«Не приходя в сознание...»

Був у пізнорадянські часи політичний анекдот, суть якого становила фраза: «Вчера, не приходя в сознание, тов. Л.И. Брежнев приступил к работе и провел заседание политбюро...» Так от, у вівторок, 20 жовтня 2009 року, таким собі колективним брежнєвим був український парламент, який засвідчив свою повну і, боюсь, остаточну політичну непритомність.

Що ж такого незвичайного відбулось у будинку під куполом на вулиці Грушевського? По-перше, там упродовж одного дня сформувались аж дві конкуруючі між собою депутатські більшості. Одна спробувала всього лише зруйнувати фінансову систему країни; друга діяла масштабніше — втілення в життя її настанов призведе до паралічу всю державну машину й залишить армію без її головнокомандувача. При цьому в обох більшостях участь брали депутати від Партії регіонів, блоку Литвина, Компартії плюс НУНСівці, щоправда, здається, в обох випадках різні. Одна більшість була антиурядова, інша — не антиурядова. Одна діяла всупереч економічним законам, інша — елементарному здоровому глузду.

По-друге, депутати утворили тимчасову депутатську слідчу комісію, дії якої апріорі будуть відвертим беззаконням на чолі з комуністкою Катериною Самойлик (ну, комуністам до беззаконня не звикати).

По-третє (хронологічно це мало бути «по-перше»), дружним зусиллям в ім’я посилення соціального захисту незаможних, а тому хворобливих українських пенсіонерів, матерів з дітьми та інвалідів (а на додачу — всіх-всіх-всіх громадян держави) депутати вирішили залишити країну без ліків. Узагалі. Точніше, з дешевими ліками, але з порожніми аптеками.

Нагадаю, як робилися ці вікопомні «діяння».

Після традиційної розминки був ухвалений у цілому закон про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати в 2010 році. За нього віддали голоси 254 депутати. Справа начебто благородна — ціни зростають, а доходи більшості українських громадян — ні. Але от питання — звідки брати гроші на реалізацію найблагородніших цілей, коли в бюджеті й без того величезні «дірки» (за словами Президента Ющенка — аж 50% дефіциту)? Є два варіанти: різко скоротити кількість бюджетних працівників, підвищивши іншій частині зарплати, або надрукувати багато-багато різнокольорових папірців. Обидва варіанти ми вже випробували на собі у 1990-х — коли на тлі розвалу цілих галузей економіки та від’їзду за кордон тисяч далеко не гірших науковців стверджували свою владу Л. Кучма та його команда.

І навіть якщо урядові оцінки катастрофічних наслідків реалізації цього закону завищені — 1,6 мільйона скорочення посад, 8 мільярдів гривень додаткового бюджетного дефіциту цього року і 71 мільярд наступного, — все одно картина (а разом із тим діагноз депутатських розумових здібностей) сумна. Бо ж незалежні експерти вважають, що взяти додаткові 2,5 мільярда цього року та 30 мільярдів наступного (як бачимо, цифри скромніші, але...) все одно нізвідки. Жоден міжнародний позичальник не дасть такі суми на проїдання, а продати за таку суму жоден об’єкт державної власності не вдасться. Якщо, звісно, не опустити курс гривні десь до 15 — 17 за долар...

Валютний ринок, до речі, реагує на ці порухи депутатів так, як і належить, — подальшим здешевінням гривні. А якщо Президент підпише закон? Годі й казати, які ціни будуть на базарах під Новий рік і як почуватимуться вкотре вже «соціально захищені» українські громадяни. Власне, цим своїм кроком непритомні від шалу передвиборних пристрастей депутати зробили чудовий подарунок прем’єру Юлії Тимошенко: вона може на всю країну і на весь світ заявити, що не виконуватиме цього закону, бо грошей на дурниці в неї немає, і що вона не допустить пограбування незаможного люду за рахунок друку красивих папірців із портретами українських достойників (хто не пам’ятає, рік тому уряд Тимошенко відмовився фінансувати оголошені Президентом дострокові вибори — і виграв дуель). І, що цікаво, у світі підтримають саме Тимошенко, бо в цьому питанні її команда демонструє притомність.

