«Не дозволяйте шуму чужих думок перебити ваш внутрішній голос»

Для мене велика честь бути з вами сьогодні на врученні дипломів одного з кращих університетів світу. Я не закінчував інститутів. Сьогодні я хочу розповісти вам три історії з мого життя. І все. Нічого грандіозного. Просто три історії.

ПЕРША ІСТОРІЯ — ПРО З’ЄДНАННЯ КРАПОК

Я кинув Reed College після перших шести місяців навчання, але залишався там як «гість» ще близько 18 місяців, поки нарешті не пішов. Чому ж я покинув навчання?

Все почалося ще до мого народження. Моя біологічна мати була молодою незаміжньою аспіранткою й вирішила віддати мене на усиновлення. Вона наполягала на тому, щоб мене всиновили люди з вищою освітою, тому мені судилося бути всиновленим юристом і його дружиною. Щоправда, за хвилину до того, як я виліз на світ, вони вирішили, що хочуть дівчинку. Тому їм зателефонували вночі й запитали: «Несподівано народився хлопчик. Ви хочете його?». Вони сказали: «Авжеж». Потім моя біологічна мати дізналася, що моя названа мати не випускниця коледжу, а мій батько ніколи не був випускником школи. Вона відмовилася підписати папери про всиновлення. І лише через кілька місяців все ж таки погодилася, коли мої батьки пообіцяли їй, що я обов’язково піду до коледжу.

І 17 років потому я пішов. Але я наївно обрав коледж, який був майже таким самим дорогим, як Стенфорд, і всі заощадження моїх батьків були витрачені на підготовку до нього. Через шість місяців я не бачив сенсу мого навчання. Я не знав, що я хочу робити в своєму житті й не розумів, як коледж допоможе мені це усвідомити. І от, я просто витрачав гроші батьків, які вони відкладали все життя. Тому я вирішив покинути коледж і повірити, що все буде добре. Я був спочатку наляканий, але, озираючись зараз назад, розумію, що це було моїм найкращим рішенням за все життя. У ту мить, коли я залишив коледж, я міг припинити говорити про те, що обов’язкові уроки мені не цікаві, й відвідувати ті, які здавалися цікавими.

Не все було так романтично. Я не мав кімнати в гуртожитку, тому спав на підлозі в кімнатах друзів, здавав пляшки «Коли» по п’ять центів, щоб купити харчі, й ходив за сім миль через все місто кожного недільного вечора, щоб раз на тиждень нормально поїсти в храмі кришнаїтів. Мені він подобався. І багато з того, з чим я стикався, йдучи за своєю цікавістю й інтуїцією, виявилося згодом безцінним.

Ось вам приклад.

Reed College завжди пропонував найкращі уроки з каліграфії. По всьому кампусі кожен постер, кожна мітка були написані каліграфічним письмом від руки. Оскільки я відрахувався й не відвідував звичайних уроків, я записався на уроки з каліграфії. Я дізнався про serif і sans serif, про різні відступи між комбінаціями літер, про те, що робить прекрасну типографіку прекрасною. Вона була красивою, історичною, майстерно витонченою до такої міри, що наука цього не змогла б зрозуміти.

Ніщо з цього не здавалося корисним для мого життя. Але десять років потому, коли ми розробляли перший «Макінтош», все це стало в пригоді. І «Мак» став першим комп’ютером з красивою типографікою. Якби я не записався на той курс у коледжі, «Мак» ніколи б не мав декількох гарнітур і пропорційних шрифтів. Ну а оскільки Windows просто змавпували це з «Маку», певно, персональні комп’ютери взагалі б їх не мали. Якби я не відрахувався, я б ніколи не записався на той курс каліграфії і комп’ютери не мали б такої чудової типографіки, як зараз.

Звісно, не можна було з’єднати всі крапки воєдино тоді, коли я був у коледжі. Але через десять років усе стало дуже-дуже зрозуміло.

Ще раз: ви не можете з’єднати крапки, дивлячись уперед; ви можете з’єднати їх, лише озираючись у минуле. Тому вам доведеться довіритися тим крапкам, які ви якось сполучите в майбутньому. Вам доведеться на щось покластися: на свій характер, долю, життя, карму — що завгодно. Такий підхід ніколи не підводив мене і він змінив моє життя.

