичних подій у країні. Заради того, щоб зорієнтувати позицію своєї пастви, нагадати їй про великі християнські Заповіді. Заповіді, які у будь-якій ситуації не можуть бути недоцільними чи неприйнятними. Сьогодні ми друкуємо Звернення предстоятеля УГКЦ кардинала Любомира Гузара не тільки до греко-католиків, а — наважусь сказати — до всіх громадян країни. Варто ще додати, що УГКЦ вже одного разу виступила із публічною заявою протесту щодо теперішнього тяжкого соціального становища людей. Одна серед всіх інших наших церков.

Дорогі в Христі Брати і Сестри!

До мене звернулися віруючi із запитанням, як оцінювати теперішню дуже напружену та, в основі своїй, небезпечну політичну ситуацію в нашій державі і як собі з цим давати раду. У відповідь на їхні цілком виправдані запити хотілося б висловити наступні міркування.

Першим завданням Церкви є молитися і провадити до молитви. Під час щоденних літургічних відправ молимося за народ та за всіх, хто наділений владою. Бувають, однак, часи, коли треба розмовляти безпосередньо — і з тими, хто керує життям спільноти, і з тими, хто є живою частиною тієї спільноти,

Ми переживаємо період політичних потрясінь. Беручи до уваги історію останніх десятиліть, такі потрясіння є неминучими. Власне, ми повинні радіти, що вони відбуваються, бо в такі моменти народ позбувається елементів, які отруюють його життя. Україна стала незалежною державою без кровопролиття. Годі сподіватися, що годоване бiльшовицькими ідеями (щоб не сказати «ідеалами») суспільство може безболісно переродитися у справді демократичну спільноту. Тому не треба впадати у відчай і вважати, що кожне потрясіння, яких, напевно, буде ще чимало, — це вже кінець всього. Радше навпаки: наявність потрясінь, кризових ситуацій — це доказ, що політичне тіло викидає iз себе отруту. Існує велика спокуса з боку влади, як рівно з боку народу, насильно розв’язувати складні політичні, а в нашому разi — і духовні кризи. Молотом можна людині розбити голову, але не можна її зробити кращою, зрілішою, відповідальнішою, чеснотливішою. Безправ’я з боку влади, як і анархію з боку народу можна порівняти з повінню, яка зносить мости і греблі, нищить хати і поля, одним словом, нищить людей і перериває важливі та життєдайні взаємовідносини. Насилля в жодному разi не є шляхом до наладнання позитивних і творчих стосунків.

Ситуацію, в якій ми перебуваємо, треба розглядати тверезо та об’єктивно. Це аж нiяк не означає — безсторонньо. Аби знайти належні розв’язки, потрібно опанувати свої емоції, мати відвагу холоднокровно глянути правді у вічі. Треба запитати самих себе: що можу я зробити чи що ми можемо зробити, щоб звільнити нашу спільну цінність — нашу державу — з трясовиння безпринципних і керованих жадобою махінацій?

Влада, у всіх трьох своїх гілках, на всіх рівнях — від державного до місцевого — мусить бути справжнім провідником, що виводить народ з безладдя у мир та спокій. Для цього абсолютною передумовою є довір’я народу. Мудрі громадяни не вимагатимуть моментальних, магічних розв’язок. Всі ми мусимо відчути серйозність i беззастережну відданість правді та справедливості. Добро цілої держави мусить бути провідною думкою, і розв’язки мають бути послідовними, а шлях до них — тривалим.

Дорога з минулого в майбутнє — вузька, терниста і довга. Мусимо нею прямувати всі разом, не шукаючи «винних», на яких можемо зіпхнути всю провину, включно з власною. Нехай нікому з нас не ввижається, що ми — незаплямлені лицарі на білих конях, єдино покликані і здатні вивести нашу державну спільноту із скрутної ситуації, в якій перебуваємо. Займенники «ми», «ви» і «вони» не дуже тут придатні. Єдиним виправдним поняттям є «ми» у значенні «ми всі», «ми спільно».

Літургічна молитва за народ і правління не може бути тільки безликою формальністю, проханням уст, але не серця. Коли у нашій молитві ми будемо одностайні, щирі, палкі, — Господь, як Він сам обіцяв, буде з нами і вкаже спосіб, як нам врятуватися від безладу. Понад розбурханими хвилями життя, як колись над розбурханими хвилями Генізаретського озера, ми можемо навіть сьогодні почути Його голос: «Бодріться, не бійтеся, це Я». А якщо Він з нами — то хто проти нас?