Нехай згорять у купальському багатті
всі наші негаразди й забобони
На цьому святі недоречні мітинги, повчання, казенна лексика. Може, тому воно й користується такою популярністю. Лісова Мавка чарує світ величною красою, трибуни й мікрофони тут зайві. Настояний на духмяному зіллі купальський вечір несе Україну, як течія вінка, кудись у далечінь, і хочеться сподіватися, що далечінь та буде світлою й радісною.
…Директор Стецівської середньої школи (Звенигородський район, Черкащина) Любов Білозерська на початку 90-х змусила дивуватися все село, весь район і навіть область: узялася та й організувала загальносільське святкування Івана Купала. До ставка йшов, як кажуть, і старий, і малий. Відшукалися в селі й свої музики, й актори, й знавці старовинних пісень та обрядів. Чоловіки одяглися в парадні сорочки, жінки повиймали з бабусиних скринь плахти, хустки.
Зрештою, важливий був не зовнішній бік справи, а те, що діялося в людських душах. 7 липня стало для стецівчан своєрідним рубіконом, переступивши який, вони вже, здавалося, не могли повернути назад. І справді, свято закінчилося, а діти все несли до школи старовинні речі, на основі яких невдовзі було створено музей народознавства, спеціальна бригада ходила селом, записувала пісні та оповiдки старожилів, цiкавилися давніми ремеслами. Довідавшись про відродження тутешніх традицій, до Стецівки приїхали кінодокументалісти з області та зі столиці. Про ініціативу написали газети. Кілька років село жило й вирувало цими подіями. Стецівку відвідували знамениті люди — поети, публіцисти, високі владні посадовці. Зрештою, почин було оформлено в Малу академію народних традицій та ремесел. І це дало ще один поштовх для дії. Рядове, нічим досі не примітне село «зазвучало» на всю країну, учасників академії стали запрошувати на різноманітні фестивалі, конкурси, акції. Здавалося, справа буде рухатися все далі й далі...
Але... Не можна в країні, на вулицях якої стільки жебраків, веселитися безупинно. Не можна з року в рік влаштовувати свята, коли рівень життя людей знижується. Затихла Стецівка... Не поповнюється експонатами шкільний музей, не ходять селом «пісенні гурти», мовчать старожили — не до байок. Пенсію б отримати. А вчителям — зарплату. А дітям — хоч трохи солодощів.
Гай-гай, столичні академії бідують, а тут сільська, аматорська… Звісно, проблем повен міх. Головна ж — немає грошей. Ані щоб нового баяна купити, ані щоб повезти дітей на обласний огляд самодіяльності, ані щоб бодай чоботи солісту-танцюристу залатати. Та хоч би що там було, а сьогодні більшість стецівчан, власне, як і киян, дніпропетровців, львів’ян, одеситів, вийде до річки й відсвяткує Івана Купала — свій маленький день незалежності й нескореності духу. Можливо, без парадних чобіт, зі старим баяном, у вилинялій хустці, але люди віддадуть данину дивовижному, ніким досі небаченому цвіту папороті. Попливуть вінки, спалахне багаття й, можливо, одним із побажань, яке прокажуть цієї ночі українці, буде таке: нехай згорять у купальському багатті всі наші негаразди й забобони.