МОЯ ДРУГА ІСТОРІЯ — ПРО КОХАННЯ ТА ВТРАТУ

Мені пощастило — я знайшов те, що я люблю робити в житті, досить рано. Woz і я заснували Apple в гаражі моїх батьків, коли мені було 20. Ми наполегливо працювали, і через десять років Apple виросла з двох людей у гаражі до 2-мільярдної (дол.) компанії з 4000 працівників. Ми випустили наш найкращій витвір — «Макінтош» роком раніше, і мені тільки-но виповнилося 30. А потім мене звільнили. Як вас можуть звільнити з компанії, яку ви заснували? Ну, у міру зростання Apple ми наймали талановитих людей, щоб допомагати мені управляти компанією, і протягом перших п’яти років усе йшло добре. Але потім наше бачення майбутнього почало розбігатися, і ми врешті-решт посварилися. Рада директорів перейшла на його бік. Тому в 30 років мене було звільнено. Причому публічно. Те, що було сенсом усього мого дорослого життя, зникло.

Я не знав, що робити, кілька місяців. Я відчував, що підвів попереднє покоління підприємців — впустив естафетну паличку, коли мені її передавали. Я зустрічався з David Packard та Bob Noyce і намагався вибачитися за те, що накоїв. Це був публічний провал, і я навіть думав про те, щоб утекти світ за очі. Але щось повільно почало прояснятися в мені — я все ще любив те, що робив. Перебіг подій у Apple лише трохи все змінив. Мною знехтували, але я любив. І врешті-решт я вирішив почати все спочатку.

Тоді я цього не розумів, але виявилося, що звільнення з Apple було найкращим з того, що могло зі мною статися. Тягар успішної людини замінився на легковажність початківця, менш упевненого в чомусь. Я звільнився й увійшов до одного з найбільш креативних періодів свого життя.

Протягом наступних п’яти років я заснував компанію NеXT, іншу компанію під назвою Pixar і закохався в дивовижну жінку, яка стала моєю дружиною. Pixar створив перший комп’ютерний анімаційний фільм Toy Story і є наразі найуспішнішою анімаційною студією в світі. Вражаюче, але Apple купила NеXT, я повернувся до Apple, і технологія, розроблена в NеXT, стала серцем нинішнього відродження Apple. А Laurene і я стали чудовою сім’єю.

Я впевнений, що нічого з цього не сталося б, якби мене не звільнили з Apple. Ліки були гіркими, але пацієнтові вони допомогли. Інколи життя б’є вас по голові цеглиною. Не втрачайте віри. Я переконаний, що єдиною річчю, яка допомогла мені продовжувати справу, було те, що я любив свою справу. Вам потрібно знайти те, що ви любите. І це так само правильно для роботи, як і для стосунків. Ваша робота заповнить велику частину життя, і єдиний спосіб бути цілком задоволеним — робити те, що на ваш погляд є великою справою. І єдиний спосіб робити великі справи — любити те, що ви робите. Якщо ви ще не знайшли своєї справи, шукайте. Не зупиняйтеся. Як це буває з усіма сердечними справами, ви дізнаєтеся, коли знайдете. І, як і будь-які хороші стосунки, вони кращають з роками. Тому шукайте, доки не знайдете. Не зупиняйтеся.

МОЯ ТРЕТЯ ІСТОРІЯ — ПРО СМЕРТЬ

Коли мені було 17, я прочитав цитату — щось на кшталт цього: «Якщо ви живете щодня так, наче він останній, колись ви матимете рацію». Цитата справила на мене враження, і відтоді, вже 33 роки, я дивлюся в дзеркало щодня та ставлю собі запитання: «Якби сьогоднішній день був останнім у моєму житті, чи захотів би я робити те, що збираюся зробити сьогодні?». І тільки-но відповідь була «ні» впродовж кількох днів поспіль, я розумів, що треба щось міняти.