Чого не скажеш про зміни до Конституції, коли БЮТ виступив у складі іншого варіанту парламентської більшості. Знов-таки, справа начебто й благородна — звуження депутатської недоторканності, яка в Україні набула де-факто неймовірних обсягів. Але що означає наче демократична формула, зафіксована в законопроекті за №3251, який за підтримки 390 парламентаріїв направлено для висновку до Конституційного Суду, — що народний депутат України не може бути без згоди Верховної Ради України «затриманий чи заарештований до набуття чинності обвинувальним вироком суду щодо нього» (колишня формула — що депутати «не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані»)? А тільки те, що якийсь Голопупенківський районний суд може притягнути «неправильного» депутата (чи цілу групу) до відповідальності за вигадані злочини (і в цьому сенсі дійсно урівняти їх із рядовими громадянами) — а потім обрати запобіжним заходом підписку про невиїзд. На сесію, де розглядатимуться принципові для держави питання. І якщо взяти до уваги, скільки у нас по країні таких «найсправедливіших», і «найнезалежніших» районних судів, то рейдерська ліквідація парламентської більшості видається дуже простою операцією. Не випадково-бо в Британії, «матері» європейського парламентаризму, в середні віки, коли буйствували рейдери-барони, депутатам гарантувався вільний проїзд на сесію Палати Громад, ба більше — їх не можна було за місяць до сесії та за місяць після сесії викликати на дуель. Звісно, такі благородні форми з’ясування стосунків у середовищі наших політиків навряд чи можливі, але шалені судові атаки на депутатів конкуруючої фракції в разі ухвалення запропонованих змін до Конституції нам гарантовані, а разом із тим — і продовження паралічу роботи Верховної Ради (хоча, здавалося б, куди вже далі?).

Та головне в змінах до Конституції інше. «Президент України не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до набуття чинності обвинувальним вироком суду щодо нього», — така новела записана в законопроекті. Інакше кажучии, глава держави стає підсудним тому самому Голопупенківському районному суду, внаслідок чого автоматично перестає бути главою держави та гарантом Конституції. А уявіть ситуацію, коли президент має брати участь у важливому саміті, тим часом як районний суд бере з нього підписку про невиїзд за підозрою в крадіжці гаманця з трьома гривнями в старої жебрачки? Скажете — такого не може бути? А чому ж тоді українські депутати прагнуть перекреслити набутки світового права, згідно з якими до глави держави застосовується особлива судова процедура?

І не забуваймо — глава Української держави, крім усього іншого, — це й Верховний Головнокомандувач. Застосування до нього звичайної судової процедури дозволяє в кризовій міжнародній ситуації через підкуплений місцевий суд паралізувати українську обороноздатність чи, принаймні, її серйозно підірвати. Чи усвідомлювали це депутати від БЮТ, коли дружно подалися голосувати за проект змін до Конституції, поданий Віктором Януковичем? Чи вони — так само, як й інші фракції, — розраховують, що поки цей проект пройде всі процедурні етапи перед остаточним голосуванням, всі дурниці з нього автоматично зникнуть? Чи що ці нісенітниці їх особисто не стосуватимуться, бо вони перебуватимуть при владі, й всі проблеми впадуть на опонентів? Що ж, колись у Німеччині була на загал вельми демократична Ваймарська Конституція, от тільки містила вона статтю 48, яка згодом дала можливість канцлеру Адольфу Гітлеру цілком законно ліквідувати свободу слова, багатопартійність, свободу зібрань і встановити тоталітарний лад. А задумувалася ця стаття для боротьби з лівим і правим екстремізмом...

І, нарешті, останній «подвиг» непритомних депутатів: ухвалення закону про мораторій на підвищення цін і тарифів на лікарські засоби та вироби медичного призначення. При цьому ціни мають бути на рівні 1 липня 2008 року, коли, як відомо, долар коштував десь 4,5 гривні. Фахівці з аптечного бізнесу попереджали, що наслідком ухвалення цього закону стане закриття більшості аптек і спустіння уцілілих. 242 депутати, не приходячи до тями, вирішили, що в їхній компетенції задіяти своєрідну фінансову машину часу і змусити бізнесменів торгувати собі у збиток. «Большие, но вчера», як писав Жванецький ще в брежнєвські часи. А де можна буде купити ліки завтра?

Цікаво, чи знайшлись у середовищі нашого «колективного брежнєва» хоч кілька депутатів, які 20 жовтня у всіх наведених випадках голосували проти?