Пам’ять про те, що я скоро помру — найважливіший інструмент, який допомагає мені ухвалювати складні рішення в моєму житті. Бо все решта — думка інших, вся ця гордість, весь цей страх сорому чи провалу — всі ці речі зникають перед лицем смерті, залишаючи лише те, що справді важливе. Пам’ять про смерть — найкращий спосіб уникнути думок про те, що вам є що втрачати. Ви вже голий. Ви більше не маєте причин не йти за покликом свого серця.

Близько року тому мені поставили діагноз: рак. Мені надійшов скан о 7:30 ранку, який чітко показував пухлину в підшлунковій залозі. Я навіть не знав, що таке підшлункова залоза. Лікарі сказали мені, що цей тип раку невиліковний і що мені залишилося жити щонайбільше три-шість місяців. Мій лікар порадив піти додому й упорядкувати справи (що у лікарів означає приготуватися до смерті). Це означає спробувати сказати своїм дітям те, що б ти сказав протягом наступних 10 років. Це означає переконатися в тому, що все благополучно влаштоване, щоб твоїй сім’ї було якнайлегше. Це означає попрощатися.

Я жив з цим діагнозом увесь день. Пізніше ввечері мені зробили біопсію — засунули в горло ендоскоп, пролізли через шлунок і кишки, увіткнули голку в підшлункову залозу й узяли кілька клітин з пухлини. Я був непритомний, але моя дружина, яка там була, сказала, що коли лікарі роздивилися клітини під мікроскопом, вони почали кричати, бо у мене виявилася дуже рідкісна форма раку підшлункової залози, яку можна вилікувати операцією. Мені зробили операцію, і тепер зі мною все гаразд.

Смерть тоді підійшла до мене найближче, і сподіваюся, найближче за декілька наступних років. Переживши це, я тепер можу сказати наступне з більшою впевненістю, ніж тоді, коли смерть була корисною, але суто вигаданою концепцією.

Ніхто не хоче вмирати. Навіть люди, які прагнуть потрапити на небеса, не хочуть умирати. І все одно, смерть — пункт призначення для всіх нас. Ніхто ніколи не зміг уникнути її. Так і має бути, тому що Смерть, мабуть, є найкращим винаходом Життя. Вона — причина змін. Вона очищує старе, щоб відкрити дорогу новому. Зараз нове — це ви, але колись (не дуже вже й багато часу залишилося) ви станете старим і вас очистять. Вибачте за такий драматизм, але це правда.

Ваш час обмежений, тому не витрачайте його на життя чиїмсь чужим життям. Не потрапляйте в пастку догми, яка каже жити думками інших людей. Не дозволяйте галасу чужих думок перервати ваш внутрішній голос. І найважливіше — майте сміливість іти за своїм серцем й інтуїцією. Вони якимось чином вже знають те, ким ви хочете стати насправді. Все інше — вторинне.

Коли я був молодий, я прочитав дивовижну публікацію The Whole Earth Catalog («Каталог всієї Землі»), яка була однією з біблій мого покоління. Її написав хлопець на ім’я Stewart Brand, що живе тут неподалік, у Menlo Park. Це було наприкінці 1960-х, до персональних комп’ютерів і настільних видавництв, тому її було зроблено за допомогою друкарських машинок, ножиць і полароїдів. Щось подібне до Google у паперовій формі, за 35 років до Google. Публікація була ідеалістичною та сповненою великих ідей.

Steward і його команда зробили кілька випусків The Whole Earth Catalog і, врешті-решт, видали фінальний номер. Це було в середині 1970-х, і я був вашого віку. На останній сторінці обкладинки була фотографія дороги рано вранці, на кшталт тієї, на якій ви, можливо, ловили машини, якщо любили пригоди. Під нею були такі слова: «Залишайтеся голодними. Залишайтеся нерозважними». Це було їхнє прощальне послання. Залишайтеся голодними. Залишайтеся нерозважними. І я завжди бажав собі цього. І тепер, коли ви закінчуєте інститут і починаєте наново, я бажаю цього вам. Залишайтеся голодними. Залишайтеся нерозважними. Усім щиро дякую.